Сучасні виклики та практичні відповіді у сфері публічної політики: кадровий аспект

Пасько Ярослав Ігорович,
доктор філософських наук,
професор,
професор кафедри соціально-філософських дисциплін
Київського університету імені Бориса Грінченка

Кінець ХХ – початок ХХІ століття для вітчизняної системи державного управління ознаменований численними кризовими явищами, соціальною турбулентністю, чималими змінами, соціальними та політичними «викликами». Посилення глобалізаційних процесів вимагає від управлінців-практиків, політичних аналітиків, науковців кардинальної зміни пострадянської ментальності, звичних навичок та стереотипів поведінки. Вкрай актуальним в цих умовах стає пошук нових форм інтелектуального та компетентного самовираження професіоналів державної служби та місцевого самоврядування, знаходження науковою спільнотою Національної академії державного управління при Президентові України адекватної професійної відповіді на численні політичні та організаційні випробування, що пов’язані з нагальними соціальними проблемами реформування державної служби.

В умовах реальної незалежності все гострішою постала нагальна потреба у підготовці висококваліфікованих управлінців-практиків у сфері взаємодій держави, бізнесу та громадянського суспільства, спрямованих на задоволення суспільних потреб та вироблення соціально значимих рішень, формування сучасного розуміння публічного управління як процесу суспільного діалогу, співробітництва та партнерства.

Процеси суттєвих змін звісно не оминули Національну академію державного управління при Президенті України, колектив якої зіткнувся з проблемою подолання інерції минулого та викликів сучасності. Принципово важливим кроком у реформуванні закладу стало створення у 2006 році кафедри політичної аналітики та прогнозування, яку очолив доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки С.О. Телешун, якому вдалося поставити якісно нові теоретичні та практичні завдання, залучивши до спільної роботи творчий колектив соратників-однодумців. Імплементація цих завдань стала невід’ємною частиною нової стратегії реформування державної служби, що передбачає оволодіння державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування засобами забезпечення системності, результативності та ефективності їх роботи, формування навичок надання публічних послуг на високому професійному рівні.

За нових умов з’явилася потреба у формуванні у слухачів Національної академії якісно нових систематизованих знань у сфері публічної політики та політичного управління. Наявною стала необхідність у якісно іншому аналізі, моделюванні та прогнозуванні сучасних політичних процесів, розвитку та поширенні навичок аналітично-інформаційної роботи.

Кафедральна спільнота з самого початку своєї діяльності була зорієнтована на професійну підготовку висококваліфікованих фахівців у сфері державного управління, місцевого самоврядування, взаємодії суспільства, влади і бізнесу, а отже, створення нових наукових програм та навчально-методичних комплексів. У фокусі кафедральної уваги постійно перебуває політична сфера життя суспільства, глибоке осмислення викладацьким складом сучасних концептів публічної політики, пошук механізмів, які визначають рамкові умови підготовки та професійну діяльність інноваційних менеджерів у царині суспільних відносин. У навчальній та науковій роботі кафедри віддзеркалюються методичні та прикладні аспекти вироблення публічної політики, піддається верифікації та порівняльному аналізу вітчизняна та зарубіжна практика політичного управління як невід’ємна складова системи відносин "держава – суспільство – бізнес".

Кафедральний колектив постійно спрямований на продукування нових ідей, досить вдало поєднуючи досвід академічної роботи з практичними навичками роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних структурах, аналітичних мережах «третього сектору». Науковим складом кафедри за 10 років проведено понад 500 наукових та методичних досліджень з проблем публічної політики та управління, політичного прогнозування, практичних методів інформаційно-аналітичної роботи. Застосування широкого масиву європейської літератури, імплементація нових інноваційних підходів під час практичних занять, стали візитною карткою кафедри. Це й не дивно, адже викладачі кафедри користуються заслуженою повагою вітчизняної і зарубіжної наукової спільноти. Сьогодні науковий колектив співпрацює більше ніж з десятьма провідними навчальними та науковими закладами в Україні та світі, має значний досвід практичної роботи в органах виконавчої та законодавчої влади, правоохоронних структурах, аналітичних недержавних центрах. Аналітичні матеріали та статті викладачів і аспірантів кафедри можна знайти на сайтах: “Відкриті очі”, “Ризики на завтра”, журналах “Політичний менеджмент”, “Трибуна”, “Право України”, “Віче” та інших поважних виданнях.

