понеділок, 13 лютого, 2017 р.
Сергій Олександрович Телешун – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політичної аналітики та прогнозування, директор Інституту державної служби і місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, Заслужений діяч науки і техніки України.
Ця людина не з чуток знає, що відбувається у вітчизняній та світовій політиці, як приймаються політико-управлінські рішення і функціонує державний апарат. Він володіє інформацією про ті речі, які зазвичай приховані від пересічного обивателя, а також обізнаний у питаннях української кулуарної політики.
Про сучасні політичні тренди, особливості публічної політики і політичного управління, перспективи та виклики для України і світу, в ексклюзивному інтерв’ю нашому виданню — Сергій Олександрович Телешун.
— Сергію Олександровичу, існує думка, що Верховна Рада України цього скликання є малоефективною. Яка ваша думка з цього приводу як фахівця? Особливо цікаво почути Ваші міркування у порівняльній площині із попередніми складами українського парламенту попередніх років: наскільки і чим відрізняються вони, яка ступінь корисності та ефективності для України?
— Для того, щоб відповісти на ваше запитання, варто проаналізувати причини тих процесів, подій і явищ, які відбуваються у світовому та українському політичному та економічному просторі. Акцентуючи увагу на драматичних подіях сьогодення політичний істеблішмент інколи не бачить лісу за деревами. Насамперед мова йде про формування нового світового порядку, при якому формуються нові геополітичні і національні інтереси світових і регіональних акторів – держав. А вони у свою чергу намагаються запропонувати конкурентні моделі управління нового сторіччя. Перед цими викликами постала і Україна з її політичним класом не завжди готовим ефективно реагувати на системні зміни і загрози зовнішнього і внутрішнього характеру. Криза традиційної ліберальної моделі управління ХХ сторіччя зіткнулася з відродженням або ренесансом «національних держав» і «суверенних громадян» ХХІ глобалізованого століття.
Криза традиційної ліберальної моделі управління ХХ сторіччя зіткнулася з відродженням або ренесансом «національних держав» і «суверенних громадян» ХХІ глобалізованого століття
Тобто все, що відбувається у Європі, США, Росії, Китаї на Близькому Сході і в Україні, в значній мірі – є пошуком ефективної моделі публічного управління з формуванням нових засад модернової національної ідентичності. До єдиного порядку і логіки речей, на мою думку, можна віднести події: у Сирії, Лівії, Майдан в Україні, криза у Євросоюзі, Брекзіт, міграційна хвиля, «гібридні війни», насильницька зміна кордонів у Європі, посилення право-радикальних рухів, перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США та багато інших знакових подій, які сигналізують про початок нової ери у політичних відносинах. За цих умов український законодавець повинен виконувати не тільки сервісну функцію обслуговуючого персоналу суспільних побажань і політично-корпоративних амбіцій, а й бути гарантом стабільності суспільних відносин і національних інтересів, ефективним менеджером публічного урядування, арбітром інтересів і прогнозистом змін. А що до якості змін і соціальних наслідків реформ наших сучасних можновладців і народних обранців українські громадяни будуть висловлюватися або на виборах, або на «майданах».
— У такому разі, на Вашу думку, в чому саме полягає суть цих змін? Приходять більш рішучі люди?
— Ні, відбуваються рішучі зміни, які вимагають більш рішучих людей. Кластерний підхід до реформ державного управління потребує радикального переосмислення і наповнення новим змістом. По-перше, як я вже казав, зміна старої моделі управління кінця ХХ-початку ХХІ сторіччя, на сучасну модель управляння «модернізованої національної суверенної держави» у глобальному світі середини ХХІ століття. По-друге — прихід не зашорених старими схемами соціального менеджменту, не плутати з принципами, людей спроможних запропонувати конкурентні моделі управління, які базуються насамперед на внутрішній і зовнішній конкуренції держав. А це викликає кризи, конфлікти і війни. Україна в значній мірі, на мою думку, стала прикладом змін. Вона показала першою, як не дивно, безперспективність старих кліше-кластерів управління, які на сьогоднішній день стали неефективними. Саме тому Україна потрапила не тільки в турбуленцію воєнного конфлікту і громадянських катаклізмів, протистоянь, вона до того ще стала об’єктом впливу інших країн. Це зокрема Росія, США, ЄС тощо.
— Тобто мається на увазі загострення національного питання і потреба в актуалізації концепту національної держави?
