Ця розмова відбулася під час телешоу “Від першої особи з Сергієм Дойком” на телеканалі ECO.TV. Пропоную вашій увазі основні думки з цієї дискусії.
ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС
Національний інтерес є двигуном суспільного розвитку держави. В умовах боротьби з глобальними викликами всі держави почали визначатись із пріоритетом національних інтересів: “друг – не друг, “ворог – не ворог”. Це гарно демонструє пандемія, коли діє принцип: спочатку врятуємо своїх, а далі – визначимося з демократією.
Виходячи з цих речей, всі цивілізовані держави (я не кажу про авторитарні Росію, Білорусь, диктатури в інших державах) прийняли закони про іноземних агентів. Зокрема, американські колеги прийняли закон, який так і називається: про вплив іноземних агентів. Вони вивчають весь вплив: починаючи від опонентів – Китайської Народної Республіки і Росії, і завершуючи так званими “друзями”. Наприклад останній скандал, коли виявилося, що Данія шпигувала за Меркель, Макроном та іншими європейськими лідерами, так би мовити, “на замовлення”. Обама вибачався, тепер, можливо, при зустрічі Меркель і Байдена будуть чергові вибачення.
Для України сьогодні є потреба не тільки у визначенні агентів з боку Російської Федерації, а, насамперед, у визначенні іноземних лобістів, які лобіюють чиїсь інтереси в Україні через олігархів, через депутатів, через політичні партії, медійні проєкти з метою отримання глобального зиску в галузях енергетики, земельної власності, зброї тощо.
Це необхідно робити, якщо Рада національної безпеки та оборони України насправді тяжіє до створення процедури. Бо демократія – це чітка процедура, механізми якої зрозумілі для всіх громадян. А зараз є дуже багато незрозумілого: ідеї гарні, а впровадження має велику проблематику.
Необхідні конкретні дії, спрямовані на захист національних інтересів.
Більшість цивілізованих держав на рівні державних структур – фінансових розвідок, міністерств фінансів, податкової, спецслужб, служб перехоплення, аналітичних служб – відслідковують системні інтереси і рахунки. Зразу спливе велика кількість.
Свого часу я відслідковував деяких політиків. Тематика моїх перших досліджень ще в 90-х роках – як формувався український капітал, як він інфільтровувався в українську політику, в спеціальні служби, в правоохоронні органи, судову гілку влади. Я відслідковував інформацію по засобам масової інформації і рахункам, які з'являлися в реєстраційних базах на Заході, – по нерухомості, навчанні дітей, відмиванню коштів. Це відкриті дані: витрати на навчання, нерухомість та інвестиції з метою отримання громадянства. Це відкриті джерела. І це можна і необхідно робити зараз.
На сьогодні в Україні існує достатня відповідних структур, починаючи з Антимонопольного комітету, які можуть цим займатися. Чому вони не займаються? Або призначені нефахові особи, або – політично, внутрішньо і зовнішньо, заангажовані особи.
ЗАКОН ПРО ЛОБІЗМ
Що дасть людям закон про лобізм? У країнах Північної Європи, наприклад, у Швеції, Данії, не лише політики, а навіть експерти підписуються, від якого центру, за які гроші вони виступають на телебаченні. Уявіть таке у нас? У нас був би крах всьому експертному середовищу!
Є деяка міфологія в цьому питанні. Сам по собі закон про лобізм не вирішує питання корупції.
Закон про лобізм діє, якщо він має підгрунтя: економічне, соціальне, інформаційне, політичне, і чітко прописані зона його використання та покарання у випадку його недотримання.
У Сполучених Штатах навчилися обходити закон про лобізм. З'явився “сірий” лобізм, коли зовні кажуть про одне, але є приватні домовленості, і ви “зливаєте” справу свого лобіста.
Тобто – стоїть питання прозорої механізації і постійного вдосконалення законодавства про лобізм. Тому американські колеги постійно вдосконалюють цей закон.
ПРО КОНКУРЕНТНІСТЬ
Сьогодні, щоб вижити, ми повинні стати конкурентними. Для реальної конкурентної політики потрібні гроші, це називається ресурс: фінансовий, інформаційний, кадровий, мілітарний, часовий тощо. Для того, щоб зберегти свою конкурентність, потрібні ресурсні, не інвестиційні, можливості. От чому нам важко у протистоянні з Російською Федерацією: як би ми не боролися з нею, у неї ресурсний потенціал більший. І наші західні партнери, колишні імперії, для розвитку використовували ресурси колоній, і це нормально для того часу.
Натомість нас не бачать конкурентними ні опоненти, ні друзі. У кращому випадку, нас бачать партнерами або сателітами. Навіть за слово “сателіт” треба поборотися.
У політичному світі не буває любові, а є ціна. А ми платимо кров'ю. Ми живемо в трагічні часи, і сюди я відношу трудових мігрантів, які працюють на економіки інших країн, не платять податки в економіку України. Ми продаємо дешеву робочу силу, у той час, коли вона дорога.
Питання в тому: чи спроможні ми до конкуренції?
Тут стоїть і питання ефективності. Адже у питаннях політики, безпеки потрібно все ж таки на перше місце ставити професіоналізм.
ПРО ОЛІГАРХІВ
На початку червня Президент вніс у Верховну Раду проєкт закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів). Хто такий олігарх? Це людина, що, маючи доступ до державних коштів і використовуючи політичний інструментарій всередині і ззовні, може впливати на прийняття стратегічних рішень, визначати курс держави і лобіювати інтереси зовнішніх партнерів.