Новим поступальним і вельми вдалим кроком амбітного колективу кафедри було відкриття в 2008 році на базі Національної академії спеціальності “Публічна політика та управління”. Завданням нової спеціальності стало концептуальне осмислення політики органів державного управління, яка базується на механізмах публічного узгодження інтересів заінтересованих сторін та спрямована на досягнення суспільно значимих цілей. Були запропоновані нові продуктивні алгоритми щодо формування “ідеального типу” (М.Вебер) публічних службовців, які орієнтовані на інтеріоризацію сучасних “постматеріальних цінностей”. Принципове значення для колективу набуває формування у майбутніх магістрів “громадянських компетентностей”: нових цінностей, що спрямовані на поступових перехід від “безпеки” та “виживання” до “цінностей самовираження (Р.Інглхарт)”, які є найбільш затребуваними в сучасному глобальному світі.

В межах нової спеціальності за 9 років колективом кафедри був наданий цілий комплекс освітніх послуг, дисциплін, які значно розширили “інтелектуальний горизонт» слухачів Національної академії. На високому фаховому рівні піддані аналізу наукові джерела, роботи класиків політичної теорії, відображена історична еволюція політичної аналітики у контексті теорії та практики публічного управління. Були запропоновані сучасні теоретико-методологічні підходи до політичного аналізу, відображений його зміст у системі публічного управління, чітко визначені і зафіксовані специфічні категорії, процедури і технології політичної аналітики, концептуальні засади політичного аналізу, окреслена  роль публічної політики у формуванні засад мережевого суспільства та формуванні вільної від диктату політичної сфери.

Проблемне поле діяльності кафедри значною мірою сприяло тому, що у 2017 році вона уточнила свою назву на кафедру публічної політики та політичної аналітики Національної академії державного управління при Президентові України.

Робота творчого колективу кафедри спрямована на посилення інституту сервісної освіти шляхом поширення партнерського діалогу як між усіма підрозділами Національної академії, так і органами публічної влади та науковою спільнотою.

Сьогодні кафедра публічної політики та політичної аналітики є справжньою командою однодумців, які здатні вирішувати найскладніші завдання щодо реалізації стандартів професійної та етичної діяльності управлінців всіх рівнів та формування політико-управлінської еліти в умовах ціннісного та ідеологічного плюралізму. 

Мовна поляризація суспільства в контексті політичного розвитку України.

УДК 32:81ʼ246.2](477)

Панасюк Леонід Валерійович

доктор політичних наук, професор кафедри

публічної політики та політичної аналітики

Національної академії державного управління

при Президентові України

 

 

Суперечливі процеси українського державо- та націєтворення спонукають до переосмислення впливу економічних, суспільно-політичних і мовно-культурних чинників на політичні події в Україні. Особливої актуальності набуває осягнення ролі асиміляції та мовної поляризації населення у складних суспільно-політичних трансформаціях доби незалежності.

Для аналізу міжмовної взаємодії в Україні важливе значення мають етнополітологічні дослідження (О. Антонюк, О. Гринів, О. Картунов, І. Кресіна, В. Кулик, О. Куць, О. Майборода, Л. Нагорна, С. Савойська, М. Степико) та лінгвістичний (соціолінгвістичний) напрямок (Б. Ажнюк, Г. Бурда, О. Вишняк, В. Демченко, Л. Масенко, І. Попеску, О. Тараненко, О. Ткаченко). Разом з тим, дослідженню впливу мовної поляризації населення на політичний розвиток Української держави донині приділено недостатньо уваги, що й визначило мету дослідження – окреслити характерні особливості мовної ситуації в Україні та з’ясувати роль мовної поляризації населення в політичному розвиткові України.

