З НОВИМ РОКОМ ТА РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ !

Ми прожили дуже історично складний і трагічний 2014 рік! На жаль, не всі змогли прожити його до кінця! Вічна їм пам'ять! Проте людська природа неухильно породжує нове життя і плекає нові надії на краще, попри обіцянки наших очильників, що буде ще гірше. Дякуємо!

За цей рік ми стали більш зрілими у своїх почуттях, вірі, самоповазі до себе і до інших. Так, ми стали більш жорсткішими, але й і жертовнішими по відношенню як до себе, так і до інших, незалежно від своїх політичних уподобань і переконань.

Сьогодні більшість з нас готова один одному дивитись у вічі і казати те, що відчуваємо і розуміємо, а не те, що хочуть почути інші!

Насильство породило горе і ворожнечу, але насильство прищепило відразу до кумирів "від насильства", у які б шати вони не вбирались!

МИ СТАЛИ ГІДНИМИ ЛЮДЬМИ не для когось, а, насамперед, для себе. Наша критичність до частини з нас стала засобом збереження гідності і інтелігентності, а для частини – протиотрутою від сліпого поклоніння ідолам брехні і показової святості.

У НАС ВЖЕ НАЗАВЖДИ СФОРМУВАВСЯ ПОПИТ НЕ НА "правду, яка у кожного своя", а на ІСТИНУ, яка дає право на ГІДНЕ ЖИТТЯ ГІДНОГО ГРОМАДЯНИНА у ГІДНІЙ ДЕРЖАВІ!

Спільна гідність і трагедія частину з нас зробила ЛЮДЬМИ, що реагують на сльози і трагедію інших, на іншу точку зору і на іншу правду із співчуттям та розумінням. Так залишаймось ТАКИМИ і протягом наступних років, і допоможе нам у цьому Всевишній, наша важка праця і добрі люди.

Уклін Вам земний, співгромадяни України! Здоров’я Вам і Вашим сім’ям, усіляких гараздів, добробуту і гідного життя попри "усі побажання"!

 

З НОВИМ РОКОМ! З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ! УСІМ ДОБРИМ ЛЮДЯМ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ВІРОСПОВІДАННЯ І НАЦІОНАЛЬНОСТІ!

 

ТВОРЧИЙ КОЛЕКТИВ САЙТІВ "ВІДКРИТІ ОЧІ" І "РИЗИКИ НА ЗАВТРА"

Допомога

В контексті благодійної та волонтерської діяльності українсько-турецький центр Дружби і Cпівробітництва “Сяйво” разом із управлінням у справах сім'ї та молоді, а також управлінням соціального захисту Київської міської державної адміністрації у рамках гуманітарної програми “Допоможи 1000 і одній сім'ї” в Оболонському районі міста Києва надали гуманітарну допомогу малозабезпеченим сім’ям біженців із зони АТО, Автономної Республіки Крим та південно-східних областей України.

 

Голова опікунської ради українсько-турецького центру Дружби і Cпівробітництва “Сяйво” Сергій Телешун наголосив на тому, що повага до людської гідності у всіх її проявах повинна стати наріжним каменем існування сучасного українського суспільства. Сьогодні не може бути, щасливого майбутнього держави у випадку коли воно будується на дитячих сльозах і людському горі.

Даний тематичний посил у своїй промові підтримав і директор центру українсько-турецького центру Дружби і Cпівробітництва “Сяйво” пан Гьокхан Демір, а також працівники і засновники міжнародної школи “Меридіан”.

Перша щорічна науково-освітня виставка “Публічне управління XXIˮ

 

27 листопада 2014 року директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України С.О.Телешун відкрив першу щорічну науково-освітню виставку “Публічне управління XXIˮ,  приурочену до Всесвітнього дня науки, яка відбулася у межах науково-практичної конференції за міжнародною участю «Підготовка фахівців у галузі знань «Державне управління»: вимоги до змісту та відповідність сучасним викликам» у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Мета виставки - презентація досягнень, сучасних розробок та можливостей галузі «Державне управління», налагодження конструктивної взаємодії з надавачами суспільних послуг, сприяння формуванню й реалізації інноваційних наукових і освітніх проектів, поглиблення європейської інтеграції та співробітництва у сфері публічного управління.

Під час роботи Виставки обговорювалося широке коло проблем, пов’язаних із реформування системи вищої освіти, підготовкою управлінських кадрів вищої кваліфікації, підвищенням кваліфікації публічних службовців, участю у конкурсно-грантовій діяльності, впровадженням інформаційних технологій навчання, підготовкою фахівців у галузі знань «Державне управління» та за суміжними спеціальностями, працевлаштуванням випускників.

