Юрій Петрович Саух,
кандидат філософських наук,
доцент,
доцент кафедри політичної аналітики і
прогнозування
НАДУ при Президентові України
Глобальна система життєукладу людства зазнає кардинальних змін і
проявляється у вигляді кризи системи міжнародних відносин та міжнародного права,
малою ефективністю у діяльності міжнародних організацій в контексті вирішення
глобальних проблем; створення альтернативних діалогових майданчиків у розв’язанні
регіональних та глобальних конфліктів (нормандський, віденський, мінський,
ялтинський формат та формат зустрічей у Астані); входження в епоху постоднополярного
(перехід від біполярності, через однополярність до моделі трансполярного світу),
постялтинського (Ялтинська конференція союзних держав, 1945 рік), постхельсінського
(Нарада по безпеці та співробітництву у Європі, так звана “Хелсінська
декларація” 1975 року) світу; тимчасовий дисбаланс паритету сфер впливу у
геополітичній площині та пошук нових альтернатив розподілу сфер впливу у світі
(сирійське та українське питання, а також ряд перманентно конфліктних зон у
центрально-східній Європі та у арабо-ісламському регіоні); девальвація ліберально-демократичного
концепту, сумнівний характер відповідності класичних концепцій суверенітету і
принципів національної держави в умовах чергового циклу “великого переселення
народів”, поступова втрата актуальності політико-правового і управлінського
виміру гуманістичної культури, криза усталених політичних інститутів та основ
соціального договору між суспільством та державою, поява гібридної форми
псевдо-державної організації суспільства (нелегальні та нелегітимні, у
сучасному розумінні, утворення ІДІЛ, Придністровська молдавська республіка, ДНР,
ЛНР і так далі); активна фаза переходу від суспільно-політичного і
соціокультурного модерну через мета модерн (глобальний культурний процес, що
характеризується системними коливаннями між двома протилежностями (традиції,
норми, принципи, формальні і неформальні інститути тощо), одночасністю їх
співіснування і використання) до нових принципів цивілізаційного розвитку.
Активізація геостратегічних устремлінь на відновлення і посилення позицій
ряду регіональних та глобальних гравців (Російська Федерація, Китайська Народна
Республіка, Турецька Республіка, Ісламська республіка Іран), що супроводжується
переліком зон глобального напруження і використанням нелінійних способів
протистояння (так звані гібридні форми впливу у вигляді соціокультурних інтервенцій,
інформаційно-кібернетичного хаккінгу, соціально-політичного інжинірингу,
маніпулятивно-пропагандистського тиску на об’єкти впливу у поєднанні з
новітніми технологіями проксі-війн) призвела до пониження рефлексійної
здатності Сполучених Штатів Америки реагувати на нові глобальні виклики. Особливо
це проявилось під час останнього, майже десятирічного, президентства Барака
Обами. В цей період адміністрація Білого Дому (по великому рахунку і увесь
американський політико-владний істеблішмент) показала свою часткову дезорієнтованість
в процесах перегляду існуючої моделі світопорядку.
Класична
американська політична традиція виявилась не достатньо ефективною у питаннях
протистояння із нетрадиційними і незвичними стилями поведінки своїх
геополітичних опонентів (грузино-російська війна 2008 року, воєнні дії у Сирії,
анексія Криму, воєнні дії на Сході України, складно контрольована міграція
населення з Північної Африки і Близького Сходу, вуглеводневий та ядерний
шантаж, гібридна дипломатія тощо).
Наразі,
одним з можливих та найбільш дієвих шляхів зміни агрегатного стану політичної
системи, суспільства і політичного класу Сполучених Штатів Америки міг би бути
своєрідний “шоковий струс” у вигляді уведення в політико-управлінський обіг
своєрідної суб’єктної аномалії.
Зміна
ординарного політичного курсу США на сучасному етапі розвитку, на зразок
концепції “Нових рубежів” Джона
Фіцджеральда Кеннеді на початку 60-их років минулого сторіччя, персонофіковано
уособила нового лідера американської нації. В даному випадку саме кандидатура
Дональда Трампа стала компромісним варіантом політичних еліт США в моменті
розкриття якісних перспектив руху оновленого американської проекту.
В
результаті перемоги Дональда Трампа на президентських виборах відбувається
тимчасове “запалення” суспільно-політичної системи США і усіх її складових. Таким
чином, слід очікувати ймовірні подальші системні перетворення в рамках наявної
американської системи управління:
1. Соціальні,
політичні, державні інститути та інститути громадянського суспільства можуть
зазнати вагомих корекцій (Конгрес США, поява нових громадсько-політичних
утворень, нові форми громадянської активності);
2. Класичні
механізми політичної і соціальної взаємодії будуть трансформовані у
відповідності до вимог часу (виборча система США, демократія не прямої дії,
партійні праймеріз);
3. Корегування федеративної моделі державного устрою США (принципи
супідрядності штатів федеральному рівню влади, зміна діапазону повноважень
урядів і парламентів штатів, роль “великих” і “малих штатів”);
4. Реконфігурація соціально-економічної моделі розвитку США (відновлення
повних виробничих циклів, підтримка і стимулювання національних корпорацій).
5. Нова міграційна
політика (“ручне” стримування зовнішньої міграції, ускладнення процедури
отримання громадянства та виду на жительство);
6. Формулювання
нової “американської мрії” (нові соціальні пріоритети, соціальна
відповідальність та принципи соціального гуртожитку, перегляд наявного
соціального договору між державою та суспільством, оновлені світоглядні
орієнтації, соціогуманітарна революція);
7. Нетипова геополітичні
парадигма (обмежене і точкове втручання в міжнародні справи, перегляд
партнерських відносин в рамках трансатлантичного, тихоокеанського та
північно-американського співробітництва, побудова нової моделі взаємовідносин з
РФ та КНР спираючись на принцип помірного тиску і балансу дистанції-зближення);
8. Посилення ролі
соціальної і політичної інженерії в політиці і управління (підвищення контролю
за інформаційно-смисловим середовищем, поява автократичних елементів у
функціонуванні держави, суспільно-політичне планування і програмування розвитку
США)
Остаточне
завершення епохи балансування існуючого політико-партійного ландшафту політичної
системи США, з переходом від де-факто двопартійної моделі до формування нової
системи інстутиційно оформленої багатопартійності (зростання підтримки
населенням США так званих “третіх партій”, зокрема ліберетеріанських політичних
течій, соціал-демократичних партій, а також етноконфесійних та расово зорієнтованих
громадсько-політичних рухів; часткове розшарування республіканської та
демократичної партії і поява нових партійних утворень на політико-ідеологічному
суміжжі обох партій, так званих “elephonkey” ) із безпосередньою
і достатньо широкою присутністю в представницьких органах влади, як на
регіональному, так і на федеральному рівнях (Конгрес США).
Вище
зазначені процеси стануть руховими стрижнями, адекватними до викликів часу,
трансформації американського соціального і політичного виду. Запропонований
алгоритм оновлення США є некласичною відповіддю американського
політико-економічного класу на гібридно-спекулятивні спроби кількох глобальних
гравців нав’язати свій власний світовий порядок денний.