Досягненню поставленої мети сприяє розв’язання наступних задач:

• дати характеристику мовної ситуації в Україні в контексті взаємодії української та російської мов;
• дослідити регіональний і соціальний аспекти взаємодії української та російської мов у контексті поширення мовної поляризації українського суспільства;
• з’ясувати вплив мовної поляризації на визначальні політичні події в Україні незалежній;
• запропонувати рекомендації щодо подолання деформованої мовної ситуації в Україні та створення підстав для мовно-культурної солідаризації та політичної консолідації українського суспільства.
  Мовна ситуація може бути визначена як сукупність мов та мовних утворень, що обслуговують певний соціум (етнос та поліетнічну спільноту) в межах певного регіону, політико-територіального об’єднання чи держави [3,160].
  На політичний розвиток держави вкрай негативно впливає відсутність системного аналізу мовної ситуації та використання політиками невідповідності етнічного поділу українського суспільства мовно-культурному. Коли в єдиній лінгвоструктурі існують різні мови – споріднені, неспоріднені, близькоспоріднені, – вони підлягають стратифікації [1,12-21], тому Л. Масенко, наголошуючи на невідповідності співвідношення україномовної  та російськомовної частин населення співвідношенню українців і росіян, характеризує мовну ситуацію як деформовану [2,116].
  Нині пропонується декілька підходів до аналізу мовної структури населення країни (за результатами перепису 2001 р.):

• етнічний підхід – визначає українську мову як мову більшості населення держави (3/4 людності);
• з урахуванням етнічних та лінгво-етнічних груп (за В. Хмельком): україномовних українців – 49,4%; російськомовних українців – 31,2%; російськомовних росіян – 17,5%; україномовних росіян – 1,9%;
• з урахуванням ідентифікації  та суржику: україномовних українців – 38,5%; суржикомовних українців – 10,7%; російськомовних українців – 28%; російськомовних росіян – 16,9%;
• за «рідною мовою»: україномовних – 54,4%; російськомовних – 30,4%  та тих, для кого рідними є обидві мови – 12,4%;
• за «зручнішою, легшою мовою»: україномовних – 40,5%; російськомовних – 43,1%; двомовних – 16,4% [8,3-15].
  За переписом 2001 р. співвідношення українців і росіян (разом з іншими етнічними спільнотами) на західних теренах держави складає майже 9:1, на «Південному Сході» – 2,3:1. Територіально «Південний Схід» України населеніший ніж «Захід»: понад 27 млн. осіб проти 21 млн. До регіональної додається опозиція «місто-село». Лише на «Заході» України більшість населення мешкає на селі – 52,5%, у містах – 47,5%.
  На «Південному Сході» держави ситуація інша, зокрема, в одній з найбільших областей України – Дніпропетровській – 83% у містах, 17% в сільській місцевості. У Донецькій області співвідношення «місто-село» складає 90% проти 10%, у Луганській – 86% проти 14%, у Харківській – 79% проти 21%. Південний регіон відзначається наступними показниками: у місті  – 71%, на селі – 29%. За загальними показниками урбанізації «Південний Схід» держави домінує над «Заходом» практично вдвічі [6,447-448].
  Визначальною характеристикою етномовної ситуації в Україні виступає мовне середовище регіонів держави – домінування або української, або російської мови, проте зона переважання української мови географічно дуже звужена – фактично це лише західний та центрально-західний регіони.
  Показник визнання української мови зручною для використання в країні набагато нижчий (майже на 30%), ніж показник формального визнання її рідною. Україномовні українці складають меншість у центрально-східному, східному  та південному регіонах держави, відповідно – 41,2%; 12,3%  та 17,1%. Ще менше українців розмовляють українською – 30,8% (центрально-східний регіон), 3,6% (Схід)  та 5,3% (Південь) людності.
  Мову родинного спілкування визначили українською у західному регіоні 80,5% населення; у центральному – 54,3%; у східному – 10,7%; у південному – лише 9,2% [4,231].
  Відтак, соціальне середовище накидає свої правила спілкування, породжуючи диктат в мовній поведінці індивіда – мовою своєї національності на Сході України розмовляє в 10-20 разів менше, ніж російською [5,45-48]! Ґрунтовний аналіз етномовної ситуації в Україні між переписами 1989 р. та 2001 р., здійснений В. Скляром, дозволяє зробити невтішний висновок про тенденцію до мовної поляризації українського соціуму (в урбаністичному вимірі) впродовж доби незалежності – україномовного населення більшає на Заході, російськомовного на Сході та Півдні держави [7,266-269, 278-279].
  Серед найважливіших політичних подій доби незалежності, в яких відобразилась проблема мовної поляризації, варто виділити наступні:

