Мовна поляризація суспільства в контексті політичного розвитку України.

УДК 32:81ʼ246.2](477)

Панасюк Леонід Валерійович

доктор політичних наук, професор кафедри

публічної політики та політичної аналітики

Національної академії державного управління

при Президентові України

 

 

Суперечливі процеси українського державо- та націєтворення спонукають до переосмислення впливу економічних, суспільно-політичних і мовно-культурних чинників на політичні події в Україні. Особливої актуальності набуває осягнення ролі асиміляції та мовної поляризації населення у складних суспільно-політичних трансформаціях доби незалежності.

Для аналізу міжмовної взаємодії в Україні важливе значення мають етнополітологічні дослідження (О. Антонюк, О. Гринів, О. Картунов, І. Кресіна, В. Кулик, О. Куць, О. Майборода, Л. Нагорна, С. Савойська, М. Степико) та лінгвістичний (соціолінгвістичний) напрямок (Б. Ажнюк, Г. Бурда, О. Вишняк, В. Демченко, Л. Масенко, І. Попеску, О. Тараненко, О. Ткаченко). Разом з тим, дослідженню впливу мовної поляризації населення на політичний розвиток Української держави донині приділено недостатньо уваги, що й визначило мету дослідження – окреслити характерні особливості мовної ситуації в Україні та з’ясувати роль мовної поляризації населення в політичному розвиткові України.

Досягненню поставленої мети сприяє розв’язання наступних задач:

• дати характеристику мовної ситуації в Україні в контексті взаємодії української та російської мов;
• дослідити регіональний і соціальний аспекти взаємодії української та російської мов у контексті поширення мовної поляризації українського суспільства;
• з’ясувати вплив мовної поляризації на визначальні політичні події в Україні незалежній;
• запропонувати рекомендації щодо подолання деформованої мовної ситуації в Україні та створення підстав для мовно-культурної солідаризації та політичної консолідації українського суспільства.
  Мовна ситуація може бути визначена як сукупність мов та мовних утворень, що обслуговують певний соціум (етнос та поліетнічну спільноту) в межах певного регіону, політико-територіального об’єднання чи держави [3,160].
  На політичний розвиток держави вкрай негативно впливає відсутність системного аналізу мовної ситуації та використання політиками невідповідності етнічного поділу українського суспільства мовно-культурному. Коли в єдиній лінгвоструктурі існують різні мови – споріднені, неспоріднені, близькоспоріднені, – вони підлягають стратифікації [1,12-21], тому Л. Масенко, наголошуючи на невідповідності співвідношення україномовної  та російськомовної частин населення співвідношенню українців і росіян, характеризує мовну ситуацію як деформовану [2,116].
  Нині пропонується декілька підходів до аналізу мовної структури населення країни (за результатами перепису 2001 р.):

• етнічний підхід – визначає українську мову як мову більшості населення держави (3/4 людності);
• з урахуванням етнічних та лінгво-етнічних груп (за В. Хмельком): україномовних українців – 49,4%; російськомовних українців – 31,2%; російськомовних росіян – 17,5%; україномовних росіян – 1,9%;
• з урахуванням ідентифікації  та суржику: україномовних українців – 38,5%; суржикомовних українців – 10,7%; російськомовних українців – 28%; російськомовних росіян – 16,9%;
• за «рідною мовою»: україномовних – 54,4%; російськомовних – 30,4%  та тих, для кого рідними є обидві мови – 12,4%;
• за «зручнішою, легшою мовою»: україномовних – 40,5%; російськомовних – 43,1%; двомовних – 16,4% [8,3-15].
  За переписом 2001 р. співвідношення українців і росіян (разом з іншими етнічними спільнотами) на західних теренах держави складає майже 9:1, на «Південному Сході» – 2,3:1. Територіально «Південний Схід» України населеніший ніж «Захід»: понад 27 млн. осіб проти 21 млн. До регіональної додається опозиція «місто-село». Лише на «Заході» України більшість населення мешкає на селі – 52,5%, у містах – 47,5%.
  На «Південному Сході» держави ситуація інша, зокрема, в одній з найбільших областей України – Дніпропетровській – 83% у містах, 17% в сільській місцевості. У Донецькій області співвідношення «місто-село» складає 90% проти 10%, у Луганській – 86% проти 14%, у Харківській – 79% проти 21%. Південний регіон відзначається наступними показниками: у місті  – 71%, на селі – 29%. За загальними показниками урбанізації «Південний Схід» держави домінує над «Заходом» практично вдвічі [6,447-448].
  Визначальною характеристикою етномовної ситуації в Україні виступає мовне середовище регіонів держави – домінування або української, або російської мови, проте зона переважання української мови географічно дуже звужена – фактично це лише західний та центрально-західний регіони.
  Показник визнання української мови зручною для використання в країні набагато нижчий (майже на 30%), ніж показник формального визнання її рідною. Україномовні українці складають меншість у центрально-східному, східному  та південному регіонах держави, відповідно – 41,2%; 12,3%  та 17,1%. Ще менше українців розмовляють українською – 30,8% (центрально-східний регіон), 3,6% (Схід)  та 5,3% (Південь) людності.
  Мову родинного спілкування визначили українською у західному регіоні 80,5% населення; у центральному – 54,3%; у східному – 10,7%; у південному – лише 9,2% [4,231].
  Відтак, соціальне середовище накидає свої правила спілкування, породжуючи диктат в мовній поведінці індивіда – мовою своєї національності на Сході України розмовляє в 10-20 разів менше, ніж російською [5,45-48]! Ґрунтовний аналіз етномовної ситуації в Україні між переписами 1989 р. та 2001 р., здійснений В. Скляром, дозволяє зробити невтішний висновок про тенденцію до мовної поляризації українського соціуму (в урбаністичному вимірі) впродовж доби незалежності – україномовного населення більшає на Заході, російськомовного на Сході та Півдні держави [7,266-269, 278-279].
  Серед найважливіших політичних подій доби незалежності, в яких відобразилась проблема мовної поляризації, варто виділити наступні:

