Стаття-тези
до матеріалів науково-практичної конференції за міжнародною участю
"Публічне управління: шляхи розвитку", яка відбудеться в місті Києві
26 листопада 2014 року під егідою Національної академії державного управління
при Президентові України. А також для всеукраїнської науково-практичної
конференції за міжнародною участю "Реформування публічного управління:
теорія, практика, міжнародний досвід", що відбудеться в місті Одесі 31
жовтня 2014 року під егідою Одеського регіонального інституту державного
управління Національної академії державного управління при Президентові
України.
Рейтерович Ігор Вячеславович, Національна
академія державного
управління при
Президентові України, кандидат
політичних наук, доцент, доцент
кафедри політичної аналітики і
прогнозування
Сьогодні активними суб'єктами політичних процесів є не лише держава та
політичні партії, але й інші інститути, які забезпечують інтереси різноманітних
лобі, професійних, релігійних, територіальних, етнічних та інших груп
населення. У структурованому вигляді ці новосформовані групи інтересів, які є
продуктом самоорганізації громадянського суспільства, виступають як формально
або неформально організовані групи осіб, котрі поділяють ті або інші цілі та
намагаються здобути право доступу до процесу вироблення та прийняття
державно-владних рішень. У більшості розвинутих країн світу існує розгалужена
структура прямих, не опосередкованих виборами зв'язків між різноманітними
групами інтересів та органами державної влади. Ця особлива система
представництва, яку, на відміну від електорального або територіального,
називають функціональним представництвом, відіграє виключно важливу роль в
механізмі взаємодії громадянського суспільства і держави. Разом з тим, в
Україні формування даної системи представництва поки що не завершено.
На сьогодні групи інтересів поряд з політичними партіями є основними
акторами публічної політики (public policy) – політики
органів публічного управління, що заснована на механізмах публічного узгодження
інтересів заінтересованих сторін та спрямована на досягнення суспільнозначимих
цілей та вирішення суспільноважливих задач.
Інституціоналізація груп інтересів в Україні полягає у створенні ними
відповідних організацій, через які вони відстоюються групові інтереси громадян.
Найпоширенішими і найтиповішими серед них є самоврядні громадські об'єднання. Однак
найбільш впливовими і ефективними в Україні є групи інтересів великого капіталу
(фінансово-політичні групи або корпорації). Ці специфічні групи інтересів
відносяться до категорії інституціональних груп, які представляють собою
інститути та організації, вбудовані в суспільно-політичну систему та покликані
вирішувати конкретні завдання у її межах.
Домінування специфічних груп інтересів
у вітчизняному політичному просторі створює низку загроз, основними з яких є загальна
антидемократична діяльність груп інтересів, орієнтація груп інтересів не на встановлення
різноманітних каналів комунікації з органами державної влади та місцевого
самоврядування, а на відверте тіньове лобіювання власних вимог, перетворення
груп інтересів у різнопланові "клани" тощо.
Нейтралізація вищезазначених загроз полягає у необхідності
удосконалення політико-правових засад функціонування груп інтересів органами
державної влади у контексті формування основ громадянського суспільства, що
передбачає:
– легалізацію системи лобізму в Україні.
При цьому інституалізація
лобізму в Україні повинна бути підкріплена відповідними змінами в нормативно-правовій базі, що забезпечує участь громадськості в
прийнятті державно-управлінських рішень – передусім в контексті гарантій
забезпечення громадського впливу на державно-управлінську діяльність. У
зв'язку з цим доцільно законодавчо розмежувати громадські
об'єднання, окремо виділивши тих, що у своїй діяльності орієнтуються на захист
суспільних інтересів (аналог publіc-іnterest groups, що діють
у США);
– посилення протидії корупції на всіх
рівнях (у тому числі шляхом імплементації у діюче законодавство положень про політичну
корупцію, а також реалізацію на практиці положень закону "Про очищення влади");
– створення умов для більш інтенсивного
формування основ громадянського суспільства, зокрема більш активне залучення
недержавних організацій до вироблення публічної політики, посилення їх
експертно-аналітичної участі у процесах прийняття стратегічних рішень
державного характеру;
– удосконалення судової системи як
головного механізму суспільного контролю та каналу комунікації між владою та
суспільством;
– посилення ролі місцевого
самоврядування шляхом проведення адміністративно-територіальної реформи та
розширення прав місцевих громад;
– реформування державної служби у
контексті обов’язкового запровадження основних принципів публічної політики
(визначення таких понять як конфлікт інтересів, лобіювання тощо);
– сприяння формуванню нового
інструменту функціонального представництва інтересів – Government Relations (взаємодія
з урядовими структурами). GR – це багатопланове явище, яке охоплює практично
всі сфери державної діяльності, основою якого є спеціальні технології з
формування взаємної довіри між бізнесом, неурядовими організаціями і органами
державної влади, головна мета яких – отримання не лише взаємовигідного, але й суспільно
корисного результату. Фактично GR налагоджує нові та оптимізує вже сформовані
механізми взаємодії органів державної влади та груп інтересів, якими пізніше
можуть скористатися професійні лобісти. Зазначена взаємодія передбачає
делегування державою бізнесу та, частково, громадським об'єднаннями частини
своїх управлінських функцій та повноважень на основі принципу субсидіарності.
Таким чином, GR дає можливість вибудувати діалог та наблизити, з одного боку,
бізнес та громадські організації до розуміння труднощів управління державою та
суспільством, а з іншого боку – урядові структури до складностей ведення
бізнесу. Використовуючи механізм GR, бізнес та громадськість стають активними учасниками
процесу прийняття політико-управлінських рішень