• сепаратистські тенденції початку незалежності – Схід, Південь України, Крим, Закарпаття;
• використання мовної проблеми, питання реалізації мовної політики в державі, проблеми «Схід-Захід» та міфу про «дві України» під час виборчих перегонів;
• зміна вектору мовно-культурного розвитку держави в напрямку збереження масової двомовності та поширення російської мови за сферами вживання, в регіональному плані й на вісі «місто-село» на підставі прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики»;
• Майдан та Антимайдани як протистояння Сходу й Заходу України, зокрема, у світоглядному та культурно-ціннісному планах;
• анексія Криму Росією як протидія «націоналістам-бандерівцям» у намаганні «врятувати» росіян та російськомовне населення півострову, що мало продовженням;
• військове протистояння на Сході України як черговий прояв сепаратизму, підтримуваний Росією з метою утримання України в геополітичній орбіті своїх інтересів.
  Відтак, мовна поляризація та мовна самоасиміляція українського суспільства в умовах складних політичних подій спонукають до перегляду стратегії розвитку держави та вимагають, зокрема:

• вироблення нової стратегії національної безпеки в умовах гібридної війни;
• дослідження мовної ситуації, її регіональних, соціальних особливостей та на вісі «місто-село», а також їх врахування у діяльності державних органів, політичних, громадських та правозахисних організацій;
• вироблення нової стратегії розвитку мовно-культурної політики задля досягнення суспільно-політичної єдності України;
• виховання українського патріотизму усіма можливими, зокрема й російськомовними, засобами, підтримка державою громадянських ініціатив;
• вироблення ідеології консолідації на підставі ідеї миру, наведення порядку, гарантування індивідуальної і колективної безпеки.  
   
  ДЖЕРЕЛА

1. Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: [монографія] / В. Демченко. – Херсон: АЙЛАНТ, 2001. – 210 с.
2. Масенко Л. Мова і суспільство: постколоніал. вимір / Л.Т. Масенко. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 163 с.
3. Мечковская Н.Б. Общее языкознание. Структурная и социальная типология языков : учеб. пособие дня студентов филологических и лингвистических специальностей / Н.Б. Мечковская. ‒ 5-е изд. ‒ М.: Флинта: Наука, 2007. ‒ 312 с.
4. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Л. Нагорна. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
5. Огульчанський Ю. Етнічна структура українського суспільства: уявні та дійсні проблеми / Ю.А. Огульчанський. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 68 с.
6. Панасюк Л. До витоків білінгвізму в Україні: двомовність мовою статистики / Л.В. Панасюк // Гілея: науковий вісник; [збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич]. – К.: ВІР УАН, 2010. – Випуск 38. – С. 444–451.
7. Скляр В. Етномовні процеси в українському просторі: 1989–2001 pp. / В. Скляр – Харків: ЕКСКЛЮЗИВ, 2009. – 544 с. 
8. Хмелько В. Лінгво-етнічна структура України: регіональні особливості й тенденції зміни за роки незалежності / В. Хмелько // Наукові записки НаУКМА. – К., 2004. – Т. 32: Соціологічні науки. – С. 3–15. 

ANNOTATION

Panasyuk L.V.  Language polarization of the population as a factor in the political development of Ukraine.

The author of the article analyses the spreading of the Russian languages in different regions of Ukraine, the functioning of the Ukrainian and Russian languages in our country, factor of the Russian language and Russian-speaking population. On the whole the situation can be denoted as Ukrainian-Russian language polarization.

Politological measurement of studying of a role of language polarization in the creation of nation processes. The main problems of social political and language development of Ukraine in the conditions of Ukrainian Russian language polarization are defined and recommendations are offered to government bodies.

Keywords: assimilation, Ukrainian-Russian bilingualism, language polarization of the population, language policy.