«Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії» Дискусія

Володимир Паніотто   

Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософських наук

Складається враження, що влада не дуже усвідомлює небезпеку інформаційної війни. Наскільки мені відомо, всі дослідження на цю тему були замовлені «Дзеркалом тижня» й «Телекритикою». А в нас було створено Лабораторію психологічного забезпечення інформаційної війни, й ми робили індекс ефективності російської пропаганди, бо розуміли, що зараз це потрібно. Зрозуміло, що йде війна. Але якщо це війна й інформаційна — то, можливо, деякий перерозподіл ресурсів міг би зберегти життя наших солдат. Адже пропаганда підвищує кількість людей, які стають сепаратистами.  Рівень довіри до влади теж  має цікавити державу. Недовіра  не дозволяє проводити рефор-  ми. Півроку тому був високий  рівень довіри до владних інсти-  туцій, але наразі цей рівень до-  сить швидко падає.  Що важливо — люди можуть  мати гірше уявлення про ни-  нішню ситуацію, ніж ця ситу-  ація є насправді. Як приклад  — сприйняття громадянами  корупції. Дослідники кажуть,  що нині у сприйнятті рівень ко-  рупції здається вищим, ніж де-  кілька років тому, за часів Яну-  ковича. Це відбувається з двох  причин. По-перше, раніше ЗМІ  були значною мірою підконтр-  ольні владі й питання корупції  у вищих ешелонах влади за-  мовчувалося; тепер же всі ЗМІ  стали писати про корупцію,  приділяти їй більше уваги. По-  друге, влада була монолітна,  всередині неї не допускалося  ніякої критики. Зараз влада  критикує сама себе. Й навіть  якщо реальний рівень корупції  знижується (хоч, можливо, не  так швидко, як хотілось би), у  громадському сприйнятті її рі-  вень зростає.  Можливо, це падіння рівня  довіри також частково призво-  дить до того, що ми програємо  інформаційну війну — по всій  Україні, не тільки на окупова-  них територіях, але й у Харків-  ській та Одеській областях.   

Сергій Телешун 

Доктор політичних наук, директор Інституту державної  служби та місцевого самоврядування Національної академії  державного управління при Президентові України, завідувач  кафедри політичної аналітики та прогнозування, професор   

Влада не дуже зацікавлена в інформаційному  спротиві. Відсутня консолідація всередині сус-  пільства та всередині влади. Немає консолідо-  ваної платформи, з якої би виступала влада і представ-  ляла позицію України.  У цій війні зіткнулися різні культури, різні світи.  Україна має протиставити так званому «русскому  міру» свій — український.  Часто кажуть про необхідність ведення контрпро-  паганди у відповідь на російську пропаганду. Контр-  пропаганда тільки посилює зіткнення, недовіру. Що ж  можна протиставити пропаганді? В першу чергу швид-  ке, продуктивне викриття й розпізнавання фейків. Це  обов’язкова умова інформаційного протистояння, і до  цього можна залучати незалежних журналістів.  Росія — завершена авторитарна держава. Засоби  масової інформації сконцентровані в одних руках, за  допомогою ідеології. І це має значення. А Україна зму-  шена виробляти меседжі, які були б однозначним по-  силом проти Росії, в умовах, коли українська влада з  різних причин не є консолідованою.  Що ще можна протиставити зараз російській про-  паганді? Інший образ України. І це не має бути ви-  гаданий образ. Ми маємо відповісти на запитання,  куди йде країна, які в неї перспективи. Люди мають  відчувати, що щось відбувається і що є перспективи.  Натомість ми не бачимо з боку держави ані бажання,  ані відкритості, ані вміння говорити про реформи, які  відбуваються, хоч і дуже повільно. Про що це свідчить?  Про закритість і непрозорість влади.  Ми нічого не доб’ємося, якщо не змусимо владу  бути відкритою й консолідованою. Ми згаємо час,  якщо не будемо дивитися вперед, на Європу, і будува-  ти те, що можна назвати українським світом із євро-  пейською складовою. Український світ не побудуєш  раціонально. Це щоденна робота.   

