«Без тебе політичної науки не буде» -VII Національний конвент в м.Одесі!

21-22 квітня 2017 року пройшов VII Національний конвент Міжнародної асоціації студентів політичної науки (Україна) на базі Факультету психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія».

Організаторами міжнародної конференції виступили: Факультет психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія», Українсько-турецький культурний центр «Сяйво» і Українську відділення Міжнародної асоціації студентів політичної науки.

Конвент є щорічним «подорожуючим» заходом, що збирає зацікавлених у вивченні політичних наук студентів, аспірантів, відомих експертів та дослідників не лише вищих навчальних закладів України, а й країн світу. Захід передбачає науковий туризм, в рамках якого наукові дослідження та жваві дискусії поєднуються з подорожуванням, знайомствами та спілкуванням однодумців з усього світу. Це стимулює інтеграцію молодіжної наукової спільноти і розвиток наукової академічної культури учасників. У сфері політичної науки таку функцію, під гаслом «без тебе політичної науки не буде», на себе покладає Міжнародна асоціації студентів політичної науки (Україна). Одним з таких кроків на шляху розвитку політичної науки є VІІ Національний Політологічний Конвент МАСПН в Національному університету «Одеська юридична академія».

Цього року свої двері для конвенту гостинно відкрив Національний університет «Одеська юридична академія». Конвент зібрав представників 20 вузів з 4 країн світу: України, Туреччини, Сполучених Штатів Америки і Польщі. Серед учасників заходу були студенти і аспіранти різних спеціальностей: політологи, соціологи, психологи, філософи, міжнародники, історики, економісти,  філологи, аграрники тощо.

21 квітня на пленарному засіданні VІІ Конвенту з привітаннями і ґрунтовними доповідями виступили Проректор НУ «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, доцент  Ульянова Галина Олексіївна; декан факультету психології, політології та соціології, доктор політичних наук, професор Яковлєв Денис Вікторович; директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування, завідувач кафедри політичної аналітики та прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, доктор політичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Телешун Сергій Олександрович; завідувач кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури, доктор політичних наук, професор Перегуда Євген Вікторович, заступник Голови правління Українсько-Турецького культурного центру «Сяйво» Серкан Огузхан, Президент Міжнародної асоціації студентів політичної науки (Україна) Телешун Ярослав Сергійович.

У своєму виступі професор С.О. Телешун звернув увагу на необхідності участі молоді у процесі формування ефективних моделей публічного управління. На його думку тільки конкурентна українська держава зможе бути рівноцінним партнером на світовому просторі, реалізація молодого покоління в Україні якраз і буде показником ефективності вітчизняної політичної еліти. Також Сергій Олександрович запросив молодих вчених до навчання у стінах Національної академії державного управління при Президентові України та створення додаткових інтелектуальних, комунікаційних майданчиків як в Україні так і поза її межами.

Впродовж двох днів в Національному університеті «Одеська юридична академія», студенти, аспіранти, імениті вчені українських і зарубіжних вищих навчальних закладів обговорювали сучасні світові виклики і загрози, аналізували внутрішню соціально-політичну і економічну ситуацію в Україні. Адже, розуміння історичних подій, сучасних світових процесів і внутрішньої політичної ситуації дає можливість молоді бути конкурентною і корисною для українського суспільства.

Крім того професор С.О. Телешун провів зустріч з міжнародними навчально-освітніми закладами м.Одеси та зустрівся на робочій нараді з керівництвом Одеського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України.

