Точка
граничної взаємопоєднуваності філософських та соціальних наук у тандемі із
медійними та інформаційними технологіями формують всепоглинаючий феноменом
інформаційного тоталітаризму, створюючи умови вже майже необмеженого
маніпулятивного ефекту на усі сфери людського життя.
Епоха
тотальної гібридності у процесах управління, з одного боку, підвищує ступінь
контрольованості та ефективності соціальних та політичних симуляцій необхідного
розвитку окремих суспільств, держав, регіонів, і людства загалом, а з другого,
підриває усталену систему балансу інтересів громадянського суспільства, частини
політичних еліт і класичної організації держави, загрожуючи функціонуванню
системі існуючих противаг, як на локальному, так і на глобальному рівнях. Все
частіше ми можемо спостерігати відверте нівелювання пріоритетів держави,
суспільства, громадянина, вже не кажучи про норми моралі, етики та принципи
людино вимірності, на користь міжгруповим протиборствам між представниками так
званих політичних еліт.
Домінанти
соціального блага та суспільної значимості, національна безпека та стабільність
системи державного управління, легітимність інститутів влади та цінності
громадянського суспільства витискаються доцільністю вузькогрупових політичних
інтересів різнорідних фінансово-політичних угруповань.
Сфера
політичних технологій та її наявний спектр прикладних інструментальних технік
провокують цілу низку надзвичайно дієвих напрямів таємного та напівприхованого
впливу на особистість та суспільство і спонукає нас виділити найбільш соціо -
летальні варіації їх форм та способів використання:
1.
“Надж” технології – так звані технології
підштовхування у напрямі певного вибору;
2.
Технології навіювання – несвідоме
налаштування адресата маніпуляції на необхідний для ініціатора напрям;
3.
Інформаційна дезорієнтація шляхом
повсякчасної зміни тематичних акцентів;
4.
Системне викривлення політичного
дискурсу з метою розбалансування уявлень особистості з приводу реального ходу
подій;
5.
Спекулятивна інтерпретація та
реінтерпретація вербального простору політики з метою пониження критичності
аналізу ситуації;
6.
Частотність та повторюваність політичних
меседжів для закріплення необхідних смислових вузлів;
7.
Створення синтетичних маніпулятивних
мішеней та їх імплікація у свідомість індивіда;
8.
Витискання іншорідних смислових одиниць
та суб’єктів із існуючого інформаційного ландшафту;
9.
“Нові-старі” техніки впливу за принципом
протиріччя: ворог-друг – свій-чужий, пантеон героїв та новий міф,
деміфологізація та розрив з минулим, страх-звитяга, поразка-перемога, демонтаж
старих символів - формування нової знакової реальності, нові політичні ритуали
та церемоніал, технології пригнічення та збудження, зняття меж між допустимим і
недопустимим, глядач-сцена-актор, тотальний інтерактив: глядач - подія без
границі;
10.
Апелювання до підсвідомого,
ірраціонального: досягнення стану повномасштабного аффекту, пригнічення
здатності критично мислити та апелювати дорозуму та логіки, примітивізація
уявлень громадян з приводу процесів у політичній реальності;
11.
Технології управління соціальними мережами
та соціальними спільнотами, нові соціальні площини та нові комунікаційні канали
(інструментальний характер);
12.
Технології маргіналізації недопустимих
для актуального соціального тренду груп людей та створення для них фізичних і
віртуальних резервацій;
13.
Технології делегітимізації владних та
державних інституцій з метою розхитування політичної системи;
14.
Ілюзія поліваріативного вибору –
створення ілюзії плюральності та свободи вибору індивіда;
15.
Віртуалізація дійсності – перенесення
основних масивів предметно-чуттєвої дійсності людської діяльності у віртуальний
простір медіа та інтернет середовища.
Зважаючи
на порядок денний, ми хотіли би сформулювати, виключно як гіпотетичнеприпущення,
дві основні антитези: майстерність використання політичних технологій та рівень
навичок фахівця у сфері застосування політтехнологій чи стабільність та
поступальність розвитку соціальної системи з урахуванням інтересів безпеки
існуючого укладу речей?