Підсумкові пропозиції учасників Першої щорічної науково-освітньої виставки  «Публічне управління XXI»

1.     Реформування українського суспільства неможлива без випереджального розвитку фундаментальних наукових досліджень у сфері публічного управління, побудованих на органічному поєднанні кращого європейського досвіду належного врядування із традиціями державного будівництва в Україні.

2.     Фундаментальна наука тільки тоді отримує право на буття, коли на її базі відбувається свідоме й цілеспрямоване перетворення життя на краще. Практична значимість і суспільна затребуваність результатів наукових досліджень є головним критерієм продуктивної наукової діяльності взагалі.

3.     Підготовка кадрів висококваліфікованих спеціалістів, здатних знайти гідні відповіді на виклики ХХІ століття, неможлива за старими підходами, лише формально адаптованими до новітніх вимог. Сучасні освітянські технології підготовки фахівців у вищих навчальних закладах мають формуватися на комплексному використанні досягнень технологічного прогресу та вкоріненні системи особистісних стимулів до якісного навчання.

4.     Наука ХХІ століття, на відміну від традицій минулого, не може бути продуктом діяльності окремих, хоч і геніальних, одинаків. Сучасні відкриття народжуються у дискусіях, суперечках, взаємодії наукових колективів, а набувають істинності через практичну діяльність великої кількості людей. Науково-освітянська виставка стала інноваційною площадкою, комунікативним майданчиком, творчою лабораторією, в межах якої науковці і практики публічного управління одержали можливість вільного спілкування з актуальних тем громадського розвитку і освітянської діяльності.

5.     Вищою метою спільної діяльності практиків управлінців і науковців сьогодні має стати не довільне конструювання майбутньої соціальної реальності, а створення умов для саморозвитку суспільства, самостійного пошуку і набуття оптимальних управлінських рішень.

Враховуючи вищевикладене учасники Виставки дійшли до висновку про необхідність утворення науково-освітнього інноваційного Консорціуму у формі добровільного рівноправного об’єднання вищих навчальних закладів Харківського регіону у сфері публічного управління на основі партнерства і взаємної поваги.

Головною метою Консорціуму є створення умов для інтеграції наукового і освітнього потенціалу вузів-учасників, реформування сфери публічного управління; підготовки управлінських кадрів вищої кваліфікації.

Створення Консорціуму дозволить:

-      якісно підвищити рівень координації діяльності вищих навчальних закладів Харківського регіону у проведенні фундаментальних наукових досліджень, збагаченні форм і методів публічного управління, покращенні науково-методичного забезпечення процесу підготовки професійних керівних кадрів нової генерації для органів державного управління та місцевого самоврядування;

-      створити сучасну багатопрофільну комунікативну площадку для спілкування фахівців різного професійного спрямування за темами, що становлять суспільний інтерес, вільного використання відкритих науково-освітніх ресурсів, де викладачі, слухачі та студенти зможуть користуватися електронними базами даних, найсучаснішими науково-дослідними і освітянськими технологіями;

-      суттєво посилити позиції вищих навчальних закладів – учасників Консорціуму у загальноукраїнському і міжнародному науково-освітянському конкурентному середовищі, виробити єдині стандарти і критерії для визнання суспільної ваги власних досліджень, залучити вітчизняні та закордонні донорські ресурси для практичного здійснення найперспективніших проектів.

Учасники Першої щорічної науково-освітньої виставки «Публічне управління XXI» наголошують на узгодженому розумінні необхідності імплементації нових підходів у наукову і освітянську діяльність, що були продемонстровані у ході виставкових заходів, і підкреслюють важливість подальшої тісної координації фахових зусиль для здійснення визначених цілей.

Здобуті знання закріплюємо в наукових дискусіях

Володимир Заєць, старший науковий
співробітник відділення забезпечення
навчального процесу ННІПП НАВС 

 

У відповідності з Планом проведення міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій і семінарів молодих учених й студентів на 2014 рік Міністерства освіти та науки України, планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботі НАВС на 2014 рік, з нагоди Дня юриста та з метою активізації співпраці академії з вищими навчальними закладами України 30 жовтня в навчально-науковому інституті права та психології відбулася VI Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Реформи законодавства України в умовах євроінтеграції».

Своє бачення обговорюваної теми в надісланих до оргкомітету тезах висловили двісті сімдесят чотири молодих науковці та студенти майже з усіх вищих навчальних закладів країни, у тому числі майже дві сотні студентів та курсантів академії.