На сьогодні в Україні є 26 олігархів, які мають групи впливу. Які мають всі ознаки: політичні, інформаційні, силові, – деякі навіть мають свої власні силові компанії, інтегровані в державні структури, що є порушенням законодавства.
Якщо боротися з олігархами, то потрібно врахувати не тільки процедурну, але й економічну складову, з метою покращити соціально-економічний рівень суспільства. Не відбирати, в жодному разі. Я – про податки. Я би давав оцінку олігархам, які реалізували виробничий капітал в Україні і розмістили фінансову базу тут. Вони не тільки платять заробітну плату, вони платять в основні фонди, і зацікавлені, щоб їхнє виробництво тут діяло.
Водночас, є частина тих людей, що вивели свої статки за кордон і не планували залишати своїх дітей в Україні.
Тут я б закликав лідерів фракцій “Голос”, “Європейська Солідарність” звернутися до Сполучених Штатів Америки, Бундестагу, Сенату Франції – чому мовчать європейські оптимісти, якщо є проблеми з “Північним потоком”, з допомогою Україні? Не треба соромитися відстоювати національні інтереси.
Звертаюсь і до опозиції. Перестаньте говорити канцелярської мовою, абстрактно, про громадян України, що їм погано. Давайте проаналізуємо фінансові рахунки, давайте повернемося до офшорів, – це відкриті бази даних. Це також непогано розглянути. І ми побачимо такі дивні фігури! Інше питання, що деякі наші західні партнери не захочуть повертати ці кошти, тому що Україна зробила потужні інвестиції в Об'єднане Королівство Великої Британії, в США, в будівельну сферу Німеччини, про Кіпр я взагалі мовчу, Туреччина та інші країни...
А ми кажемо – нам потрібні іноземні інвестиції. Є й інші інструменти. Наприклад, доручення Президента по заповідним зонам. Тільки у Києві заповідна зона – це Пирогово, набережна Дніпра, острови – подивіться, хто їх захопив. Повернувши ці ділянки, продавши на аукціоні, ми зможемо без зовнішніх інвесторів спокійно інвестувати в ті сфери економіки, які потребують змін.
ПРО РЕФЕРЕНДУМИ
Референдум – це, як скальпель. Який може стати в руках деяких політиків ножем нападника з підворітні, а може стати вирішенням проблеми. Для того, щоб проводити референдум, потрібно його готувати – як ініціаторам референдуму, так і його опонентам. Гострим буде питання землі. Тут зав'язано дуже багато: інтереси наших зовнішніх партнерів, Міжнародний валютний фонд, внутрішніх олігархів, – тих, з якими ми збираємося боротись, які є “сірими”.
Виходячи з цих речей, народні депутати сьогодні повинні не тільки виконувати роль обслуги, перепрошую, чи інших груп впливу. Вони мають дійти до рівня стратегічного планування майбутнього.
ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІН
Політика – це зміни. Зміни чогось на щось. Я впевнений, що і Президент, і влада, і громадяни максимально зацікавленні у змінах.
Вкотре наголошу: публічна політика, або, як ми зараз називаємо – сучасна європейська демократична сервісна політика, визначається не голосністю фраз, не істерію, хайпом, вона визначається змінами.
Черчилль колись сказав геніальну фразу: “Чим більш порожня діжка, тим голосніше вона ляскає”.
Реальні зміни, – починаючи з власної кишені, починаючи з рівня соціального життя по піраміді Маслоу, – і витворюють грунт для появи у громадянина необхідності підтримувати державу, владу, інститути влади і опозиції.
Люди вимагають змін від тих, кого обрали, а не заміною на “сурогат зміни”. У нас в Україні два роки тому відбулася електоральна революція – закономірно, бо люди хотіли змін. Люди хотіли побудувати публічну політику за принципом вирішення наболілих проблем.
Ті зміни, що зараз відбуваються, вони важливі. Але в ієрархії проблем громадян вони стоять на 15-му місці. Держава в такому економічному і соціальному стані, як ми є зараз, може вирішити одночасно лише 3-4 проблеми. Вирішувати всі існуючі проблеми одночасно – неможливо. У нас немає таких ресурсів.
Я рекомендував би насамперед визначитися з цими нагальними проблемами. А не хапатися кластерно і голосувати кластерні закони. Так, це важливі закони, але вони абсолютно не враховують реальність змін, і політики мають усвідомлювати, що таким чином самі себе “підставляють” на перспективу.
Для народу головні питання – це бідність, це “платіжки”, питання війни і миру, де зараз незрозуміла ситуація, освіта і медицина. Відсутність змін у цих питаннях розхолоджує суспільство, відбувається соціальна деградація в довірі інститутам влади, адже з’являється відчуття: “Влада не може“.
Крім того, кожне рішення влади потрібно пояснювати громадянину. А не лише відслідковувати результат. Рішення має входити громадянину в голову, а виходити через кишеню. Громадянин має відчувати цей результат. Якщо громадянин не відчуває результату, це призводить до стану “вибухового чайника” – коли пара накопичується, а виходу немає. “Свисток” цього чайника хоч і працює у вигляді якихось заходів, але рано чи пізно пара накопичиться і “чайник” розірве – і не свисток розірве, а розірве днище. І тоді система може змінитись.
Подібні помилки робили і попередні президенти. Пам'ятаєте, колишній президент піднімав проблеми, що не були такими важливими для суспільства. Вони були важливі, але не були нагальними, і люди захотіли змін.
Але якщо ми будемо повторювати цю ситуацію, – цим знову скористаються зовнішні актори.
Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор
