Посилення ролі жінок у миротворчих процесах

Інститут державної служби та місцевого самоврядування

Національної академії державного управління

при Президентові України

cлухач спеціальності «Місцеве самоврядування»

І.О. Карпусенко

 

Стаття присвячена узагальненню сучасних тенденцій миротворчої діяльності ООН, охарактеризовано роль, функції та посилення участі жі­нок у миротворчих операціях.

Ключові слова: миротворча діяльність, миротворчість, операції з підтримання миру, гендерний аспект.  

Вступ. Довгий час точилися суперечки щодо представництва жінок у військовій діяльності, їх ролі у миротворчій активності і одним із парадоксів збройних конфліктів є те, що участь у них переважно беруть чоловіки, але найбільше страждають жінки та діти, тому дана тема дослідження є актуальною та надзвичайно важливою в умовах сьогодення, адже збільшення жіноцтва у всіх процесах управління потребує не лише нових підходів, а й професійності, посилення забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків призводить водночас до створення конкуренції.  

Збільшення ролі жінок у процесах управління та видах діяльності пов'язано з тим, що відбувся відчутний поштовх у світовому суспільстві до відстоювання рівних прав чоловіків та жінок, фунда­ментальних прав людини, а також вводились такі поняття, як гідність та цінність людської особистості. Перед світовою спіль­нотою постала потреба змінювати ситуацію щодо встановлення правової та гендерної рівності в усіх сферах, зокрема політичній і юридичній. Це відобразилось і в миротворчій діяльності. Аргументи противників гендерної рівності найбільше стосувалися фізичної та психологічної неспроможності жінок проходити військову службу, проблеми забезпечення згуртованості, боєготовності та підтримки морального духу загону. Проте подібні свідчення неодноразово спростовувалися соціологічними дослідженнями та з’ясувалось, що жінки страждають від психологічних, фізичних незручностей та напруженого графіку роботи так само, як і чоловіки. Поряд із забезпеченням миру і безпеки миротворці також несуть із собою певну нестабільність у регіоні, їм інколи інкримінують фінансові спекуляції, сексуальне насильство. Україна, приймаючи участь у миротворчих місіях, відкриває для себе ширший простір до зростання міжнародного авторитету, зміцнення престижу.

Аналіз досліджень і публікацій із цієї проблеми. Починаючи з кінця ХХ століття активно вивчалися проблеми прав людини, можливості їх забезпечення в Україні (Е. Лібанова), врахування прав людини у діяльності правоохоронних органів (П. Льво­ва), політичній (О. Балакірєва), запобігання ґендерному насильству, торгівлі людьми (К. Лев­ченко, Б. Лизогуб, В. Оліфер) та інші аспек­ти цієї проблеми. Ці питання висвітлюються в роботах таких правознавців та політиків як    В. Авер’янов, В. Сіренко, О. Бандурка, О. Ярмиш та інших. Дослідження, здійснені зазначеними вище авторами, мають важли­ве наукове та практичне значення, висновки та рекомендації, що містяться у них, послужили і служать подальшому вдосконаленню законодав­ства в адміністративно–правовій сфері, а також правозастосовчій практиці у сфері державного управління ґендерною політикою [1, 2].

Значний внесок у дослідження міжнародних відносин України у тому числі і співпраця між нашою державою та ООН здійснили такі дослідники: С. Віднянський, Ю. Макар, Л. Чекаленко, А. Кудряченко, Я. Чорногор, В. Бруз, А. Зленко, Б. Дікон, Л. Комарова, О. Кучик, К. Грищенко, А. Грушова та інші [3–5; 6; 7; 8].

Проте слід відмітити, що незважаючи на вивчення даної проблематики багатьма вченими, все ж таки практично відсутні роботи, які присвячені комплексному дослідженню процесів становлення та розвитку ґендерної політики в Україні у сфері безпеки та оборони, посиленні ролі жіноцтва у миротворчій діяльності, з їх якісними функціями виконання.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні під терміном «миротворчість» розуміють операції із підтримання миру та безпеки, які наприкінці ХХ століття здобули певної активізації і є однією із форм співробітництва країн світу і міжнародних організацій у питаннях миру та безпеки. Зважаючи на те, що проведення миротворчих місій проходить в тісній співраці країн світу, а саму миротворчість вважають одним із інструментів творення нової системи міжнародних відносин як і нового способу безпеки.