• сепаратистські тенденції початку незалежності – Схід, Південь України, Крим, Закарпаття;
• використання мовної проблеми, питання реалізації мовної політики в державі, проблеми «Схід-Захід» та міфу про «дві України» під час виборчих перегонів;
• зміна вектору мовно-культурного розвитку держави в напрямку збереження масової двомовності та поширення російської мови за сферами вживання, в регіональному плані й на вісі «місто-село» на підставі прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики»;
• Майдан та Антимайдани як протистояння Сходу й Заходу України, зокрема, у світоглядному та культурно-ціннісному планах;
• анексія Криму Росією як протидія «націоналістам-бандерівцям» у намаганні «врятувати» росіян та російськомовне населення півострову, що мало продовженням;
• військове протистояння на Сході України як черговий прояв сепаратизму, підтримуваний Росією з метою утримання України в геополітичній орбіті своїх інтересів.
  Відтак, мовна поляризація та мовна самоасиміляція українського суспільства в умовах складних політичних подій спонукають до перегляду стратегії розвитку держави та вимагають, зокрема:

• вироблення нової стратегії національної безпеки в умовах гібридної війни;
• дослідження мовної ситуації, її регіональних, соціальних особливостей та на вісі «місто-село», а також їх врахування у діяльності державних органів, політичних, громадських та правозахисних організацій;
• вироблення нової стратегії розвитку мовно-культурної політики задля досягнення суспільно-політичної єдності України;
• виховання українського патріотизму усіма можливими, зокрема й російськомовними, засобами, підтримка державою громадянських ініціатив;
• вироблення ідеології консолідації на підставі ідеї миру, наведення порядку, гарантування індивідуальної і колективної безпеки.  
   
  ДЖЕРЕЛА

1. Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: [монографія] / В. Демченко. – Херсон: АЙЛАНТ, 2001. – 210 с.
2. Масенко Л. Мова і суспільство: постколоніал. вимір / Л.Т. Масенко. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 163 с.
3. Мечковская Н.Б. Общее языкознание. Структурная и социальная типология языков : учеб. пособие дня студентов филологических и лингвистических специальностей / Н.Б. Мечковская. ‒ 5-е изд. ‒ М.: Флинта: Наука, 2007. ‒ 312 с.
4. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Л. Нагорна. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
5. Огульчанський Ю. Етнічна структура українського суспільства: уявні та дійсні проблеми / Ю.А. Огульчанський. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 68 с.
6. Панасюк Л. До витоків білінгвізму в Україні: двомовність мовою статистики / Л.В. Панасюк // Гілея: науковий вісник; [збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич]. – К.: ВІР УАН, 2010. – Випуск 38. – С. 444–451.
7. Скляр В. Етномовні процеси в українському просторі: 1989–2001 pp. / В. Скляр – Харків: ЕКСКЛЮЗИВ, 2009. – 544 с. 
8. Хмелько В. Лінгво-етнічна структура України: регіональні особливості й тенденції зміни за роки незалежності / В. Хмелько // Наукові записки НаУКМА. – К., 2004. – Т. 32: Соціологічні науки. – С. 3–15. 

ANNOTATION

Panasyuk L.V.  Language polarization of the population as a factor in the political development of Ukraine.

The author of the article analyses the spreading of the Russian languages in different regions of Ukraine, the functioning of the Ukrainian and Russian languages in our country, factor of the Russian language and Russian-speaking population. On the whole the situation can be denoted as Ukrainian-Russian language polarization.

Politological measurement of studying of a role of language polarization in the creation of nation processes. The main problems of social political and language development of Ukraine in the conditions of Ukrainian Russian language polarization are defined and recommendations are offered to government bodies.

Keywords: assimilation, Ukrainian-Russian bilingualism, language polarization of the population, language policy.