В Юракадемии обсудили пути развития политической науки 

Политологи со всей Украины и зарубежных стран обсудили современные мировые процессы

Соціально відповідальний бізнес як складова частина моделі ефективної публічної політики

І.М.Клименко, аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ

Аналіз процесів і явищ, що відбувались і відбуваються в світі, вказує на те, що більшість провідних гравців світової політичної еліти стали на шлях пошуку сучасної ефективної моделі публічного управління, що могла б адекватно реагувати на новітні виклики і загрози. Українська держава, яка знаходиться в точці перетину інтересів провідних світових політичних акторів, під загрозою втрати державності, змушена не просто бути учасником, а очолювати список пошуковців.  Цей шлях поставив на порядок денний нові виклики перед суспільством, вказав на  нагальну необхідність відходу від «карго-культного» сприйняття держави, переосмислення таких термінів і явищ як «державна політика», «державне управління», «ефективне державне управління» та наповнення їх новим змістом, а також перенесення акцентів від державних інституцій на громадянина, як носія влади та платника податків. Ключовою постає зміна «держави - патерналіста» на «сервісну державу».

Соціальна відповідальність бізнесу (далі – СВБ), як елемент публічної політики, виступає одним із чинників узгодження соціально-економічних інтересів шляхом перерозподілу функцій соціальної відповідальності між державою, сферою бізнесу та громадянським суспільством. У цій ролі СВБ має ряд особливих характеристик: носить історичний характер; встановлює взаємну залежність індивідів один від одного у виконанні взаємних вимог і передбачає певні дії; безпосередньо пов’язана із правовими відносинами; націлена на необхідність виконання певного обов’язку; стосується виконання цього обов’язку не лише індивідами, а й соціальними групами, державою, тому визначається як соціальна відповідальність

Проблематику взаємовідносин трикутника “влада - бізнес - громадянське суспільство”, теорію та методологію функціонування бізнес середовища в контексті формування публічної політики висвічували у своїх дослідженнях О. Бабкіна, К. Бондаренко, Д. Видрін, А. Гальчинський, О. Дергачов, А. Колодій, Ю. Мостова, О. Пасхавер, О. Пухкал, І. Рейтерович, О. Сушко, С. Ситник, С. Телешун, М. Томенко та ін. Однак, у зв’язку зі складністю і комплексністю соціальних та економічних процесів, досі не визначеною залишається роль та практичні аспекти вироблення публічної політики соціально активним та відповідальним бізнесом.

Як показує історія еволюції світової цивілізації, інтереси великого бізнесу, держави та суспільства не є ідентичними. Більше того, протиріччя між ними достатньо часто призводили до соціальних потрясінь, фінансово-економічних криз тощо [6].

Починаючи з кінця 70-х рр. ХХ ст. провідні корпорації США та ЄС розпочали процес оптимізації різних елементів корпоративної політики, пов’язаних із взаємовідносинами компанії з різними стейкхолдерами, для того щоб виробити єдині підходи до взаємодії із суспільством та державою. Нова політика, з одного боку, повинна була бути пов’язаною з філософією компанії, її маркетинговою стратегією, а з другого – обов’язково відповідати основним очікуванням суспільства[5].

Одночасно у науковій літературі розпочалась активна дискусія про соціальну відповідальність бізнесу, або корпоративну соціальну відповідальність (далі – КСВ) як раціональний відгук організації на систему суперечливих очікувань заінтересованих сторін (стейкхолдерів), що спрямований на стійкий розвиток компанії та відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, перед тими, на кого ці рішення націлені. За своєю суттю — це імплементований у корпоративне управління певний тип соціальних зобов’язань (здебільшого добровільних) перед працівниками, партнерами, державою, інститутами громадянського суспільства та суспільством у цілому[3]. Основною  ідеєю  цієї  теорії  стало  переконання,  що підприємства повинні розділити з державою відповідальність за екологічні і соціальні проблеми  суспільства.

