Останні тижні в світі та
Україні відзначилися надзвичайним загостренням: знову бої на Донбасі, Крим без
світла, бомбардування в Сирії, як наслідок - міграційна криза у всій Європі,
завершення (не всюди) місцевих виборів в Україні, до яких ми, можливо вперше,
поставилися серйозно - усе це свідчить про зміни, які невпинно насуваються. Але
чого очікувати від цих змін? Чи можна їх спрямувати в потрібне русло?
Про це і не тільки - в
розмові з Сергієм Телешуном, доктором політичних наук, професором, директором
Інституту державної служби та місцевого самоврядування, завідувачем кафедри
політичної аналітики й прогнозування Національної академії державного управління
при Президентові України.
- Сергію Олександровичу, ваш прогноз: якою буде доля Мінських угод? Вони
вже остаточно зірвані, чи ще виконуватимуть свою функцію?
- Тема «Мінських угод» постійно перебуватиме в інформаційному і політичному просторі, проте, зміст,
завдання і кінцева мета будуть трансформуватися в залежності від розвитку
внутрішньої і зовнішньополітичної ситуації. Угоди виконали технологічну функцію
- зупинили, можливо тимчасово, гарячу стадію конфлікту, артикулювали і
легітимізували інтереси основних учасників збройного протистояння та їх
зарубіжних партнерів. Проте, варто зазначити, що угоди мають лише рамковий
характер і дозволяють сторонам по-різному їх трактувати і виконувати.
В основному, перший етап характеризувався гуманітарним спрямуванням і
напрацюванням комунікативних механізмів між конфліктуючими сторонами. Це при
тому, що в Україні не існувало сталих механізмів вирішення суспільних
конфліктів на рівні держави. Крім загальних вимог Мінських угод є національні
інтереси країн-гарантів цього процесу: США, Росії, Німеччини, Франції,
Євросоюзу, які мають різне бачення конфлікту і глибину реалізації та шляхів
вирішення цієї проблеми. Зокрема, недопущення масштабної війни між Росією і
Україною і наближення її до кордонів Євросоюзу; переведення міждержавного
конфлікту у внутрішньополітичний діалог; введення, збереження, скорочення і
відміна санкцій проти Росії; перерозподіл регіональних сфер впливу і збереження
тимчасових коаліцій і союзів; замороження конфлікту до стану тривожного
очікування; продовження перманентної війни; посилення громадянського
протистояння; відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності
України; перегрупування сил і перезавантаження влади і так далі.
«Від міфу «Мінські угоди вичерпають конфлікт» варто переходити до
покрокових, але реальних дій щодо інтеграції Донбасу в Україну...»
Проте, основні актори українського конфлікту поки що не знайшли відповідей
на головні питання військово-політичного і світоглядного характеру. На мою думку, Мінські угоди не можуть
повністю задовольнити ані Україну, ані так звані «ДНР» і «ЛНР», які
знаходяться під тиском внутрішньополітичної і соціально-економічної ситуації та
тиском зовнішніх партнерів, спонсорів і інвесторів вищеозначених сценаріїв.
Однією фразою можна сказати про угоди, які себе вичерпують, але інших немає:
«Король помер, да здравствує король!». Від міфу «Мінські угоди вичерпають
конфлікт» варто переходити до покрокових, але реальних дій щодо інтеграції
Донбасу в Україну на усіх рівнях, це стосується і звільнених територій.
- Як розвиватиметься далі сирійський конфлікт і російсько-турецькі
відносини після збитого бомбардувальника? У цій ситуації - які найбільші
загрози для України та Європи?
- Власне, у цій ситуації головне -
не здати власні національні інтереси у
глобальній шаховій грі перерозподілу світового порядку двадцять першого
сторіччя. На території Сирії, на відміну від України, де грають чотири основні
суб'єкти геополітики, зіткнулися непримиримі політичні, економічні,
геополітичні, світоглядні інтереси більш як двадцяти суб'єктів світової
політики і економіки. Силовий сценарій Західної коаліції і Росії проти
квазідержави ІДІЛ фактично легалізував
війну як механізм впливу за право домінувати у цьому регіоні після зміни
політичного режиму Башара Асада. До речі, основними ознаками війни є:
насильницька зміна кордонів, падіння національних держав, легітимних політичних
режимів та гуманітарні катастрофи, які супроводжують цей процес.