У пленарному засіданні взяли участь та виступили з цікавими доповідями відомі вчені та практики: Сергій Чернявський – проректор академії; Сергій Телешун – директор інституту державного управління та місцевого самоврядування Національної академії при Президентові України; Василь Топчій – професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету державної податкової служби України; Владислав Федоренко – завідувач кафедри державної служби та кадрової політики Національної академії державного управління при Президентові України; Віктор Залізнюк – заступник керівника секретаріату Комітету з питань правової політики Верховної Ради України; Сергій Олексієнко – президент Українського фонду науково-економічного та юридичного співробітництва; Сергій Кваша – т.в.о. директора ННІПП; Демір Гьокхан – директор українсько-турецького культурного центру «Сяйво та інші.

Усі доповідачі окреслили своє бачення шляхів і напрямків реформування законодавства України в умовах сьогодення, а на засіданнях восьми секцій продовжились дискусії з піднятих питань.

Учасники секційних засідань висловили задоволення високою організацією та проведенням дискусій керівників секцій: Ігоря Сергеєва, Вікторії  Галай, Наталії Мозоль, Людмили Шарай, Сергія Киренка, Віктора Семенова,  Марії  Пожидаєвої, Володимира Бірюкова, Віталія Залізняка, Оксани Котирло, Олени Хохліної та Валентини Бажанюк.

Керівники наукових секцій визначили найбільш активних учасників конференції, яким проректор академії Сергій Чернявський вручив «Подячні дипломи».

Окрім того, варто наголосити, що з початку 2014-2015 навчального року кафедрами інституту підготовлено та проведено п’ять  круглих столів на найбільш актуальні теми права та психології, в яких брали участь не лише вихованці інституту, а й школярі випускних класів.

Можна з впевненістю стверджувати, що в ННІПП студентам створені усі умови не тільки для успішного навчання, а й для розкриття та розвитку їх творчого потенціалу

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНІ

Cтаття-тези до матеріалів VI Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Реформи законодавства України в умовах євроінтеграції», що відбулася в місті Києві 30 жовтня 2014 року під егідою Національної академії внутрішніх справ.

Ситник Світлана Володимирівна,

кандидат політичних наук, доцент,

доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України  

Нинішній період становлення української державності характеризується активним розвитком інститутів громадянського суспільства, які прагнуть не лише впливати на інститути державної влади, а й бути безпосередніми її творцями. Вітчизняні науковці наголошують, що «успіх у досягненні дійсної незалежності України залежить, насамперед, від усвідомлення, по-перше, необхідності побудови прямих і зворотних зв’язків між державою і суспільством, тобто цілісної системи державно-організованого і керованого українського суспільства, і, по-друге, пріоритетної залежності національної держави від українського суспільства, а не навпаки» [1, с.255]. Наразі актуалізується необхідність розвитку публічної політики як відкритого прозорого процесу прийняття владно-політичних рішень, доступного для всіх суб’єктів, заінтересованих у вирішенні суспільно-значимих проблем. У цій ситуації зростає затребуваність у вивчені правових механізмів реалізації публічної політики.

Одним з найбільш важливих елементів публічної політики є виробництво політичних рішень. Нормативно-правові засади, виражені в нормативно-правових актах є нічим іншим як публічною політикою втіленою у вже прийнятих рішеннях. Водночас нормативно-правові засади формують правила гри для суб’єктів публічної політики – органів публічного управління різних рівнів, а також різних політичних акторів, які виникають у процесі становлення громадянського суспільства та у результаті дії механізмів самоорганізації. Сьогодні є суспільний запит на нормативну-правову базу, яка забезпечувала б існування легітимних процедур впливу громадськості на прийняття владно-політичних та управлінських рішень. Маємо визнати наявність значних прогалин у врегулювання відносин «людина-влада», «людина-управління». У результаті відсутність процедур або ж їх недосконалість знижує ефективність взаємодій держави та суспільства. Тут доречно звернути увагу на таке правило: «норми, реалізація яких передбачає включення будь-якого за складністю механізму присутності держави, особливо державного втручання, потребують додаткового забезпечення законності, вираженого у таких процесуальних формах як процедури». Відсутність процедур блокує у першу чергу канали реалізації прав суб’єктів публічної політики. Так само діє й інше правило: «чим менш розвинутим є громадянське суспільство і, відповідно, менш дієвими неформальні інститути, тим більшою є потреба у формалізації «правил гри», у тому числі і у такий спосіб як створення законів». Унормування права стає єдиним способом формування правової держави. Інституалізація рівноправного діалогу суспільства та державних органів влади у процесі прийняття публічно-владних рішень, у тому числі шляхом створення нормативно-правової основи, є однією ознак правової держави. публічна політика розпочинається з процесу правотворчості – формулювання загальних правил поведінки таких суб’єктів як: народ; державні органи влади; органи місцевого самоуправління; окремі посадовці, громадські організації тощо.