Євген Бистрицький 

Виконавчий директор  Міжнародного фонду  «Відродження»,  доктор філософських наук

Наразі в Україні немає до-  статньої консолідації сус-  пільства і влади, немає  консолідованої платформи, з якої  б Україна адекватно виступала в  інформаційній сфері.  Гібридна війна, яка зараз ве-  деться проти України, має дві скла-  дові, дві гілки. З одного боку — як  і будь-яка війна, це засіб фізич-  ного ураження супротивника; з  іншого — це інформаційна війна.  Між цими двома гілками зіткну-  лися різні культурні ідентичнос-  ті, відчуття належності до різних  громад, різних культур. Людина,  яка відчуває власну культурну  ідентичність, схильна закрива-  ти очі на негатив серед «своїх»  («хай це погана людина, але це  своя людина») і вірити свідчен-  ням, що «чужі» погані. Таким  чином формується усереднене  розуміння, і люди можуть вірити  і в «розіп’ятих хлопчиків», і в інші  вигадки інформаційної війни.  Що тут можна зробити? Росія —  це абсолютно завершена авто-  ритарна держава з монолітним  інформаційним простором. У на-  шій ситуації, в умовах демокра-  тичного переходу, коли влада не є  консолідованою, протидія росій-  ській пропаганді має бути не так  справою держави, як незалежних  журналістів. Пропаганді треба  протиставити інший образ краї-  ни. Це не мусить бути вигаданий  образ; це мусить бути образ того,  що відбувається зараз, куди руха-  ється країна, якими є її перспек-  тиви на основі того, що ми маємо  наразі. У свою чергу держава має  навчитися говорити про рефор-  ми, які хоч і повільно, але відбу-  ваються. Держава досі не здатна  до самокритичної, реалістичної  позиції в поясненні своїх дій гро-  мадянам.  Однобічна інтерпретація Май-  дану, яку нав’язує російська про-  паганда, відповідає образам усе-  редненого розуміння й заважає  нам показати і Майдан, і всю  Україну в усій їхній різноманіт-  ності. Ми повинні навчитися го-  ворити про різну Україну. Лише  так може бути побудовано «укра-  їнський світ», який витримає на-  тиск із боку «русского міра».   

Оксана Майдан 

Заступник директора проекту  «У-Медіа», Internews Network 

Зупинити або протистояти російській пропаганді  практично неможливо, тому що це дуже потуж-  на машина, на яку витрачаються сотні мільйонів  доларів щорічно. Протистояти і бути активними, а не  реактивними, — це витрати часу, грошей і зусиль.  Що треба робити? Перш за все, — і це старий і за-  вжди актуальний постулат, — інформація має бути не-  залежна, правдива. Тільки так можна відновити або по-  силити довіру до медіа. Ми не можемо сказати, що ми  засуджуємо дії влади із заборони російських каналів та  кінопродукту, але міжнародна практика показує, що за-  боронами покращити ситуацію фактично неможливо.  Глядачі, якщо захочуть, зможуть отримати цю інформа-  цію через інтернет, через супутник. Тому це може бути  лише якийсь тимчасовий захід. Що може дати ефект на  перспективу? Перш за все й надалі розвивати саморе-  гуляцію в медіа. Можливо, це тривала дорога, яку по-  трібно починати саме зараз. Але тільки таким шляхом  ми можемо відновити довіру громадян до медіа й по-  кращити професійний рівень журналістики.  Чомусь зараз усі вважають, що тренінгові програ-  ми для журналістів — це вчорашній день і всього, чого  можна навчити журналістів, їх уже навчили. Але вияв-  ляється, що це досі актуально: навчання міжнародних  практик, як створювати якісні відеосюжети, як писати  аналітичні статті, як розвивати економічну, соціальну,  політичну журналістику.  Але тут є й інший аспект: професійний рівень жур-  налістики підвищуватиметься лише в тому разі, якщо  на це буде запит суспільства. І тут є один рецепт, який у  міжнародній програмі існує вже багато років: це проек-  ти з медіаграмотності. Для медіаграмотної людини іс-  торії про розіп’ятих хлопчиків виглядатимуть смішно. І  так ми зможемо сказати, що ми не просто протистоїмо  пропаганді, а побудували грамотне інформаційне сус-  пільство, яке споживає правдиву інформацію й критич-  но ставиться до того, що подається в засобах масової  інформації.   