Миротворча діяльність охоплює спектр дій Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), які спрямовані на врегулювання ситуацій, що загрожують міжнародному миру і безпеці, у тому числі превентивну дипломатію, підтримання миру, постконфліктне миробудівництво, сприяння миру, миротворчість, а також примус до миру. Кожна з цих категорій відображає певну сукупність заходів певного характеру (військових/невійськових, економічних, політичних, дипломатичних тощо), що сприяють врегулюванню конфліктної ситуації на різних етапах її розвитку. Операції з підтримки миру проводяться згідно глави VI Статуту ООН, з метою забезпечення виконання мирної угоди та спостереження за її виконанням [9]. Вони покликані сприяти локалізації конфліктів, врегулюванню і ліквідації їх наслідків. 

Згідно Указу Президента України № 435/2009 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» [10] міжнародна миротворча діяльність здійснюється державами, маючи на меті:

запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх збройних конфліктів;

врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх збройних конфліктів за згодою сторін конфлікту або з використанням примусових заходів за рішенням Ради Безпеки ООН;

надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок міждержавних або внутрішніх збройних конфліктів;

забезпечення безпеки і додержання прав людини;

надання допомоги у подоланні наслідків конфліктів;

усунення загрози миру, порушень миру чи акту агресії.

Пріоритетними цілями участі України у міжнародній миротворчій діяльності вбачаються:

збереження та розширення активної присутності України у міжнародній діяльності, спрямованій на підтримання миру і безпеки;

підвищення міжнародного авторитету України та підтвердження її прагнень до інтеграції в європейський та євроатлантичний безпековий простір;

забезпечення реалізації національних інтересів.

За даними Міністерства оборони України Збройні Сили України брали участь у таких міжнародних миротворчих операціях із підтримання миру і безпеки: 

- сили ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR), липень 1992 р.- грудень 1995 р., підставами були: Постанова Верховної Ради України від 03.07.1992 № 2538-ХІІ [11]; Постанова Верховної Ради України від 19.11.1993 № 3626-ХІІ [12]; Постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.1992 № 461 [13];

- сили Виконання Угоди (IFOR), Сили Стабілізації (SFOR) у Боснії і Герцеговині, грудень 1995 р.- грудень 1999 р., підставою була: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 № 1073 [14];

- місія ООН у Східній Славонії (ПАООНСС), квітень 1996 р. - січень 1998 р., підстава: Постанова Верховної Ради України від 25.03.1996 № 102/96-ВР [15];

- місія ООН в Анголі, січень 1996 р.- лютий 1999 р., підставою була: Постанова Верховної Ради України від 16.01.1996 № 4/96-ВР [16];

- міжнародні сили з підтримки миру в Косово — КФОР, вересень 1999 – липень 2000; вересень 1999 – березень 2001; грудень 2002 – липень 2003; підставами були: Указ Президента України від 14.07.1999 № 852/99 [17]; Закон України від 16.07.1999 № 1006-14 [18];

- місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ/UNPREDER), червень 1995 р.- березень 1999 р.;

- місія ОБСЄ з верифікації у Косово (Місія ОБСЄ у Косово), грудень 1998р.- березень 2001р., підстава: Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.1999 № 313 [19];

- місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА), січень-травень 1997 р.;

- місія ООН у Таджикистані, грудень 1994 р. — травень 2000 р.;

- спеціальна Місія ООН в Афганістані, квітень 2000 р.— травень 2001 р.;

- місія ООН на півострові Превлака, Хорватія, січень 1996 р.- грудень 2002 р., підстава: Постанова Верховної Ради України від 19.11.1993 № 3626-ХІІ [12];

- гуманітарна місія в Державі Кувейт, квітень-серпень 2003 р., підставами виступали: Указ Президента України від 18.03.2003 № 227/2003 [20]; Постанова Верховної Ради України від 20.03.2003 № 633-IV; Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357 [21];

- місія ООН у Сьєрра-Леоне, березень 2001-грудень 2004, підставами були: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1319/2000 [22]; Закон України від 14.12.2000 № 2148-14[23]; Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1924/2000 [24];

- місія ОБСЄ у Грузії, 1999 р. - грудень 2005 р., підстави: Указ Президента України від 17.08.2000 № 992/2000 [25]; Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1732.