Збитий російський літак, на нашу думку, це лише зовнішня ознака початку
переформатування політичної мапи Середземноморського, Близькосхідного і,
можливо, Кавказького регіонів. Достатньо чітко можна побачити протиріччя між основними амбіційними регіональними гравцями: Росією, Туреччиною та
Іраном, які можуть створювати тактичні і стратегічні союзи як між собою, так і
з ситуативними союзниками - державами регіону і регіональними етнічними,
релігійними, військово-політичними рухами.
Значною мірою близькі по ментальності, харизмі і баченню майбутнього
власних держав - президенти Росії і Туреччини вирішують декілька тактичних і
стратегічних проблем внутрішньо- і зовнішньополітичного характеру.
По-перше, активна мобілізація внутрішньополітичної підтримки - як збоку
перевіреного електорату, так і поміркованої опозиції, та відкидання на маргінес
політичних процесів ортодоксальної і радикальної опозиції, яка заважає
проводити їм власний політичний курс.
Крім того, виводяться з поля зору суспільства соціальні проблеми, які важко
вирішити одночасним рішенням за короткий термін і які потребують додаткових
політичних, фінансово-економічних зусиль. Зокрема, це проблеми сепаратизму,
фінансово-економічних санкцій, трансформації соціальної і управлінської систем.
«Основною небезпекою сирійського конфлікту для України є замороження власного
конфлікту, перенесення на територію України терористичної активності, пандемії,
релігійні та етнічні конфлікти...»
По-друге, Росія і Туреччина претендують не тільки на право бути
регіональними лідерами, а й на право
впливати на визначення курсу щодо окремих сегментів світової політики. Тобто,
бути державами першого політичного і економічного ешелону. Реалізація тактичних
і стратегічних інтересів цих країн чітко лягає у площину національних
пріоритетів двох країн-конкурентів, союзників, опонентів.
До війни у Сирії залучаються все більше держав та неформальних угруповань.
Наслідками конфлікту, крім масової міграції, можуть бути такі явища, як підрив
стабільності існуючих політичних режимів у регіоні, створення зовні
контрольованих збройних партій та рухів, утворення квазідержав-провокаторів,
проведення терористичних акцій на території Євросоюзу, США та їх сателітів,
вплив на цінову політику щодо енергоносіїв та фінансову світову систему,
кореляція зовнішньополітичного курсу світових держав, соціально-гуманітарні
катастрофи тощо.
Основною небезпекою Сирійського конфлікту для України є замороження
власного конфлікту, перенесення на територію України терористичної активності,
транзитно-міграційні процеси, пандемії, релігійні та етнічні конфлікти. За цих умов,
на нашу думку, Сирія як і Україна є центром формування нового регіонального
порядку із залученням світових акторів, які стають гарантами реалізації
подальшого сценарію розвитку цих країн.
- Доля Криму. Чи вірите ви у деокупацію півострова? У які часові проміжки?
- Це можливо, але за умов поєднання трьох важливих факторів.
По-перше, внутрішньополітичного - посилення ефективності і конкурентності
українських державних інституцій, значного покращення соціально-економічного і
політичного життя в Україні по відношенню до російського рівня, продуманої
комплексної програми щодо повернення Криму у склад України, програми деокупації
півострова, формування сталої суспільної думки
і суспільної підтримки щодо політики Києва серед громадян, активна
реалізація цієї політики у найближчі сім-десять років.
По-друге, зовнішньополітичного фактору: продовження міжнародних санкцій до
Російської Федерації, актуалізація питань Криму і непорушності кордонів у
світовому політичному та інформаційному просторі та радикальна зміна політичної
та соціально-економічної ситуації в
Росії. Є й інші варіанти вирішення Кримської проблеми міжнародним
співтовариством, Україною і Росією, зокрема, вільна зона під міжнародним
протекторатом. Але це вже інша розмова.