На сьогодні, соціальна відповідальність бізнесу набуває особливої практично-прикладної цінності, адже в умовах глобального ринку, комфортної ліберальної політичної і соціальної системи кінця ХХ – початку ХХІ століть, формальних і неформальних угод щодо розподілу сфер впливу між основними світовими акторами та регіональними групами тиску, почалися процеси руйнації старої системи світо порядку[9]. Держава поступово втрачає монопольне право на вироблення політичних рішень, вона частково поступається місцем інститутам громадянського суспільства, структурам віртуального суспільного і економічного простору, які хочуть не тільки опосередковано впливати на інститути державної влади з метою вироблення адекватної державної політики, а й зацікавлені у її прямому творенні. Відбувається пошук ефективної моделі  публічної політики, за словами видатного науковця, професора Телешуна С.О.: «адекватної і ефективної системи управління, зорієнтованої на вирішення суспільно значущих проблем усіма ключовими державними і не державними акторами, які зорієнтовані на громадянина — платника податків, гаранта стабільності і прогресу, носія влади і її оборонця.  Стоїть питання не тільки реформи інституційної складової державного управління, а реформи, чи вибору, моделей публічного управління, що вирішує проблеми».

Що ж до бізнесу, особливо соціально відповідального, то він є і буде одним із ключових акторів вироблення публічної політики. За визначенням Європейської Комісії («Стратегія з корпоративної соціальної відповідальності», 2011-2014 рр.), соціальна відповідальність бізнесу – це «відповідальність підприємств за свій вплив на суспільство». Бізнес з однієї сторони зацікавлений у власному стабільному розвитку, а з іншої  - повинен відчувати себе соціально відповідальним суб’єктом реформування громадських відносин. Проте його діяльність має відбуватись у межах суспільного договору і контролюватися інститутами громадянського суспільства та частково – державою. Відсутність прозорих відносин між основними суб’єктами політики і бізнесу провокує політичну корупцію та соціальну стагнацію [6, с. 21].

У контексті національних і міжнародних подій, соціальна відповідальність бізнесу стає все більш важливим елементом у національних і транснаціональних політичних програмах європейського і світового співтовариства. СВБ є наскрізною темою, яка проходить через кілька областей політичного життя суспільства, відіграє фундаментальну роль у забезпеченні сталого економічного зростання при одночасному пом'якшенні негативних соціальних та екологічних наслідків економічної діяльності суб’єктів господарювання як в Європейському Союзі  так і в усьому світі.

Заявляючи   про   свою   соціальну   відповідальність   і   добровільно   беручи   на   себе зобов'язання, що виходять за рамки загальних вимог законів компанії прагнуть підвищувати стандарти соціального розвитку, захисту навколишнього середовища й фундаментальних прав людини. Вони обирають шлях відкритого врядування, узгоджуючи інтереси різних зацікавлених сторін через загальний підхід, що базується на принципах якості й сталого розвитку.  Такі  дії  ведуть  до  розвитку  нового  партнерства  та  нових  сфер  взаємин:  всередині компанії – стосовно соціального діалогу, набуття нових умінь і навичок, реалізації принципу рівних можливостей, передчуття змін і управління змінами; на місцевому і національному рівні – стосовно зміцнення економічної й соціальної згуртованості та поліпшення охорони здоров'я, а в цілому, на глобальному рівні – стосовно захисту навколишнього середовища та фундаментальних прав людини [1].

Концепція СВБ широко поширена серед країн Європи. В одних країнах СВБ інтегрована в публічну політику (Данія, Франція, Фінляндія, Швеція), в інших – соціально відповідальні практики є виключно прерогативами компаній (Греція,  Ірландія, Нідерланди, Словенія). У Європейському Союзі основна роль СВБ полягає у підтримці сталого розвитку компанії, що в результаті призводить  до відповідальної бізнес-поведінки, покращення ситуації на ринку праці, покращення якості продуктів і послуг, що надаються компаніями, а також сталого розвитку в цілому[3].

Загалом, СВБ вже є основою для відповідальної конкурентоспроможності для  тієї  частини світу, яку ми звично називаємо цивілізованою.

Щодо нашої держави, то  в цілому великий український бізнес цілком дозрів для впровадження передових моделей соціальної відповідальності і готовий до реалізації масштабних і довгострокових соціальних проектів. Підтвердженням цьому є конкурс кейсів з КСВ проведений Центром «Розвиток КСВ». За його результатами  опублікована збірка «Практики КСВ в Україні 2016» в яку включено 35 кейсів з корпоративної соціальної відповідальності компаній в Україні. В публікації вперше представлені практики компаній України в рамках дев’яти Цілей Сталого Розвитку, що стосуються охорони здоров’я,  якісної освіти, гендерної рівності, гідної роботи, зменшення нерівності, сталості міст, сталого споживання, зміни клімату, розвитку миру[4].