Участь громадськості у законотворчому процесі визначається через дію інститутів прямої участі чи інститутів, які мають дорадчі форми. Відповідно можна окреслювати дві стратегії залучення громадян у процес здійснення публічної влади:

•      прийняття законів безпосередньо громадянами через їх ухвалення на референдумі;

•      вироблення та прийняття закону за участі громадян.

Важливим у реалізації демократичних принципів законотворчого процесу є встановлення обов’язкових  та факультативних референдумів. Обов’язковий референдум проводиться з кола  питань, прийняття рішень по яких можливе лише у спосіб проведення процедури голосування, у той час як факультативний референдум може бути організований за ініціативою будь-якого суб’єкту законотворчого процесу з кола питань, які можна виносити на референдум.

Процедура імперативного референдуму, передбачає наділення громадян законодавчою владою, процедура обов’язкового референдуму – верховною законодавчою владою, у той час як процедура консультативного референдуму легітимізує право громадян бути суб’єктами законотворчих процесів через делегування прав на здійснення законодавчої влади представницькому органу. Вітчизняні реалії унормування правотворчості підтверджують необхідність нормативного закріплення процедур, які дозволяють реалізовувати право громадськості на безпосередню законотворчість.

Не менш важливою та актуальною є проблема участі громадськості у процесах делегованої та підзаконної правотворчості, у яких функція правотворчості належить органам виконавчої та відповідно Президенту, Уряду, міністерствам, відомствам, місцевими органами державного управління, головам державних адміністрацій, головам рад. Деякі науковці [2, с.159] схиляються тієї позиції, що у процесах делегованої і підзаконної правотворчості, які характеризуються підвищеним ступенем оперативності та гнучкості, меншою формальністю, найбільше проявляє себе механізм «непрозорості» процесу прийняття нормативних актів. Така ситуація призводить до необхідності врегулювання цих процесів та розробки механізмів впливу громадськості на прийняття нормативно-правових актів.

Список використаних джерел:

1.      Заяць Н.В. Народне представництва: сутність, суб’єкти та особливості здійснення в Україні : монографія / Н.В. Заяць. – Луцьк : ПрАТ «Волинська друкарня», 2012. – 300 с.

2.      Матузов Н.И., Теория государства и права / Н.И. Матузов, А.В. Мальков. – М. : Юрист, 2004. – 270 с.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРУП ІНТЕРЕСІВ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Стаття-тези до матеріалів науково-практичної конференції за міжнародною участю "Публічне управління: шляхи розвитку", яка відбудеться в місті Києві 26 листопада 2014 року під егідою Національної академії державного управління при Президентові України. А також для всеукраїнської науково-практичної конференції за міжнародною участю "Реформування публічного управління: теорія, практика, міжнародний досвід", що відбудеться в місті Одесі 31 жовтня 2014 року під егідою Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Рейтерович Ігор Вячеславович, Національна академія державного управління при Президентові України, кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політичної  аналітики і прогнозування

Сьогодні активними суб'єктами політичних процесів є не лише держава та політичні партії, але й інші інститути, які забезпечують інтереси різноманітних лобі, професійних, релігійних, територіальних, етнічних та інших груп населення. У структурованому вигляді ці новосформовані групи інтересів, які є продуктом самоорганізації громадянського суспільства, виступають як формально або неформально організовані групи осіб, котрі поділяють ті або інші цілі та намагаються здобути право доступу до процесу вироблення та прийняття державно-владних рішень. У більшості розвинутих країн світу існує розгалужена структура прямих, не опосередкованих виборами зв'язків між різноманітними групами інтересів та органами державної влади. Ця особлива система представництва, яку, на відміну від електорального або територіального, називають функціональним представництвом, відіграє виключно важливу роль в механізмі взаємодії громадянського суспільства і держави. Разом з тим, в Україні формування даної системи представництва поки що не завершено.

На сьогодні групи інтересів поряд з політичними партіями є основними акторами публічної політики (public policy) – політики органів публічного управління, що заснована на механізмах публічного узгодження інтересів заінтересованих сторін та спрямована на досягнення суспільнозначимих цілей та вирішення суспільноважливих задач.

Інституціоналізація груп інтересів в Україні полягає у створенні ними відповідних організацій, через які вони відстоюються групові інтереси громадян. Найпоширенішими і найтиповішими серед них є самоврядні громадські об'єднання. Однак найбільш впливовими і ефективними в Україні є групи інтересів великого капіталу (фінансово-політичні групи або корпорації). Ці специфічні групи інтересів відносяться до категорії інституціональних груп, які представляють собою інститути та організації, вбудовані в суспільно-політичну систему та покликані вирішувати конкретні завдання у її межах.

