І.М.Клименко, аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ
Аналіз процесів і
явищ, що відбувались і відбуваються в світі, вказує на те, що більшість провідних
гравців світової політичної еліти стали на шлях пошуку сучасної ефективної
моделі публічного управління, що могла б адекватно реагувати на новітні виклики
і загрози. Українська держава, яка знаходиться в точці перетину інтересів
провідних світових політичних акторів, під загрозою втрати державності, змушена
не просто бути учасником, а очолювати список пошуковців. Цей шлях поставив на порядок денний нові
виклики перед суспільством, вказав на
нагальну необхідність відходу від «карго-культного» сприйняття держави, переосмислення
таких термінів і явищ як «державна політика», «державне управління», «ефективне
державне управління» та наповнення їх новим змістом, а також перенесення акцентів
від державних інституцій на громадянина, як носія влади та платника податків. Ключовою
постає зміна «держави - патерналіста» на «сервісну державу».
Соціальна
відповідальність бізнесу (далі – СВБ), як елемент публічної політики, виступає
одним із чинників узгодження соціально-економічних інтересів шляхом
перерозподілу функцій соціальної відповідальності між державою, сферою бізнесу
та громадянським суспільством. У цій ролі СВБ має ряд особливих характеристик:
носить історичний характер; встановлює взаємну залежність індивідів один від
одного у виконанні взаємних вимог і передбачає певні дії; безпосередньо
пов’язана із правовими відносинами; націлена на необхідність виконання певного
обов’язку; стосується виконання цього обов’язку не лише індивідами, а й
соціальними групами, державою, тому визначається як соціальна відповідальність
Проблематику
взаємовідносин трикутника “влада - бізнес - громадянське суспільство”, теорію
та методологію функціонування бізнес середовища в контексті формування
публічної політики висвічували у своїх дослідженнях О. Бабкіна, К. Бондаренко,
Д. Видрін, А. Гальчинський, О. Дергачов, А. Колодій, Ю. Мостова, О. Пасхавер,
О. Пухкал, І. Рейтерович, О. Сушко, С. Ситник, С. Телешун, М. Томенко та ін.
Однак, у зв’язку зі складністю і комплексністю соціальних та економічних
процесів, досі не визначеною залишається роль та практичні аспекти вироблення
публічної політики соціально активним та відповідальним бізнесом.
Як показує історія
еволюції світової цивілізації, інтереси великого бізнесу, держави та
суспільства не є ідентичними. Більше того, протиріччя між ними достатньо часто
призводили до соціальних потрясінь, фінансово-економічних криз тощо [6].
Починаючи з кінця
70-х рр. ХХ ст. провідні корпорації США та ЄС розпочали процес оптимізації
різних елементів корпоративної політики, пов’язаних із взаємовідносинами
компанії з різними стейкхолдерами, для того щоб виробити єдині підходи до
взаємодії із суспільством та державою. Нова політика, з одного боку, повинна
була бути пов’язаною з філософією компанії, її маркетинговою стратегією, а з
другого – обов’язково відповідати основним очікуванням суспільства[5].
Одночасно у
науковій літературі розпочалась активна дискусія про соціальну відповідальність
бізнесу, або корпоративну соціальну відповідальність (далі – КСВ) як
раціональний відгук організації на систему суперечливих очікувань
заінтересованих сторін (стейкхолдерів), що спрямований на стійкий розвиток
компанії та відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, перед тими, на
кого ці рішення націлені. За своєю суттю — це імплементований у корпоративне
управління певний тип соціальних зобов’язань (здебільшого добровільних) перед
працівниками, партнерами, державою, інститутами громадянського суспільства та
суспільством у цілому[3]. Основною
ідеєю цієї теорії
стало переконання, що підприємства повинні розділити з державою
відповідальність за екологічні і соціальні проблеми суспільства.
На сьогодні, соціальна
відповідальність бізнесу набуває особливої практично-прикладної цінності, адже
в умовах глобального ринку, комфортної ліберальної політичної і соціальної
системи кінця ХХ – початку ХХІ століть, формальних і неформальних угод щодо
розподілу сфер впливу між основними світовими акторами та регіональними групами
тиску, почалися процеси руйнації старої системи світо порядку[9]. Держава
поступово втрачає монопольне право на вироблення політичних рішень, вона
частково поступається місцем інститутам громадянського суспільства, структурам
віртуального суспільного і економічного простору, які хочуть не тільки
опосередковано впливати на інститути державної влади з метою вироблення
адекватної державної політики, а й зацікавлені у її прямому творенні. Відбувається
пошук ефективної моделі публічної
політики, за словами видатного науковця, професора Телешуна С.О.: «адекватної і
ефективної системи управління, зорієнтованої на вирішення суспільно значущих
проблем усіма ключовими державними і не державними акторами, які зорієнтовані
на громадянина — платника податків, гаранта стабільності і прогресу, носія
влади і її оборонця. Стоїть питання не
тільки реформи інституційної складової державного управління, а реформи, чи
вибору, моделей публічного управління, що вирішує проблеми».