- Багатонаціональні сили у Іраку Національний контингент ЗС України, серпень 2003 р.- грудень 2005 р.;

- тимчасові сили ООН у Лівані, липень 2000 р.- серпень 2006 р., підстава: Указ Президента України від 20.06.2000 № 806/2000 [26];

- місія ООН в Ефіопії та Еритреї, листопад 2000 р. — липень 2008 р.; підстави: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1320/2000 [27]; Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2001 № 232 [28];

- місія ООН у Грузії, серпень 2001 р. — червень 2009 р., підстави були: Указ Президента України від 07.08.2001 № 595/2001 [29];

- місія ООН у Судані, жовтень 2005 р. — липень 2011 р., підставами вистапали: Указ Президента України від 28.09.2005 № 1384/2005 [30]; Указ Президента України від 03.04.2006 № 277/2006 (щодо авіаційних перевезень)[ 31];

- тренувальна місія НАТО у Республіці Ірак, грудень 2005 р. — грудень 2011 р.;

- операція НАТО «Океанський Щит»;

- антитерористична операція НАТО «Активні зусилля»;

- операція Європейського Союзу «АТАЛАНТА», яка започаткована Резолюцією Ради безпеки ООН прийнятою в 2008 році, підставами були: Закон України від 19.09.13 № 580-VII [32]; Закон України від 08.10.13 № 617-VII [33], де метою операції був захист суден, а також стримування та запобігання актів піратства і озброєних розбійних нападів біля узбережжя Сомалі;

- міжнародні сили сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан, 2007 р. — 2014 р., підставами були: Указ Президента України від 26.01.2007 № 47/2007 [34]; Указ Президента України від 15.01.2010 № 27/2010 [35].

Таким чином, можна зробити висновок, що Україна активно бере участь у миротворчій діяльності, де головними зусиллями Міністерства оборони України та Генерального штабу у сфері миротворчої діяльності є спрямованння на збереження існуючого формату представництва у міжнародних місіях та продовження виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань із залученням мінімально-необхідної кількості матеріальних та фінансових ресурсів.

З 2000 року Рада Безпеки (далі - Рада) прийняла документ - резо­люцію 1325 щодо жінок, миру і безпеки [36], де вперше у зведеній резо­люції Рада визнала той факт, що жінки найбільшою мірою несуть на собі тяжкості, зумовлені збройними конфліктами, і тому повинні відігравати в цьому процесі важливу та відповідну роль у їх запобіганні та врегулюванні. У даній резолюції Рада підкреслила важливість рівноправної й різносторонньої участі жінок у всіх видах підтримання та сприяння зміцненню миру й безпе­ки, а також необхідність підвищення ролі жінок у миротворчих місіях ООН як військовослужбовців, поліцейських і цивільних співробітників, а також на керівних посадах.

Розпочався процес активної інтеграції жінок і зростання їх мирот­ворчої ролі, що стало подією в збройних силах. Військові почали ці­нувати жінок за те, що вони - жінки. Показовою є одна із британських армійських реклам набору призовників кінця 1990-х років, де зобра­жена жінка, стиснена в кутку зруйнованого будинку. А на екрані за­головок: «Вона була щойно зґвалтована солдатами. Ці ж самі солдати вбили її чоловіка. Останнім, кого вона хоче бачити, є інший солдат. Якщо лише цей солдат є жінкою [37]».