Домінування специфічних груп інтересів у вітчизняному політичному просторі створює низку загроз, основними з яких є загальна антидемократична діяльність груп інтересів, орієнтація груп інтересів не на встановлення різноманітних каналів комунікації з органами державної влади та місцевого самоврядування, а на відверте тіньове лобіювання власних вимог, перетворення груп інтересів у різнопланові "клани" тощо.     

Нейтралізація вищезазначених загроз полягає у необхідності удосконалення політико-правових засад функціонування груп інтересів органами державної влади у контексті формування основ громадянського суспільства, що передбачає:

– легалізацію системи лобізму в Україні. При цьому інституалізація лобізму в Україні повинна бути підкріплена відповідними змінами в нормативно-правовій базі, що забезпечує участь громадськості в прийнятті державно-управлінських рішень – передусім в контексті гарантій забезпе­чення громадського впливу на державно-управлінську діяльність. У зв'язку з цим доцільно законодавчо розмежувати громадські об'єднання, окремо виділивши тих, що у своїй діяльності орієнтуються на захист суспільних інтересів (аналог publіc-іnterest groups, що діють у США);

– посилення протидії корупції на всіх рівнях (у тому числі шляхом імплементації у діюче законодавство положень про політичну корупцію, а також реалізацію на практиці положень закону "Про очищення влади");

– створення умов для більш інтенсивного формування основ громадянського суспільства, зокрема більш активне залучення недержавних організацій до вироблення публічної політики, посилення їх експертно-аналітичної участі у процесах прийняття стратегічних рішень державного характеру;

– удосконалення судової системи як головного механізму суспільного контролю та каналу комунікації між владою та суспільством;

– посилення ролі місцевого самоврядування шляхом проведення адміністративно-територіальної реформи та розширення прав місцевих громад;

– реформування державної служби у контексті обов’язкового запровадження основних принципів публічної політики (визначення таких понять як конфлікт інтересів, лобіювання тощо);

– сприяння формуванню нового інструменту функціонального представництва інтересів – Government Relations (взаємодія з урядовими структурами). GR – це багатопланове явище, яке охоплює практично всі сфери державної діяльності, основою якого є спеціальні технології з формування взаємної довіри між бізнесом, неурядовими організаціями і органами державної влади, головна мета яких – отримання не лише взаємовигідного, але й суспільно корисного результату. Фактично GR налагоджує нові та оптимізує вже сформовані механізми взаємодії органів державної влади та груп інтересів, якими пізніше можуть скористатися професійні лобісти. Зазначена взаємодія передбачає делегування державою бізнесу та, частково, громадським об'єднаннями частини своїх управлінських функцій та повноважень на основі принципу субсидіарності. Таким чином, GR дає можливість вибудувати діалог та наблизити, з одного боку, бізнес та громадські організації до розуміння труднощів управління державою та суспільством, а з іншого боку – урядові структури до складностей ведення бізнесу. Використовуючи механізм GR, бізнес та громадськість стають активними учасниками процесу прийняття політико-управлінських рішень

Політико – правове забезпечення реформування публічного управління в Україні (аналітичний аспект)

Директор інституту державної служби
та місцевого  самоврядування
НАДУ при   Президентові України
Завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування
Заслужений діяч науки і техніки України
Професор, доктор політичних наук
С.О. Телешун  

Стаття-тези до матеріалів науково-практичної конференції за міжнародною участю "Публічне управління: шляхи розвитку", яка відбудеться в місті Києві 26 листопада 2014 року під егідою Національної академії державного управління при Президентові України. А також для всеукраїнської науково-практичної конференції за міжнародною участю "Реформування публічного управління: теорія, практика, міжнародний досвід", що відбудеться в місті Одесі 31 жовтня 2014 року під егідою Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Очікування змін. Очікування змін на краще. А чи будуть нові зміни на краще, неформально об’єднало більшість громадян України, незалежно від їх соціального, політичного або регіонального статусу, у спробі знайти своє місце у новому українському проекті.

 