— Це потреба в зміні моделі соціальної та публічної відповідальності національного політичного класу перед суспільством, громадянами, політичною нацією, народом та державою у зносинах з суб’єктами внутрішньої і зовнішньої політики. Спроможність формулювати, пояснювати, реалізовувати та відстоювати інтереси публічного сектору є показником зрілості та ефективності сучасних політиків. Сьогодні мало хто пам’ятає тезу, навколо якої формувався Майдан. Це теза «Гідності» у всіх її проявах! Як вона називалась? Революція гідності! Гідність — це адекватна і ефективна система управління, зорієнтована на вирішення суспільно значущих проблем усіма ключовими державними і не державними акторами, які зорієнтовані на громадянина — платника податків, гаранта стабільності і прогресу, носія влади і її оборонця.
Як вона називалась? Революція гідності! Гідність — це адекватна і ефективна система управління, зорієнтована на вирішення суспільно значущих проблем усіма ключовими державними і не державними акторами, які зорієнтовані на громадянина — платника податків, гаранта стабільності і прогресу, носія влади і її оборонця.
Навіть у сьогоднішніх реформаторів бачення реформ лежить в контексті ХХ століття. Сьогодні усіх тих, кого ми називаємо популістами, радикалами або модераторами нових моделей управління, намагаються орієнтуються не тільки на «просунутий» істеблішмент або агентів впливу у державних інституціях. А й на « середнього» громадянина та суспільних груп впливу. Бо популізм — не завжди, якщо у міру, є поганим явищем, це явище абсолютно закономірне, як і радикалізм, це реакція на неефективну систему соціального управління. Це реакція середнього класу на втрату свого місця у суспільних процесах, деградації та виродження. Саме середній клас є становим хребтом і носієм інституційної пам’яті і традицій національних держав і національних систем демократій, хоча він по своїй природі і є консервативним, він втратив розуміння свого місця у сучасному глобалізованому світі. Він обережно ставиться до революцій, але хоче змін. Проте разом з тим середній клас, як не дивно, може бути і руйнівником старих моделей управління. І зміни можуть бути як в один бік, так і в інший.
Тобто, Україна потребує не просто європейських стандартів і цінностей, а й розуміння щодо власної конкурентної національної моделі управління у нестабільному світі постійних загроз та викликів.
— Ну і повертаючись власне до питання якості функціонування Верховної Ради України, чи є саме цей новий склад українського парламенту носієм нового порядку?
— Ні, він сегментований. Я б їх назвав глашатаями необхідності змін, або трубадурами змін. Крім руйнування старого, потрібно розуміти – нове і головне, мати соціально відповідальний результат. Реформи – це, насамперед, рейтингове визначення ключових суспільних проблем, концентрація усіх видів ресурсів, заохочення суспільства до змін і т.п. Одним словом нам потрібна ефективна публічна політика. Не можливо вирішити в державі всі проблеми разом. Коли я чую, що ми повинні робити реформи у кожній галузі при обмежених ресурсах, то це або державний популізм, або як зараз модно казати «російський слід». Виходячи з цього, склад Верховної Ради абсолютно адекватний відповідно наслідкам революції. Іншими словами, велика кількість активістів, агітаторів, комунікаторів і ретрансляторів і дуже мало людей, що розуміють зміст і наслідки реформ, а ще менше ефективних публічних менеджерів і управлінців.
Іншими словами, велика кількість активістів, агітаторів, комунікаторів і ретрансляторів і дуже мало людей, що розуміють зміст і наслідки реформ, а ще менше ефективних публічних менеджерів і управлінців.
Сьогодні є потреба, як не дивно, в тих людях, що можуть запропонувати модель зшивання держави — єдиного економічного, правового, політичного і соціального простору, а зшивання відбувається двома шляхами — або в результаті поступальних змін, або ж за допомогою внутрішнього чи зовнішнього насильства та примусу, коли під загрозою може опинитися національний суверенітет.
— В такому разі, зважаючи на те, що подібні глашатаї, які не розуміють до кінця суті процесів, погодилися на процедуру Е-декларування, як Ви це можете пояснити? Вони ж добре розуміють, як зробити своє життя кращим!
— Я не можу цього пояснити. Навіть західні партнери, які по суті стали ініціаторами процедури е-декларування, поставили питання щодо наслідків цього важливого процесу, які будуть більш показовими, щодо реформ в Україні ніж їх декларування. Які наслідки декларацій, крім того, що українські журналісти, громадяни і конкуруючі групи впливу “збудились” від інформації про, яку і так здогадувалися? Окрім окремих розслідувань, інформаційних війн та політичних технологій – не була створена система публічної, адміністративної і кримінальної відповідальності. Коли покарання не самоціль, а інструмент соціальної відповідальності трьох суб’єктів — громадянина, суспільства і держави одного перед одним. А коли у одних величезні гроші, а змін ніяких, відбувається суспільна деградація, люди розчаровуються, і це страшніше, ніж зовнішня агресія.