Юрій Рубан 

Кандидат технічних наук,  екс-директор Інституту  стратегічних досліджень

 Перед нами, перед нашою де-  мократією постає виклик.  Демократія існує в державі.  Якщо не буде держави, то говори-  ти про демократію чи тиранію стає  важко. Стоїть величезна загроза, по-  трібні дії. Звісно, журналісти мають  писати правду, звісно, громадянин  має любити свою державу, чинов-  ник не має красти й повинен добро-  совісно виконувати свої обов’язки.  Це все правильна позиція, але на-  скільки вона нас просуне?  Наша держава не надто ефек-  тивна, це правда. Наша держава не  володіє тонкими механізмами дер-  жавного управління. Так і в інфор-  маційному полі: вона робить ті кро-  ки, які лежать на поверхні, — тобто  забороняє. Якийсь резон у цьому є:  адже якщо ми збудуємо соціологію  інформаційного поля, то побачимо,  що на ньому топчуться мільйони  громадян, які мільйони людино-  годин проводять біля телевізора. В  будь-якій інформаційній війні кіль-  кість гармат має значення, тому і  спадає на думку мінімізувати їхню  кількість у протилежної сторони.  Звісно, є спокуса на кож-  ну російську гармату викотити  свою, іншими словами, зняли по-  багатому російський серіал — і  собі знімемо серіал. Але ж у нас  грошей не вистачить.  Враховуючи недосконалість на-  ших процедур мобілізації, вияви  корупції, які ми бачимо, людина,  яка не хоче йти воювати за Украї-  ну, знайде спосіб від цього відкру-  титися. Тим не менш, знайшлися  десятки тисяч шляхетних людей і  пішли на війну. Вони захищають  нашу державу, нашу демократію.  Це вже величезний плюс. І це дозво-  ляє мені ставитися з певним засте-  реженням до тези, що ми начисто  програли інформаційну війну.  Я не думаю, що мільйони лю-  дей, які дивляться телевізор, є  раціональними суб’єктами полі-  тичної філософії, що вони роблять  свій вибір, виходячи з тих чи ін-  ших національних аргументів. Я  думаю, що відбувається наступне.  Вони дослухаються до української  чи російської пропаганди, залежно  від того, які успіхи Україна демон-  струє на фронті.  Насправді люди обирають іден-  тичність залежно від того, яку іден-  тичність їм наполегливо рекомен-  дує обирати влада, які стимули вона  пропонує, позитивні й негативні,  й так далі. Ми живемо на землі, на  якій протягом ХХ століття люди по-  стійно міняли свою ідентичність.  У першу чергу треба поставити  на ноги державу, зробити її ефек-  тивною, щоб вона могла пропону-  вати щось людям, демонструвала  військові успіхи, економічну надій-  ність. Люди будуть прихильніши-  ми, якщо курс гривні буде трошки  стабільнішим.   