Що ж до бізнесу,
особливо соціально відповідального, то він є і буде одним із ключових акторів
вироблення публічної політики. За визначенням Європейської Комісії («Стратегія
з корпоративної соціальної відповідальності», 2011-2014 рр.), соціальна
відповідальність бізнесу – це «відповідальність підприємств за свій вплив на
суспільство». Бізнес з однієї сторони зацікавлений у власному стабільному
розвитку, а з іншої - повинен відчувати
себе соціально відповідальним суб’єктом реформування громадських відносин.
Проте його діяльність має відбуватись у межах суспільного договору і
контролюватися інститутами громадянського суспільства та частково – державою.
Відсутність прозорих відносин між основними суб’єктами політики і бізнесу провокує
політичну корупцію та соціальну стагнацію [6, с. 21].
У контексті
національних і міжнародних подій, соціальна відповідальність бізнесу стає все
більш важливим елементом у національних і транснаціональних політичних
програмах європейського і світового співтовариства. СВБ є наскрізною темою, яка
проходить через кілька областей політичного життя суспільства, відіграє
фундаментальну роль у забезпеченні сталого економічного зростання при
одночасному пом'якшенні негативних соціальних та екологічних наслідків
економічної діяльності суб’єктів господарювання як в Європейському Союзі так і в усьому світі.
Заявляючи про
свою
соціальну відповідальність і
добровільно беручи на
себе зобов'язання, що виходять за
рамки загальних вимог законів компанії прагнуть підвищувати стандарти
соціального розвитку, захисту навколишнього середовища й фундаментальних прав людини. Вони обирають шлях відкритого врядування, узгоджуючи інтереси різних зацікавлених сторін через
загальний підхід, що базується на
принципах якості й сталого розвитку.
Такі дії ведуть
до
розвитку
нового
партнерства
та
нових
сфер
взаємин: всередині компанії – стосовно соціального діалогу, набуття нових умінь
і навичок, реалізації принципу рівних можливостей,
передчуття змін і управління змінами; на місцевому
і національному рівні – стосовно зміцнення економічної й
соціальної згуртованості та поліпшення охорони здоров'я, а в цілому, на глобальному рівні – стосовно
захисту навколишнього середовища та
фундаментальних прав людини [1].
Концепція СВБ
широко поширена серед країн Європи. В одних країнах СВБ інтегрована в публічну
політику (Данія, Франція, Фінляндія, Швеція), в інших – соціально відповідальні
практики є виключно прерогативами компаній (Греція, Ірландія, Нідерланди, Словенія). У
Європейському Союзі основна роль СВБ полягає у підтримці сталого розвитку
компанії, що в результаті призводить до
відповідальної бізнес-поведінки, покращення ситуації на ринку праці, покращення
якості продуктів і послуг, що надаються компаніями, а також сталого розвитку в
цілому[3].
Загалом, СВБ вже є основою для відповідальної конкурентоспроможності для тієї
частини світу, яку ми звично називаємо цивілізованою.
Щодо нашої держави, то в цілому великий український
бізнес цілком дозрів для впровадження передових моделей соціальної
відповідальності і готовий до реалізації масштабних і довгострокових соціальних
проектів. Підтвердженням цьому є конкурс кейсів з КСВ проведений Центром
«Розвиток КСВ». За його результатами
опублікована збірка «Практики КСВ в Україні 2016» в яку включено 35
кейсів з корпоративної соціальної відповідальності компаній в Україні. В
публікації вперше представлені практики компаній України в рамках дев’яти Цілей
Сталого Розвитку, що стосуються охорони здоров’я, якісної освіти, гендерної рівності, гідної
роботи, зменшення нерівності, сталості міст, сталого споживання, зміни клімату,
розвитку миру[4].
Проте ці здобутки є скоріше «всупереч», а не «завдяки». За останні три роки війна, соціальне зубожіння, невдалі
і псевдо-вдалі реформи створили в Україні середовище несприятливе для ведення
бізнесу. В умовах військового протистояння
більшість населення країни знаходиться на межі та поза межею бідності, а
політичний клас, що прийшов до влади після революції Гідності виявився не готовим до безлічі викликів продиктованих
сучасним станом речей, як всередині держави так і в світі в цілому.