Проте ці здобутки є скоріше «всупереч», а не «завдяки». За останні  три роки війна, соціальне зубожіння, невдалі і псевдо-вдалі реформи створили в Україні середовище несприятливе для ведення бізнесу. В умовах військового протистояння  більшість населення країни знаходиться на межі та поза межею бідності, а політичний клас, що прийшов до влади після революції Гідності виявився  не готовим до безлічі викликів продиктованих сучасним станом речей, як всередині держави так і в світі в цілому.

У цих умовах виникає гостра необхідність у нових підходах до формування механізмів ефективної публічної політики як у сфері державного управління, так і в економіці. Перш за все, мова йде про зміну системи соціального управління, виробництва і споживання. Потрібно розуміти, «бачити» нове, і головне, мати  соціально відповідальний результат. Проводити реформи не «задля реформ», а насамперед, як рейтингове визначення ключових суспільних проблем, концентрація усіх видів ресурсів, заохочення суспільства до змін [8].

Держава повинна взяти на себе відповідальність за створення умов для економічного зростання. Пожвавити ринок потреб і пропозицій через інтереси середнього і малого бізнесу. Провести лібералізацію сфери послуг, бізнес-стимулювати ініціативу, впроваджувати «сині» технології у виробництво, перепрофілювати нерентабельні бізнес-проекти, активізувати перепідготовку кадрів.

У свою чергу, бізнес  може і повинен стати соціально відповідальним суб'єктом реформування суспільних відносин, інакше він стане провокатором соціальних конфліктів і економічних потрясінь. Проте його діяльність повинна знаходитися в рамках суспільного договору і контролюватися інститутами громадянського суспільства і частково – держави [10].В кінцевому рахунку, приймаючи на себе соціальну відповідальність, бізнес добровільно пропонує державі і суспільству своє посильне сприяння у вирішенні різних проблем.

Усі зацікавлені сторони повинні укласти так званий «соціальний пакт модернізації», тоді держава, бізнес і громадянин стануть ефективними і відповідальними соціальними партнерами, а головним результатом дієвого симбіозу «нової публічної української держави» та  СВБ стане з одного боку швидша і якісніша інтеграція в Європейське співтовариство, а з іншого - реалізація основних функцій СВБ, які спрямовані на зниження соціальної напруженості, поліпшення якості життя індивідів і соціальних спільнот, оздоровлення природного середовища, досягнення особистісного залучення представників бізнесу в подолання соціальних проблем і самоврядування громадським життям.

 

Список використаних джерел

1. Зелена книга "Створення умов для поширення соціальної відповідальності бізнесу в Європі" / Європейська комісія, Брюссель, 18.7.2001, COM (2001) 366. – К., 2010. – 34 с.

2. Колот А. М. Корпоративна соціальна відповідальність: еволюція та розвиток теоретичних поглядів / А. М. Колот // Економічна теорія. - 2013. - № 4. - С. 5-26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecte_2013_4_2.

3. Нова стратегія Європейської комісії з корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) 2011–2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.csr-ukraine.org/ ctrategiya_evropeyskoi_komisii_.html

4. Практики КСВ в Україні 2016/ Під ред. Саприкіної М.; Центр «Розвиток КСВ». – К.: 2016. – 100 с.

5. Публічна політика в процесах реформування системи державного управління України / С. О. Телешун, С. В. Ситник, І. В. Рейтерович, О. Г. Пухкал. – К. : НАДУ, 2016. – 190 с.

6. Пухкал О. Г. Взаємовідносини влади та бізнесу в контексті формування основ громадянського суспільства в Україні / О. Г. Пухкал // Теорія та практика державного управління. - 2009. - Вип. 4. - С. 192-198. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2009_4_30.  