Теза про необхідність політико-правових та соціально –економічних реформ у державі стали лейтмотивом українського суспільного життя останніх років. Події 2013-2014 року не тільки істотно змінили політичну мапу України, а й кардинально вплинули на подальший цивілізаційний розвиток держав Євразії, повернувши погляди більшості сталих і "ситих демократій" до загальних принципів "людиноцентризму" початку і середини ХІХ - ХХ стор. Масові акції протесту проти політичного  режиму президента В.Януковича, силова зміна влади,  що набула назви "революція гідності", громадянський конфлікт з кровопролиттям і подальша інтервенція з ознаками повномасштабної війни поставили на порядок денний питання про перспективність і життєздатність українського проекту. Про співвідношення держави, громадянського суспільства, інтересів громадянина і корпоративних інтересів в умовах глобалізаційних викликів ХХІ ст. Одночасно з економічною кризою, втратою територіальної цілісності - відбувається процес модернізації, а точніше формування сучасної української політичної нації, яка на нашу думку повинна знайти власні моделі публічної політики і управління  інтегровані у світовий економічний ,політичний та інтелектуальний простір. Проте, її майбутній напрям руху залежить не тільки від економічних і геополітичних інтересів світових і регіональних гравців: Росії, США, Євросоюзу, Китаю тощо, а й від власної спроможності якісно реформувати політичну і соціально – економічну систему держави на засадах конкурентоспроможності та соціальної відповідальності. Мова насамперед йде про вміння політичним керівництвом бачити, розуміти та визначати національні інтереси України. У цьому випадку доречним буде вислів президента США В. Вільсона про те, що реформування системи державного управління, а сьогодні ми кажемо публічної політики і управління, повинно відбуватися з урахуванням найкращих зразків світового досвіду, що якісно інтегрований у національні особливості і традиції.

 

Слід визнати, що українське суспільство на відміну від національного політико-економічного істеблішменту  різного ідеологічного спрямування, достатньо гостро і радикально поставило на порядок денний питання щодо системних змін у царині зовнішньої і внутрішньої політики та повної ротації політичної еліти, як з провладного так з опозиційних таборів. Символом цих змін, особливо для молодого покоління українців, став слоган – "Європейський вибір", який у значній мірі ситуативно об’єднав різні соціальні, етнічні і конфесійні групи. Громадянське суспільство акціями самоорганізації і протесту у тій чи іншій сфері сигналізувало державним інституціям, українському політикуму про необхідність структурних змін і створення для них відповідного середовища. Однак держава, а відповідно і її інститути не змогли або не захотіли адекватно зреагувати на суспільні виклики та запити. Саме тому державний апарат і його політична верхівка в Україні знаходиться , на нашу думку, у стані стагнації суспільних реформ. Мова насамперед іде про переорієнтацію вектору змін з традиційної матриці державного управління на зміни у системі публічної політики і управління, де ключовим сегментом є вміння визначати і вирішувати основні соціальні проблеми спрямовані на суспільний розвиток і ефективність політичних і державних інституцій.

 

Натомість, суспільна енергія громадян переводиться у русло боротьби за владу, як засобу політичного, бізнесового і фізичного виживання ключових акторів української політики та економіки на найближчу перспективу. Достатньо ефективні інформаційні компанії з боку пануючої влади та окремі кадрові призначення не можуть остаточно вирішити питання війни та миру, припинити громадянський конфлікт в Україні, зупинити падіння економіки, повернути державу та її громадян у правове поле і зупинити деградацію державних інституцій на усіх рівнях. Декларація реформ Президентом України П. Порошенко  лише сформувала загальні пріоритети суспільних змін, проте не дала чітких відповідей на так звані питання "реальної дії": як ?, коли ?, ким ?, за що ? і чому ? Фактично Президент ще раз більш чітко артикулював запити суспільства, але суспільство на сьогодні вже вимагає не визначення проблем, а їх вирішення - тобто ефективної публічної політики. Тому державна влада при підтримці фахового експертного середовища повинна визначити конкретні цілі, форми та методи проведення реформ, характер і динаміку перехідного процесу та суспільні виклики і загрози, що будуть виникати під час перебігу цих змін. Саме на цьому рівні  виникає основна небезпека – відчуження  суспільства від влади та втрата взаємопорозуміння і взаємодії між ними на шляху реформування державних і суспільних інституцій. За цих умов викривлення цілей реформ, їх декларативність, ресурсна незабезпеченість, нечіткість у визначенні кінцевих користувачів реформ і груп мішеней, інформаційна "зашумленність", інституційна неспроможність породжує кризові явища. До речі Гегель у якості базових принципів, на основі яких функціонує ефективне громадянське суспільство крім приватної власності і особистої свободи громадян виділяв – "публічність" і "загальну поінформованість", які вільно формують суспільну думку, а також закони, які у вигляді ефективно діючого правого поля забезпечують консенсусний соціальний договір між суб’єктами суспільних відносин.

 

Для проведення реформ варто визначитися по перше, яких змін хоче суспільство і влада, а по друге на що буде сконцентрована енергія змін.

 

Якщо ми ведемо мову про політичні зміни, як складову реформ то нам варто говорити про новий зміст у структурних і функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує як самовідтворення, так і оновлення суспільно - політичного організму. Проте «політичні зміни» не означають заперечення абсолютно всього того, що було набуте у попередньому розвитку політичного життя, політичної системи, і визнання лише нових елементів і зв'язків, що не існували раніше.