Важливою складовою миротворчої діяльності ООН є також збільшення невійськового компоненту у миротворчих контингентах (співвідношення між військовим контингентом та невійськовим миротворчим персоналом становить приблизно дві третини до однієї): 88.000 військових та військових спостерігачів; 13.000 – поліцейські, більше 5.800 – цивільні спеціалісти, 14.000 – місцеві цивільні спеціалісти, а також близько 2.400 добровольців зі 160 каїн світу. Також відзначається збільшення кількості жінок як серед персоналу миротворчих контингентів, так і у керівництві операціями. Ще за період 2007- 2008 р.р. цей показник збільшився на 40 %, а на сьогодні відсоток жінок у миротворчих контингентах більше 30 %. Також у 2007 р. в операції у Ліберії взяв участь перший підрозділ, що складався виключно з жінок (надала Індія) [38].  

У військовій сфері України притаманне явище вертикальної і горизонтальної гендерної сегрегації, із поступовим збільшенням кількості жінок, що відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку держави. Проте існує бачення дослідниками цієї проблематики й таке, що зростання чисельності жінок-миротворців пов’язують також із небажанням чоловіків займати малооплачувані посади, тому жінки змушені йти на цей крок щодо посилення своєї ролі та участі у миротворчій діяльності. Представниці жіночої статті у військовій діяльності часто зіштовхуються із гендерною дискримінацією та упередженим ставленням зі сторони керівництва. Основними причинами гендерної дискримінації є застарілі традиції та уявлення про роль і місце жінки у суспільстві, недосконалість нормативно-правової бази з питань захисту прав людини і громадянина (незалежно від його статі), відсутність дієвих механізмів впровадження ідей гендерної рівності, невідповідність гендерних стандартів Збройних силах України соціальним потребам військовослужбовців.

Слід відмітити, що всього службу у Збройних силах України станом на початок жовтня 2015 року проходило біля 14,5 тис. військовослужбовців-жінок та 30,5 тис. жінок працюють у Збройних силах. Майже 2 тисячі з них – це офіцери і 35 жінок займають керівні посади в Міноборони, Генштабі та підрозділах Збройних сил України. Зважаючи на те, що наприкінці 2015 року кількість населення України становила 42 545 059 осіб, з яких 19 570 332 – чоловіки, а 22 974 727 - жінки. Експерти Департаменту Статистики ООН, які проводять експерти проекту Сountrymeters, вважають, що вже наприкінці 2016 року українців стане менше на 226 765 осіб, природний приріст населення буде негативним, складе 222 936 чоловік, з чого слідує, що демографічна ситуація в Україні має тенденцію до стрімкого зменшення населення, зменшення чоловіків, зниження народжуваності, старіння нації – все це відображається на нових підходах, новому баченню до того, щоб жінки в сучасних умовах ставали все більш сильнішими, витривалішими, заповнювали професійну нішу в усіх сферах, зокрема і у військовому напрямку.

В Україні військова сфера має розроблену гендерну політику, яка відповідає загальнодержавній гендерній політиці та передбачає забезпечення ефективного впровадження гендерного підходу у життєдіяльність війська для створення гарантій рівних прав та можливостей людини незалежно від її статі. Проте проблема виникає і зі сталістю механізмів і реалістичністю впровадження заявленої політики рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Військовий конфлікт на українській території примушує для ретельнішого розгляду питання інтеграції жінок у збройні сили й надання можливості їм служити на передовій. Наприклад, у ЗМІ, отримали представлені 5 грудня 2015 року результати соціологічного дослідження «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО». Результати опитування 42 жінок, які воюють в АТО, засвідчили, що основними проблемами, на які вказали майже всі респондентки: проблема їхньої можливості приймати рішення в армії. Жінки фактично не допускаються до прийняття рішень у Збройних силах України. Багато з них не є офіційно оформленими, тому не мають можливості отримувати оплату за працю, що призведе в майбутньому до  неотримання державних пільг, статусу учасниці бойових дій та ін. Існує проблема також в тому, що деякі жінки оформлені не на тих посадах, на яких працюють, також на державному рівні достатньо не обговорюються такі побутові питання як брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання. Загалом жінок 15 тисяч у лавах військових, у зоні бойових дій перебувають близько двох тисяч жінок-військових і для них не шиють спеціальної форми, взуття і бронежилетів в Україні, що створює негативні умови для них. Незважаючи на певні негативні явища, як у внутрішньому середовищі, так і у зовнішньому,  все ж таки значна кількість жінок-військовослужбовців висловила бажання отримати направлення до складу миротворчих підрозділів (за час миротворчої діяльності ЗС України в місіях за кордоном побували 42 жінки: 5 офіцерів, 2 прапорщика, 35 сержантів і солдатів).