— В цьому контексті, що ви скажете про посилення ролі громадянина, суспільства, наша так звана ще одна реформа про місцеве самоврядування, коли дають багато прав на папері а насправді фінансово не забезпечують?
— Є децентралізація зовнішнього штибу. Децентралізацію не треба плутати з федералізацією і конфедералізацією. І тут є зовнішні загрози у вигляді окремих положень Мінських угод. Якщо Україна, називаючи себе унітарною державою, створює території або держутворення з особливим статусом, то ми маємо новий Крим і новий сепаратизм, але цей сепаратизм буде вже неконтрольований, або контрольований зовнішніми політичними силами. Децентралізацію не треба плутати з проблемами тимчасово окупованих територій, — це дискредитація реформи децентралізації у свідомості громадян.
Децентралізація — це передача владних і фінансових повноважень на рівень місцевих громад, утворених завдяки громадянській ініціативі. Якщо не було громадянської ініціативи, а вони утворені зверху, вони також недієздатні. Реформи публічного сектору ефективні тільки за умови чітко визначеної ієрархії завдань, персоніфікованої функціональності, концентрації ресурсів, визначення сфер відповідальності і забезпечення інституційним та ресурсним супроводженням. Тоді децентралізація дає позитивний результат. А політична “компанійщина” — це той же популізм, про який ми говорили. Як казав Шарль де Голль, політик відрізняється від державного діяча, тим що думає про наступні вибори, а державний діяч думає про те, що про нього подумають громадяни через 20 років.
— Можете привести приклад хоча б однієї реформи в будь-якій галузі, яка на ваш погляд є успішною?
— Знаєте, є такий український вислів — що швидко робиться, то й криве робиться. З іншого боку в умовах війни треба швидко діяти. Бо найнестерпніший біль — це тоді, коли він довгий. Виходячи з цього, значна частина інституційних реформ, що почались, недовершені, не забезпечені ресурсом, і логічно, соціально в значній мірі дискредитовані. Сьогодні реформаторам потрібен соціальний результат. Зокрема у нас змінились збройні сили, вони стали більш функціональні, про що свідчать навіть соціологічні опитування де довіра до армії значно зросла. Почалася антикорупційна, правоохоронна, судова, управлінська, освітянська, медична та інші реформи, проте результат поки що у повній мірі не відчутний для громадян. Ми можемо стати сильними і по справжньому незалежними від Росії та інших держав не тільки за рахунок потужностей Збройних Сил, а за рахунок високого рівня життя, ефективного управління, конкурентоздатності, починаючи з системи управління на рівні Президента України та Кабінету міністрів і закінчуючи органами місцевого самоврядування.
У цьому світлі подій, наводжу приклад референдуму 1991 року, коли Крим, Луганська і Донецька область і навіть місто Севастополь, в переважній більшості проголосувало за незалежну Україну. Бо було з чим порівнювати.
— Ви досліджуєте процеси розвитку політичної системи Російської Федерації, політичну систему України, і чим ми відрізняємося?
— Росія підійшла до конституційного авторитаризму. Там усе ж таки все зав’язано по великому рахунку на В. Путіну та його оточенні. Тобто, ми не знаємо, яка Росія буде після нього, і в чому буде небезпека для України, але Росія завжди буде залишатися сусідом України. Наша держава у взаємовідносинах з Росією повинна покладатися не тільки на Західних союзників, а й напрацювати власну політику двосторонніх відносин зі своїм північним сусідом. Україні важливо не хитатись, довести реформи і насамперед оновити соціальну довіру громадян до держави. Якщо сьогодні 69 відсотків не довіряє жодному представникові влади, а довіряє в першу чергу волонтерам, церкві і армії, то ми можемо сказати, що суспільство саме по собі реформоване. Сьогодні громадянин, як не дивно, щодо реформ більш просунутий, він популізмом не хворіє, він бажає побачити результат реформ ще при своєму житті.
Сьогодні громадянин, як не дивно, щодо реформ більш просунутий, він популізмом не хворіє, він бажає побачити результат реформ ще при своєму житті.
— На Вашу думку, ми зможемо повернути захоплені території України?
— Обов’язково треба повертати. Що таке територія? Це енергія нації і її спроможність. Повернення територій повинне відбуватись комплексно. Політичними, дипломатичними, військовими, спеціальними, соціальними методами.
Що таке територія? Це енергія нації і її спроможність.