«Можливо, був правий відомий американський актор Робі Уільямс, який сказав,
що «політики - як підгузки, які треба частіше міняти»...»
- Українська політика: ваш прогноз - чи будуть оголошені дострокові
парламентські вибори?
- Не виключено. Шалене незадоволення населення результатами реформ може
призвести до різних сценаріїв розвитку політичної ситуації. Більш як 70
відсотків населення не розуміє перспектив реформ в Україні, а кожний п'ятий не
виключає міграції з держави. За цих умов владна коаліція, керуючий політичний
клас повинні показати результати реформ по найбільш важливих напрямках
соціально-політичного і економічного розвитку: реформа управління, реформа
соціальної інфраструктури, реформа силового блоку і судова реформа.
У випадку стагнації реформ або демагогії пануючого політичного класу є три
варіанти розвитку суспільно-політичної ситуації: новий Майдан з більш жорсткими
наслідками, авторитаризація влади та нові вибори. Із демократичних варіантів
виходу і є дострокові парламентські вибори або системні кадрові зміни в органах
влади. Можливо, був правий відомий американський актор Робі Уільямс, який
сказав, що «політики - як підгузки, які треба частіше міняти». Але в цій
ситуації дуже багато залежить від наших зарубіжних партнерів: США і ЄС, які
фінансово і політично підтримують Україну. Але останнє слово, я підкреслюю,
повинно бути за нашими громадянами, які і є відповідальними за майбутнє нашої
держави.
- На місцевих виборах з'явилося багато нових політичних сил. На вашу думку,
якою буде їхня подальша доля?
- Проектів багато, проте не завжди зрозумілий зміст, мета і цілі їх
діяльності. Запит громадян на нові обличчя повинен підкріплюватись розумінням
«новими - старими» політиками суспільних проблем, розумінням механізму їх
реалізації, соціальною відповідальністю за суспільні експерименти і реформи та
професіоналізму у відстоюванні національних інтересів. Сімдесят відсотків
політичних проектів можуть зникнути або трансформуватися у нові громадські
об'єднання і партії. Близько двадцяти відсотків залишиться регіональними або
корпоративними проектами, і десять відсотків мають перспективу сформувати новий
політико-економічний істеблішмент.
Українцям варто позбутися відчуття жертви і меншовартості, бути більш
агресивними і результативними у відстоюванні власних інтересів і інтересів
держави, не втратити власну особливість, приймаючи світовий досвід, зберегти
демократичні принципи співіснування і не створювати нових кумирів.
- Прокоментуйте, будь ласка, перебіг реформ в Україні. Можна вважати, що
вони здійснюються? Ваша думка щодо судової реформи - її буде впроваджено?
- Про реформи розмов багато, але якість реформ визначається їх наслідками і
результатами. Тобто, ми не просто повинні реформувати інститути державної влади
заради модернізації влади, ми повинні реформувати ці структури, орієнтуючись на
найбільш важливі суспільні проблеми і запити. Якраз формування засад ефективної
публічної політики і визначає зрілість, фаховість і демократизм сучасних
управлінців.
В узагальненому вигляді реформи управління повинні сконцентруватися на
ефективній діяльності Президента та Уряду,
які цілеспрямовано і ефективно організують відповідь
політико-адміністративної системи на стан соціальної дійсності, який
суспільством визначений як політично неприпустимий. Публічна діяльність центральних органів влади повинна бути спрямована на розв'язання
ключових суспільних проблем через внесення у програму діяльності уряду. Влада
ефективно концентрує і розподіляє всі види ресурсів та інституційно супроводжує
реформи, аналізуючи наслідки прийнятих рішень.
Необхідно позбутися компанійщини, еклектики модернового догматизму і
непрофесіоналізму у проведенні реформ. Ефективність управління - це запорука
існування Української держави і перехід від держави революційної доцільності до
сервісної демократичної держави. Без судової реформи і без існування судової
влади неможливо говорити про Україну як самостійну національну державу,
спроможну мати і реалізовувати власну внутрішню і зовнішню політику. Аналіз
цієї реформи потребує більш детального розгляду.