З вищевказаного зазначимо, що інфраструктура Збройних сил України все ж таки облаштована в переважній більшості під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами. Проте якщо відкинути всі специфічні особливості жінки і поставити собі за результат – лише якісне виконання своїх функціональних обов’язків, то створяться умови такої рівності, що неважливо яка стать, а пріоритетним та першочерговим стає тільки якісне виконання своєї роботи. Наразі в Україні постають виклики в постійному вдосконаленні, навчанні, професіоналізмі й незалежно від статті, за принципом такої роботи, створюється постійне конкурентне середовище, що потребує лише найкращих спеціалістів, особливо у військовій сфері, як однієї з найбільш відповідальних, адже помилки тут неприпустимі, бо мова йде за оборону, мир, життя людей, країни.

За результатами дослідження з’ясувалося, що є необхідність в тому, щоб свою владу жінки пов’язували в комплексі: і з професійністю, і з особистісними якостями – чарівністю, умінням спілкуватися з людьми, умінням інтенсивно працювати, і з посадою, яку вони обіймають.

Жінки-миротворці мають дуже різноманітні функції, а іноді навіть важ­чі, ніж у миротворців-чоловіків. Сфера їхньої діяльності включає: перевірку благонадійності колишніх комбатантів-жінок, надання допомоги жін­кам з числа колишніх комбатантів під час процесу демобілізації та по­вернення до цивільного життя, розширення мережі збору інформації, дії з оточення та огляду жінок, проведення бесід із постраждалими від насильства на тендерній основі, наставництво над жінками-кадетами в поліцейських і військових академіях; спілкування з жінками в таких суспільствах, в яких жінкам заборонено розмовляти із чоловіками.

Жінки, маючи ряд позитивних якостей, дають можливість їм бути більш професійними, що можуть відтворюватися у якісних управлінських рішеннях: велика витримку та працездатність, внутрішня самодисципліна; відповідальність за доручену справу; професіоналізм, сміливість, обдуманість, застережливість, далекоглядність, здатність до аналізу й прогнозування, комунікаційні навики, інтуїція, компромісність, комплексність бачення проблем, з особливим поглядом та шляхом мирного їх вирішення.

Таким чином, посилення участі жінок-миротворців може сприяти: ослабленню конфлікту та протистояння, поліпшенню можливості доступу й підтримки для місцевих жінок, розширенню прав та можливостей жінок у громадах, посиленню відчуттів захищеності у місцевого населення, в тому числі у жінок і дітей, розширенню професійних навичок, форм роботи у напрямках миротворчої місії. Також жінки-миротворці виконують й іншу роботу, крім допомоги розв'язання конфліктів вони паралельно проходять такі ж тренування, як і чоловіки та отримують таку ж кваліфікацію. Саме тому цивільні, військові жінки-миротворці здатні виконувати однакові із чоловіками завдання.