Ну і останнє — держава не тільки є апаратом примусу і контролю за фінансовими потоками, вона є менеджером щодо пошуку моделей соціальної ефективності, спроможних об’єднати громадян навколо національної ідеї і ідентичності та високого рівня життя. Своєю діяльністю українська держава повинна показати, що вона конкурентна по відношенню до своїх сусідів, як на Сході так і на Заході. В світі поважають тільки сильних і потрібних. Ми повинні стати потрібні Європі, як партнери, а не як прохачі.
— Але для цього треба розвивати виробництво, технології і так далі…
— Абсолютно вірно. Фінляндія і Швеція почали робити реформи не з економіки, а з освіти, а потім економіка підтяглася. Тобто, кожна країна вибирає свій шлях. Велосипед вигадувати не треба, але моделі велосипедів бувають різні, і їздять на них по-різному. Беручи кластери, робимо на українському ґрунті українську специфіку.
— Ви займаєтесь підготовкою фахівців державного управління, місцевого самоврядування, це ж також дуже важливий крок в реформах української держави?
— Крім грошей потрібні люди. Я дуже уважно, але обережно ставлюсь до окремих порад, як східних так і західних колег, що стосуються формування засад національних пріоритетів бо вважаю, що за реалізацію рішень політичного, стратегічного характеру, що визначають майбутнє України повинні нести відповідальність — громадяни України, а також і ті, хто проливає кров і гине за Україну як державу. Я абсолютно згоден з британцями щодо вислову, про змінність друзів і ворогів і незмінність національних інтересів, які до речі також змінюються. Проте відповідальність завжди несуть народи і їх керманичі, а не партнери. Досвід останніх років в Україні показав правильність цього твердження. Свою долю роби сам, бо будеш частиною іншої долі.
Я абсолютно згоден з британцями щодо вислову, про змінність друзів і ворогів і незмінність національних інтересів, які до речі також змінюються. Проте відповідальність завжди несуть народи і їх керманичі, а не партнери. Досвід останніх років в Україні показав правильність цього твердження. Свою долю роби сам, бо будеш частиною іншої долі.
— І на сам кінець, наскільки успішним є реформи в Україні з урахуванням іноземного досвіду?
— Україна може бути конкурентна в досвіді боротьби з гібридними, нелінійними та інформаційними війнами, формуванням суспільства нового типу. Проблема в тому, що цей досвід ми здобуваємо за рахунок української крові, ми допомагаємо іншим сформувати світовий порядок за свій рахунок. Нам необхідно сформувати ринок власних досягнень і послуг і навчитися їх проштовхувати на зовнішні ринки, позбувшись комплексу меншовартості. Кожна революція, кожна позитивна зміна на краще — це витиск раба з себе і з влади, яку ми вибираємо. Ми повинні набути культури суверенної гідності громадянина, нації, держави в умовах глобальної конкуренції.
Ми повинні набути культури суверенної гідності громадянина, нації, держави в умовах глобальної конкуренції.
Досвід іноземців ми обов’язково повинні використовувати у реформуванні державних інституцій, але політичні рішення повинні приймати українці, як і нести відповідальність перед майбутніми поколіннями за свої бажання, здібності, принципи і працелюбство. Рівень життя громадян і конкурентність держави визначає — повноцінність і фаховість національної політичної і управлінської еліти.
— На Вашу думку, бізнес має бути відокремленим від політики?
— Політика — це також бізнес, бізнес у перекладі з англійської — «діло» або «справа». І справою ми повинні займатися фахово. Ми повинні дати можливість людині заробляти пристойні кошти щоби не йти у політику. А у нас, нажаль, доступ до політики дає фінансові надприбутки. Фактично більше 20 років в Україні, у контексті економічного зиску, політика конкурувала разом з продажем зброї та наркотиків, як сфера позазаконних доходів. Професія політика повинна стати самодостатньою. Ефективний політик — це не тільки гарний трибун, а й гарний і відповідальний управлінець.
Ефективний політик — це не тільки гарний трибун, а й гарний і відповідальний управлінець.
Ми повинні детінізувати і дедемонізувати українську політику тоді у нас буде усе гаразд!
Бесіду вела Яна Осадча
https://people.in.ua/2017/02/strana/policy/mi-mozhemo-buti-nezalezhnimi-za-umovi-konkurentnosti-i-visokogo-rivnya-zhittya-sergij-teleshun/
https://people.in.ua/2017/02/strana/policy/mi-mozhemo-buti-nezalezhnimi-za-umovi-konkurentnosti-i-visokogo-rivnya-zhittya-sergij-teleshun/