У цих умовах
виникає гостра необхідність у нових підходах до формування механізмів
ефективної публічної політики як у сфері державного управління, так і в
економіці. Перш за все, мова йде про зміну системи соціального управління,
виробництва і споживання. Потрібно розуміти, «бачити» нове, і головне,
мати соціально відповідальний результат.
Проводити реформи не «задля реформ», а насамперед, як рейтингове визначення
ключових суспільних проблем, концентрація усіх видів ресурсів, заохочення
суспільства до змін [8].
Держава повинна
взяти на себе відповідальність за створення умов для економічного зростання.
Пожвавити ринок потреб і пропозицій через інтереси середнього і малого бізнесу.
Провести лібералізацію сфери послуг, бізнес-стимулювати ініціативу,
впроваджувати «сині» технології у виробництво, перепрофілювати нерентабельні
бізнес-проекти, активізувати перепідготовку кадрів.
У свою чергу, бізнес може і повинен
стати соціально відповідальним суб'єктом реформування суспільних відносин,
інакше він стане провокатором соціальних конфліктів і економічних потрясінь.
Проте його діяльність повинна знаходитися в рамках суспільного договору і
контролюватися інститутами громадянського суспільства і частково – держави [10].В кінцевому
рахунку, приймаючи на себе соціальну відповідальність, бізнес добровільно
пропонує державі і суспільству своє посильне сприяння у вирішенні різних
проблем.
Усі зацікавлені
сторони повинні укласти так званий «соціальний пакт модернізації», тоді держава,
бізнес і громадянин стануть ефективними і відповідальними соціальними
партнерами, а головним результатом дієвого симбіозу «нової публічної
української держави» та СВБ стане з
одного боку швидша і якісніша інтеграція в Європейське співтовариство, а з
іншого - реалізація основних функцій СВБ, які спрямовані на зниження соціальної
напруженості, поліпшення якості життя індивідів і соціальних спільнот,
оздоровлення природного середовища, досягнення особистісного залучення
представників бізнесу в подолання соціальних проблем і самоврядування
громадським життям.
Список використаних джерел
1. Зелена
книга "Створення умов для поширення соціальної відповідальності бізнесу в
Європі" / Європейська комісія, Брюссель, 18.7.2001, COM (2001) 366. – К.,
2010. – 34 с.
2. Колот
А. М. Корпоративна соціальна відповідальність: еволюція та розвиток теоретичних поглядів / А. М. Колот // Економічна
теорія. - 2013. - № 4. - С. 5-26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2013_4_2.
3. Нова
стратегія Європейської комісії з корпоративної соціальної відповідальності
(КСВ) 2011–2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.csr-ukraine.org/ ctrategiya_evropeyskoi_komisii_.html
4. Практики
КСВ в Україні 2016/ Під ред. Саприкіної М.; Центр «Розвиток
КСВ». – К.: 2016. – 100 с.
5. Публічна політика в процесах реформування системи державного
управління України / С. О. Телешун, С. В. Ситник, І. В. Рейтерович, О. Г.
Пухкал. – К. : НАДУ, 2016. – 190 с.
6. Пухкал О. Г. Взаємовідносини
влади та бізнесу в контексті формування основ громадянського суспільства в
Україні / О. Г. Пухкал // Теорія та практика державного управління. - 2009. -
Вип. 4. - С. 192-198. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2009_4_30.
7. Супрун
Н. А. Корпоративна соціальна відповідальність як чинник соціального залучення
(в контексті цілей стратегії "Europe-2020") / Н. А. Супрун //
Український соціум. - 2013. - № 2. - С. 163-176. - Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Usoc_2013_2_14.
8. Телешун
С.О. «Ми можемо бути незалежними за умови конкурентності і високого рівня
життя» [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :https://people.in.ua/2017/02/strana/policy/mi-mozhemo-buti-nezalezhnimi-za-umovi-konkurentnosti-i-visokogo-rivnya-zhittya-sergij-teleshun/
9. Телешун С.О. Соціальний
результат реформ може стати лакмусовим папірцем перспективності «українського
проекту» та зрілості нації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/2194400-sergij-telesun-doktor-politicnih-nauk.html
10. Телешун С.О. Эффективное
управление и социальные последствия нового
экономического порядка в начале ХХІ века [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2012/12/blog-post_7
Немає коментарів:
Дописати коментар