Тому, на думку військових експертів, штучне визначення рівня фемінізації Збройних Сил України не сприятиме природному перебігу ґендерних процесів та підвищенню бойової готовності військ. Це є особливо очевидним у сучасних умовах, коли практика квотування жіночої присутності у війську з розвитком демократичних засад поступово себе зживає. Нині державне регулювання процесами фемінізації армії у розвинених країнах світу залишається, але здійснюється переважно через застосування професійного, психологічного відбору, висування до кандидатів на посади вимог щодо відповідного досвіду та професійних якостей. Саме це є головними критеріями відбору незалежно від статі.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Україна є  активним учасником процесу миротворчості, що виконує місії із підтримання миру у різних регіонах світу, що дає змогу піднімати її міжнародний престиж, приносити додаткові валютні доходи, вдосконалювати та залучати жінок до миротворчих процесів. Характерною особливістю розвитку миротворчої діяльності України в сучасних умовах є активне впровадження державної гендерної політики, де має виступати справедливий та стійкий розвиток особистості військовослужбовця незалежно від статі. Збільшення участі жінок у миротворчих процесах втілює ідеї рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, а відповідно до Резолюції 1325 Ради Безпеки підкреслюється важливість зміни бачення ролі жінок не лише як жертв конфліктів, а й як учасників у розв’язанні конфліктів та миротворчої діяльності на рівні із чоловіками.

З вищевказаного слідує, що якщо раніше миротворчість традиційно полягала в контролі за припиненням вогню і за кордонами між незалежними державами, то сучасна миротворча діяльність - це широкомасштабні різнонаправлені операції із підтримки миру. Зі збільшенням обов'язків, зумовлюється нагальна потреба в забезпеченні участі жінок у миротворчих процесах, з покладеними на них функціями та їх ефективним виконанням.

Посилення ролі жінок у суспільних процесах сьогодення має об’єднувати в собі всі функції: і берегині-матері, і робітника, і громадського діяча, політика, миротворця тощо. Складність проявляється в тому, що необхідно вміти поєднувати жіночність з професійністю, з відданістю своїй справі, з материнством і роботою, з особистими та громадянськими переконаннями, й таке комплексне бачення розвитку майбутніх подій, особливо у миротворчій діяльності, призведе до професіоналів своєї справи, незалежно від статті. Для цього доречним буде збільшення розвитку лідерських якостей жінок для ефективного управління, для обіймання найвищих посад; з проведенням тренінгів, лекцій для підвищення як особистісного, так і професійного рівня; стажувань, конкурсних відборів, як запоруки успішного забезпечення рівних можливостей у своїй професійній діяльності, незалежно від статті та віку; напрацювань рекомендацій для зміцнення позицій в законотворчому процесі; сприянні інтеграції теоретичних й практичних підходів у розумінні ґендерних аспектів взаємодії в суспільстві.

Список використаних джерел:  

1.                  Балакірєва О.М, Лібанова Е.М., Левченко К. Б., Лавріненко Н.В. та інші. Проблеми роз­витку демократії та забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків в Україні трансформаційного періоду: Наук. доп. – Вид. друге, доповнене. – К., 1998. – 175 с.

2.                  Ґендерний аналіз українського суспільства.– К.: ПРООН, 1999. – 293 с.

3.                  Віднянський С. Зовнішня політика України: еволюція концептуальних засад та проблеми реалізації / С. В. Віднянський, А. Мартинов // Український історичний журнал. – 2011. – № 4 (499). – С. 55–77.

4.                  Віднянський С. Участь України в соціальній та гуманітарній діяльності ООН // Україна дипломатична. – К., 2005. – Вип. VI. – С. 86–101.

5.                   Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія. Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. – 4-те вид., випр. і доп. – Л.: Світ, 2001. – 384 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-2323.html

6.                   Грушова А. Діяльність ООН щодо гендерної рівності / А. Грушова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2007. – № 35–36. – С. 20–23.

7.                  Із Заклику ООН до міжнародного співтовариства у зв’язку з Чорнобильською катастрофою // Чекаленко Л. Зовнішня політика України. – К.: Либідь. – 2006. – С. 712.

8.                  Чекаленко Л. Зовнішня політика України / Л. Чекаленко. – К.: Либідь. – 2006. – С. 712.