7. Супрун Н. А. Корпоративна соціальна відповідальність як чинник соціального залучення (в контексті цілей стратегії "Europe-2020") / Н. А. Супрун // Український соціум. - 2013. - № 2. - С. 163-176. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Usoc_2013_2_14.

8. Телешун С.О. «Ми можемо бути незалежними за умови конкурентності і високого рівня життя» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :https://people.in.ua/2017/02/strana/policy/mi-mozhemo-buti-nezalezhnimi-za-umovi-konkurentnosti-i-visokogo-rivnya-zhittya-sergij-teleshun/

9. Телешун С.О. Соціальний результат реформ може стати лакмусовим папірцем перспективності «українського проекту» та зрілості нації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/2194400-sergij-telesun-doktor-politicnih-nauk.html

10. Телешун С.О. Эффективное управление и социальные последствия нового  экономического порядка в начале ХХІ века [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2012/12/blog-post_7

 

Сучасний стан системи глобалізованого світу: загальні тренди (американський формат).

Юрій Петрович Саух,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування

НАДУ при Президентові України

 

Глобальна система життєукладу людства зазнає кардинальних змін і проявляється у вигляді кризи системи міжнародних відносин та міжнародного права, малою ефективністю у діяльності міжнародних організацій в контексті вирішення глобальних проблем; створення альтернативних діалогових майданчиків у розв’язанні регіональних та глобальних конфліктів (нормандський, віденський, мінський, ялтинський формат та формат зустрічей у Астані); входження в епоху постоднополярного (перехід від біполярності, через однополярність до моделі трансполярного світу), постялтинського (Ялтинська конференція союзних держав, 1945 рік), постхельсінського (Нарада по безпеці та співробітництву у Європі, так звана “Хелсінська декларація” 1975 року) світу; тимчасовий дисбаланс паритету сфер впливу у геополітичній площині та пошук нових альтернатив розподілу сфер впливу у світі (сирійське та українське питання, а також ряд перманентно конфліктних зон у центрально-східній Європі та у арабо-ісламському регіоні); девальвація ліберально-демократичного концепту, сумнівний характер відповідності класичних концепцій суверенітету і принципів національної держави в умовах чергового циклу “великого переселення народів”, поступова втрата актуальності політико-правового і управлінського виміру гуманістичної культури, криза усталених політичних інститутів та основ соціального договору між суспільством та державою, поява гібридної форми псевдо-державної організації суспільства (нелегальні та нелегітимні, у сучасному розумінні, утворення ІДІЛ, Придністровська молдавська республіка, ДНР, ЛНР і так далі); активна фаза переходу від суспільно-політичного і соціокультурного модерну через мета модерн (глобальний культурний процес, що характеризується системними коливаннями між двома протилежностями (традиції, норми, принципи, формальні і неформальні інститути тощо), одночасністю їх співіснування і використання) до нових принципів цивілізаційного розвитку.

Активізація геостратегічних устремлінь на відновлення і посилення позицій ряду регіональних та глобальних гравців (Російська Федерація, Китайська Народна Республіка, Турецька Республіка, Ісламська республіка Іран), що супроводжується переліком зон глобального напруження і використанням нелінійних способів протистояння (так звані гібридні форми впливу у вигляді соціокультурних інтервенцій, інформаційно-кібернетичного хаккінгу, соціально-політичного інжинірингу, маніпулятивно-пропагандистського тиску на об’єкти впливу у поєднанні з новітніми технологіями проксі-війн) призвела до пониження рефлексійної здатності Сполучених Штатів Америки реагувати на нові глобальні виклики. Особливо це проявилось під час останнього, майже десятирічного, президентства Барака Обами. В цей період адміністрація Білого Дому (по великому рахунку і увесь американський політико-владний істеблішмент) показала свою часткову дезорієнтованість в процесах перегляду існуючої моделі світопорядку.