В’ячеслав Гусаров 

Експерт із питань інформаційної безпеки  Центру військово-політичних досліджень    

 Слід визнати, що для аудиторії окупованого  Донбасу проводиться недостатньо заходів із  протидії ворожій пропаганді. Найголовніше,  що цю проблему повинна визнати влада, чого, на  жаль, не відбувається. Хоча розмови про протидію  пропаганді ведуться на всіх рівнях. На жаль, Україна  не має правових засад Державної інформаційної по-  літики — це по-перше.  По-друге, для інформаційно уражених регіонів по-  трібна інформаційна реабілітація — тривалий про-  цес із комплексом «нежорсткої» контрпропаганди  відновлювального характеру.  По-третє, моніторинг, виявлення й супровід ін-  формаційних загроз повинен відбуватися по всій  Україні, а не тільки у кризових регіонах. На будь-які  соціально-психологічні коливання мусить бути від-  повідна реакція.  По-четверте, необхідно розглянути заходи щодо  інформаційних обмежень в інформаційному полі,  що властиві для будь-якої країні, яка веде бойові дії:  складання переліку засобів масової інфор-  мації, що діятимуть у галузі мовлення, видання та  розповсюдження інформаційних матеріалів;  призупинення діяльності політичних пар-  тій, інших громадських організацій у разі порушення  ними законодавства щодо АТО;  використання в інтересах воєнного стану  діяльності мобільних операторів, установ поштового  зв’язку, видавництв та поліграфічних організацій не-  залежно від їхніх форм власності;  призупинення видачі ліцензій або їх анулю-  вання в разі порушення суб’єктами інформаційної ді-  яльності законодавства щодо АТО та інше.  По-п’яте, своєчасне поточне інформування укра-  їнської й зарубіжної аудиторії. Мається на увазі яко-  мога повніше забезпечення інформаційних потреб  споживачів українською інформацією з метою змен-  шення впливу російських джерел на нашу аудиторію.  Я очікую, що найближчим часом відбудуться пози-  тивні зрушення в галузі захисту Держаного інформа-  ційного простору і маю сподівання, що інформацій-  ний простір нарешті буде працювати на підтримку  політичних рішень України.   

Сергій Черненко 

Завідувач сектору моніторин-  гових досліджень аналітично-  інформаційного відділу НІСД

 

Ми маємо справу з масш-  табною пропагандист-  ською індустрією, яка  день у день вмонтовує в свідо-  мість не лише росіян, але й вели-  кої частини населення України  ті меседжі, в яких зацікавлений  Кремль.  Є речі, які треба робити прямо  зараз, і ми не повинні зволікати.  Якщо ми дискутуємо, чи потрібні  нам якісь форми самообмеження  всередині журналістської спіль-  ноти — то це все потрібно роби-  ти, причому невідкладно. Тому  що російський вплив відбуваєть-  ся щоденно, і його наслідки ми  вже можемо бачити в результатах  соціологічного опитування.  З тиском, який чинить сусідня  держава, пов’язані й деякі струк-  тури, люди, організації, які пра-  цюють усередині нашої країни.  Всім відома ситуація з газетою  «Вести»… Навіть керівник СБУ  не знає, що робити з цією газе-  тою, оскільки ми в демократич-  ній країні й намагаємося діяти в  рамках законодавства. А жоден  суддя не зможе визначити, чи є  маніпуляції в газеті «Вести», щоб  можна було її закрити. Бо навіть  за змістом важко визначити,  коли працюють досвідчені фахові  маніпулятори.  Я вважаю, що журналістське  середовище має створити пев-  ну експертну раду (можливо, на  основі Мінінформполітики), яка  би могла робити висновки та  якимось чином впливати на за-  стосування законодавства щодо  використання газет і телеканалів  у маніпулятивному плані. Звісно,  це не забезпечить нам перемоги  над таким монстром російської  пропаганди, але на якомусь рів-  ні це дасть результат. Нещодав-  но стало відомо, що литовська  прокуратура провела обшуки й  допити людей, задіяних у росій-  ських пропагандистських схемах.  Мало хто зважиться звинувачу-  вати Литву в недемократичності.  Проте цей випадок свідчить, що  навіть маленька демократична  держава може мати законодавчі  механізми, щоб захищатися від  інформаційної агресії. 

 

Повний текст Аналітичного звіту