9.                  Устав Организации Объединенных Наций [Электронный ресурс]. — Режим доступа :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_010

10.              Указ Президента України № 435/2009 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року «Про Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435/2009

11.              Постанова Верховної Ради України Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2538-12

12.              Постанова Верховної Ради України Про збільшення чисельності батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах ООН на території колишньої Югославії та надіслання групи військових спостерігачів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3626-12

13.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1992 р. N 461 

Про фінансове забезпечення діяльності батальйону Збройних Сил України,направленого до складу Миротворчих Сил ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/461-92-п

14.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N 1073 

Про участь Українського контингенту в операції багатонаціональних Сил з виконання угоди на території Боснії та Герцеговини [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1073-95-п

15.                            Постанова Верховної Ради України від 25 березня 1996 р. № 102/96-вр 

Про участь контингенту Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у Східній Славонії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/102/96-вр

16.                            Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1996 № 4/96-ВР 

Про надання інженерно-мостового підрозділу до Місії ООН в Анголі [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4/96-вр

17.                            Указ Президента України від 14 липня 1999 р. № 852/99 

Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/852/99

18.                            Закон України від 21 липня 2013 р. Про схвалення Указу Президента України

"Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1006-14

19.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.1999 № 313 Про участь 

українського персоналу у Місії ОБСЄ з верифікації в Косово [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/313-99-п

20.                            Указ Президента України від 18.03.2003 № 227/2003 Про направлення 19-го о

кремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України до Держави Кувейт для надання допомоги в захисті цивільного населення цієї держави від наслідків можливого застосування зброї масового ураження

та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/227/2003

21.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357 

Про забезпечення діяльності українського військового контингенту, що направляється до Держави Кувейт для виконання завдань цивільної оборони [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/357-2003-п

22.                            Указ Президента України від 08.12.2000 № 1319/2000 

Про участь України в міжнародній миротворчій операції Організації Об'єднаних Націй в Сьєрра-Леоне [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1319/2000

23.                            Закон України від 14.12.2000 № 2148-III Про схвалення рішення Президента 

України про направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Сьєрра-Леоне [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2148-14

24.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1924 

Про забезпечення діяльності Українського миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєрра-Леоне [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1924-2000-п

25.                            Указ Президента України від 17.08.2000 № 992/2000 

Про направлення миротворчого персоналу України до Місії ОБСЄ в Грузії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/992/2000

26.                            Указ Президента України від 20.06.2000 № 806/2000 

Про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/806/2000

27.                            Указ Президента України від 08.12.2000 № 1320/2000 

Про направлення миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ефіопії та Еритреї [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1320/2000

28.                            Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2001 № 232 

Про забезпечення діяльності Українського миротворчого персоналу в складі Місії ООН у Ефіопії та Еритреї [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/232-2001-п

29.                            Указ Президента України від 07.08.2001 № 595/2001 

Про направлення миротворчого персоналу для участі  України в Місії спостерігачів Організації Об'єднаних Націй у Грузії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595/2001

30.                            Указ Президента України від 28.09.2005 № 1384/2005 

Про направлення миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Судані [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1384/2005

31.                            Указ Президента України від 03.04.2006 № 277/2006 

Про участь України у миротворчій операції Африканського союзу в Судані [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/277/2006

32.                            Закон України від 19.09.2013 № 580-VII Про ратифікацію Угоди (у формі 

обміну листами) між Україною та Організацією Північноатлантичного договору про участь України в операції "Океанський Щит" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/580-18

33.                            Закон України від 08.10.2013 № 617-VII Про схвалення рішення Президента 

України про направлення національного контингенту для участі України в операції "Океанський Щит" та в операції Європейського Союзу "EU NAVFOR ATALANTA" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/617-18

34.                            Указ Президента України від 26.01.2007 № 47/2007 Про направлення 

миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/47/2007

35.                            Указ Президента України від 15.01.2010 № 27/2010 Про направлення 

додаткового миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/27/2010

36.                            Резолюция 1325 (2000), принятая Советом Безопасности на его 4213-м 

заседании,31 октября 2000 года  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_669

37.                            Aforce for change //The Guardian [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу: 

http://www.guardian.co.uk/world/1999/jun/14/gender.ukl.

38.                            Fact sheet United Nations Peacekeeping/ UNO. – Електронний

режим доступу: http://www.un.org/en/peacekeeping/documents/factsheet.pdf