Класична американська політична традиція виявилась не достатньо ефективною у питаннях протистояння із нетрадиційними і незвичними стилями поведінки своїх геополітичних опонентів (грузино-російська війна 2008 року, воєнні дії у Сирії, анексія Криму, воєнні дії на Сході України, складно контрольована міграція населення з Північної Африки і Близького Сходу, вуглеводневий та ядерний шантаж, гібридна дипломатія тощо).

Наразі, одним з можливих та найбільш дієвих шляхів зміни агрегатного стану політичної системи, суспільства і політичного класу Сполучених Штатів Америки міг би бути своєрідний “шоковий струс” у вигляді уведення в політико-управлінський обіг своєрідної суб’єктної аномалії.

Зміна ординарного політичного курсу США на сучасному етапі розвитку, на зразок концепції  “Нових рубежів” Джона Фіцджеральда Кеннеді на початку 60-их років минулого сторіччя, персонофіковано уособила нового лідера американської нації. В даному випадку саме кандидатура Дональда Трампа стала компромісним варіантом політичних еліт США в моменті розкриття якісних перспектив руху оновленого американської проекту.

В результаті перемоги Дональда Трампа на президентських виборах відбувається тимчасове “запалення” суспільно-політичної системи США і усіх її складових. Таким чином, слід очікувати ймовірні подальші системні перетворення в рамках наявної американської системи управління:

1. Соціальні, політичні, державні інститути та інститути громадянського суспільства можуть зазнати вагомих корекцій (Конгрес США, поява нових громадсько-політичних утворень, нові форми громадянської активності);

2. Класичні механізми політичної і соціальної взаємодії будуть трансформовані у відповідності до вимог часу (виборча система США, демократія не прямої дії, партійні праймеріз);

3. Корегування федеративної моделі державного устрою США (принципи супідрядності штатів федеральному рівню влади, зміна діапазону повноважень урядів і парламентів штатів, роль “великих” і “малих штатів”);

4. Реконфігурація соціально-економічної моделі розвитку США (відновлення повних виробничих циклів, підтримка і стимулювання національних корпорацій).

5. Нова міграційна політика (“ручне” стримування зовнішньої міграції, ускладнення процедури отримання громадянства та виду на жительство);

6. Формулювання нової “американської мрії” (нові соціальні пріоритети, соціальна відповідальність та принципи соціального гуртожитку, перегляд наявного соціального договору між державою та суспільством, оновлені світоглядні орієнтації, соціогуманітарна революція);

7. Нетипова геополітичні парадигма (обмежене і точкове втручання в міжнародні справи, перегляд партнерських відносин в рамках трансатлантичного, тихоокеанського та північно-американського співробітництва, побудова нової моделі взаємовідносин з РФ та КНР спираючись на принцип помірного тиску і балансу дистанції-зближення);

8. Посилення ролі соціальної і політичної інженерії в політиці і управління (підвищення контролю за інформаційно-смисловим середовищем, поява автократичних елементів у функціонуванні держави, суспільно-політичне планування і програмування розвитку США)

Остаточне завершення епохи балансування існуючого політико-партійного ландшафту політичної системи США, з переходом від де-факто двопартійної моделі до формування нової системи інстутиційно оформленої багатопартійності (зростання підтримки населенням США так званих “третіх партій”, зокрема ліберетеріанських політичних течій, соціал-демократичних партій, а також етноконфесійних та расово зорієнтованих громадсько-політичних рухів; часткове розшарування республіканської та демократичної партії і поява нових партійних утворень на політико-ідеологічному суміжжі обох партій, так званих “elephonkey” ) із безпосередньою і достатньо широкою присутністю в представницьких органах влади, як на регіональному, так і на федеральному рівнях (Конгрес США).

Вище зазначені процеси стануть руховими стрижнями, адекватними до викликів часу, трансформації американського соціального і політичного виду. Запропонований алгоритм оновлення США є некласичною відповіддю американського політико-економічного класу на гібридно-спекулятивні спроби кількох глобальних гравців нав’язати свій власний світовий порядок денний.