 

 Навпаки, на думку більшості експертів, "політичні зміни" вмикають відтворення із максимальним усвідомленням всього ґрунтовного, кореневого, глибинного. Вони передбачають також творення по-новому нетрадиційних сторін або властивостей життєдіяльності політичних систем та їх структур, як що вони були соціально результативними.

 

Нова, змінена політична система у стані функціонування витісняє традиційні форми політичного управління, які не спроможні вирішувати проблеми нового соціального порядку. Змінюється режим політичного процесу. Такі зміни потребують нового змісту і форм політичної упорядкованості національної політичної системи і світового політичного порядку.

 

Для того, щоб "політичні зміни" мали доцільний результат, рівень невпорядкованості не повинен перетворитися на хаос, інакше "зміни" втрачають сенс і трансформуються у руйнівний і загрозливий процес. Найбільш типовими ознаками такого стану суспільства є:

 

>  різноманітність політичних ідеологій і угруповань, яка представлена як у суспільстві так і у владі без очевидного домінування хоча б однієї або одного з них;

>  швидка зміна політичних пріоритетів і настроїв;

>  спалахи екстремізму і радикалізму;

>   схильність до використання крайніх засобів політичного впливу (акцій непокори, страйків тощо) та інших форм силового тиску на владу, а з боку влади — звернення до кримінальних та адміністративних заходів там, де можна використати політичні заходи;

>    відсутність чітко визначених правових механізмів та правової перспективи;

>  невміння регулювати політичні конфлікти ключовими політико – економічними акторами;

>     ставлення до політики як до жорсткої системи ієрархічних зв'язків, що не допускає жодного відхилення від накресленої лінії поведінки або, навпаки, як до необмеженої сфери реалізації егоїстичних, вузькогрупових корпоративних інтересів через силову боротьбу;

>    орієнтація більшості учасників політичного процесу на політичний радикалізм з його стійкою схильністю до рішучих дій у політиці;

>    схильність до швидких і простих рішень, у розв'язанні складних суспільних проблем;

>     почуття власної правоти, політичного месіанства та ін.

 

Варто розуміти, що глибинні політичні зміни стають фактом тільки після кількох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної системи, що мають позитивні соціальні наслідки. Разом з тим виникає питання щодо створення ефективної політичної системи як запоруки незворотності і результативності реформ. У цьому зв'язку не можна змішувати такі політичні явища, як "зміна уряду" і "зміна політичного ладу".

 

На думку більшості фахівців стабільна, а я би сказав соціально –ефективна політична система базується на стійких формах людських стосунків, за допомогою , яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності цього суспільства як легітимні норми авторитарно–владних повноважень обов’язкових для виконання усіма його членами.

 

Соціально-політичні зміни, динаміка політичного життя, а це підтверджується великою кількістю фахових досліджень, не зводяться до лінійних процесів. Будь-який суспільний процес несе в собі приховані нелінійні параметри. Приклад тому — історія України з її несподіваними поворотами, падіннями та злетами. Або інший приклад: сучасні соціальні процеси і явища не можна пояснити формаційною теорією. Так, прогрес світового співтовариства не вкладається у схему розвитку і зміни суспільно-економічних формацій, оскільки останні не можуть відобразити всю складність реального світу. Не випадково наука звернулася до таких понять, як епоха і цивілізація. Однак це не виключає і того, що лінійні зв'язки сповна виправдані. Наприклад, найбільш виразно це видно при короткочасних періодах зростання. Та навіть процес, який може здаватися еволюційним при слабкому рівні інновації, насправді є результатом складного взаємопроникнення явищ.

 

Отже, "політичний процес" і "політичні зміни" пов'язані між собою. Процес і зміни у своїй взаємозалежності забезпечують сталий політичний розвиток. Останній здійснюється у двох взаємопов'язаних, але різних планах процесу і змін. Поступовість їх перетворень на основі просування вперед є еволюція політичного розвитку.

 

Закони становлення багатомірного світу визначають ритм і поступовість сучасного світового розвитку. В них відбивається певна конфігурація нових політичних відносин, що складаються між різними сторонами світового суспільно-політичного організму. Крім того нових функціональних завдань і навіть змісту набувають політичні і державні інститути, які забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної та управлінської діяльності в суспільстві, збереження політичної ідентичності спільноти, незважаючи на зміну складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою своїх членів, заохочуючи бажане і припиняючи відхилення від загальних норм поведінки. До аналізу функцій політичних інститутів в умовах суспільних реформ, які проводили вітчизняні та зарубіжні фахівці, можна віднести наступні:

 

1.       Функція забезпечення цілісності громадянського суспільства. Політична система суспільства як найбільш інституціоналізована система впливає на все суспільство, визначає цілі розвитку, механізми загального управління, політичні і правові норми та принципи. Вона охоплює населення даної території країни. Механізм політичного функціонування, створений на демократичних засадах, відкриває простір для цілісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації. Сильна, активна політична система сприяє прискоренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вона повинна насамперед вдало виконувати владні функції.

2.       Владно-політична функція. Політична система суспільства покликана формувати, захищати і підтримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу тощо. Від спрямування політичної системи, характеру владного функціонування і політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-політична діяльність політичної системи є значною мірою визначальною, оскільки від демократично або тоталітарне організованої влади залежить зміст усього її функціонування.

3.       Функція народної, національної інтеграції. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичні утворення у своїй діяльності об'єднані розв'язанням національних проблем, а також проблем народу в цілому, інтереси якого і представляє політична система. Національна інтеграція відбувається навколо національних цінностей, у боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків та ін.

4.       Функція управління. Система органів (державних, партійних і громадських) становить апарат управління суспільством. У суспільстві спостерігається подальше зростання значущості бюрократичних організаційних форм. Йдеться про бюрократію як структурну організацію управління суспільством. Управлінський апарат, що дедалі більше професіоналізується та спеціалізується, набуває політичних функцій. Типи бюрократичних структур залежать від того на основі яких принципів функціонує політична система. При цьому існує небезпека перетворення апарату управління на самостійну політичну силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів та їх депутатів. У разі такого перетворення адміністративний апарат розглядає практичні методи як цілі організації, а саме функціонування як самоціль.

5.       Функція відтворення політичного життя. Суспільне життя являє собою процес відтворення всього фундаментального і творення нового. Житгєспроможність політичної системи залежить від того, наскільки вона здатна постійно спрямовувати свої творчі сили проти ентропійних процесів. Політична система, яка не здатна до відтворення, позбавлена імпульсів самозбереження, об'єктивно несе в собі елементи дезорганізації, розпаду.

6. Функція демократизації життєдіяльності суспільства. Демократизація життєдіяльності усіх структур політичної системи становить систему політичної демократії у єдності, сукупності взаємозв'язків. Така політична демократія є гарантом демократизації всього суспільного організму. Політична система досягає цього, якщо її побудовано за вертикальним принципом (ієрархія органів) і за принципом політичної горизонталі (три рівноправних, взаємоурівноважуючих інститути влади, жоден з яких не може перетворитися на одноосібного господаря системи).

7.             Функція організації й упорядкованості політичного життя. Для XX початку XXI ст. характерна об'єктивна тенденція організації та демократизації всього суспільного життя, насамперед у політичній сфері. Розвиток і організаційне зміцнення державних інституцій, розмаїття політичних партій, рухів і організацій - все це характеризує політичне життя. Вони викликали до життя організацію й упорядкованість як напрям, тенденцію до згуртування політичних сил, як засіб недопущення політичної стихії та її наслідків - терору революцій, переворотів, заколотів, громадянських війн.

8.             Функція консолідації соціально-політичних сил. Зрушення, що відбуваються в сучасному суспільстві, можна охарактеризувати як руйнацію традиційних ціннісних норм (рівноправності, справедливості, революції, комунізму) і пошук нових (свободи, демократії, солідарності тощо). Об'єднання людей у групи, організації відбувається на різних засадах, у тому числі й ціннісних. Реакція людей на цінності, зокрема політичні, зумовлює політичне перегрупування, їх політичну мобільність, зміну функцій політичних організацій, наповнення їх новим політичним змістом. Одна група людей, їх політичні організації, рухи прагнуть до збереження колишніх цінностей, інша - включається в їх кореляцію при збереженні ядра старих цінностей (революція, соціалістичний вибір та ін.), третя - схильна до радикальних змін у суспільстві, четверта - до реально радикальних зрушень на основі нових цінностей (визнання об'єктивних суперечностей, відмова від соціальних спрощень, захист прав індивіда, пріоритет таких прав перед груповими, національне самовизначення, утвердження прав людини). У складних умовах, коли здійснюється перегрупування політичних сил та їх організацій, неприйнятним є силовий тиск щодо носіїв цінностей та їх організаційних структур.

9.             Функція соціально-політичної модернізації. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягти на основі нових технологій і зрілих політичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їх внутрішніх елементів.

10.         Функція стабілізації соціально-політичного життя. Стабілізаційна діяльність політичної системи полягає в умінні з'ясовувати причини різних конфліктів (класових, групових, міжнаціональних, міжнародних, міждержавних, міжпартійних, регіональних та ін.), не допускати їхнього розвитку, знаходити виходи з кризових ситуацій шляхом досягнення компромісів, встановлення консенсусу. Стабілізаційна функція втілюється в реальних науково обґрунтованих програмах політичного розвитку.