кандидат філософських наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Останні 20 років в Україні ознаменовані кардинальними трансформаціями у структурі державного апарату, суспільства, економіки, освіти, народного господарства тощо. Перехід до нової суспільно-економічної формації спровокував значні зміни у соціально-політичному бутті української держави. З одного боку – перехід до ринкових відносин, вільних товарно-грошових відносин, демократизація політичного життя, публічний характер політики, використання новітніх технологій у промисловості та сільському господарстві, реформи в освіті та науці, дебюрократизація інститутів влади, реформи законодавства, а з іншого – відсутність адекватних способів адаптації запозичених моделей розвитку, дисбаланс в усіх сферах життя суспільства, відсутність сталих стратегій розвитку держави та спадкоємності процесів розвитку політичної системи, загострення політичної боротьби, кадровий “вакуум” у державному управлінні тощо. Поряд із імплікацією нових методів та способів державного адміністрування та менеджменту, які мали б у значній мірі підвищити ефективність функціонування економіки, політики, гуманітарної сфери в нових планетарних умовах, ми зіткнулись з рядом катастрофічних явищ. Як результат, Україна опинилась у надзвичайно складній ситуації, причому як на макрорівні, так і у площині глобальних процесів.
В першу чергу, аналізуючи проблемне поле державного будівництва, варто окрему увагу приділити питанням, пов’язаним з формуванням кадрового потенціалу сучасної України. Статистика останніх років є досить загрозливою: відсоткове співвідношення кількості підготовлених фахівців освітніми закладами за загальним спектром спеціалізацій в країні абсолютно не відповідає потребам сучасної галузевої структури економіки, народного господарства, державного управління і не тільки. За словами О.Мірошниченка, заступника голови Ради Федерації роботодавців України, на даний час в Україні співвідношення фахівців гуманітарного і технічного спрямування становить 80% до 20% проти показників початку 90-тих років 20% до 80%. Останнім часом відверто відчувається перенасичення такими спеціалістами як юристи, економісти, менеджери, педагоги і так далі. Не останню роль в цій ситуації відіграють процеси глобального характеру – кластерна модель геоекономіки з її географічно детермінованою структурованістю виробничих сил та центрів, що призводить до значних “перекосів” в національних економіках та інтенсивної переорієнтації функціонування інфраструктур держав так званого перехідного типу. За цих умов можна виявити незацікавленість політичних та фінансових еліт у зміцненні потужностей власної держави. Як результат, вітчизняні фахівці відзначають системну кризу у соціальній структурі суспільства – втрата престижності ряду професій, тотальна розчарованість у перспективах державного забезпечення потреб громадян, відсутність забезпечення соціально-економічних гарантій та “соціальних ліфтів”, поширення нігілістичних настроїв серед молоді та осіб середнього віку і тому подібне.
Звідси випливають такі основні наслідки:
- високий рівень безробіття;
- відтік інтелектуальної та технічної еліти України у розвинуті країни світу;
- відтік працездатного населення за межі країни;
- збільшення відсоткового співвідношення працездатного населення та людей пенсійного віку.
За офіційними даними державного комітету статистики, на квітень 2012 року кількість зареєстрованих безробітних становила близько 486 тис чоловік, з яких грошову допомогу по безробіттю отримали 352,1 тис чоловік. Неофіційні джерела стверджують про значно більшу кількість безробітних. Близько 6,5 мільйонів чоловік працюють за кордоном, а співвідношення працездатного населення і людей пенсійного віку, за словами директора департаменту Пенсійного фонду України В.Машкіна, становить 14 млн. чоловік до 13,4 млн. пенсіонерів.
Такі порушення балансу кадрового, фахового, вікового складу із потребами держави та економіки, а також негативні суспільні тенденції становлять сьогодні реальні загрози безпеці країни.
Важливе місце займає проблема забезпечення фахового складу органів державної влади. Кадрова політика у сфері державного управління є стрижневою в контексті модернізації країни та реалізації ефективної політики України.
Серед основних питань, які постають у світлі підготовки кадрів у сфері державного управління, виокремлюються такі аспекти:
- використання принципів професійної компетенції;
- конкурентоспроможність спеціалістів;
- врахування особливостей сучасних політичних та управлінських реалій;
- формування кадрового потенціалу держави із врахуванням принципів меритократії;
- реалізація принципів відкритості та співпраці з громадянами на засадах соціального партнерства;
- публічна політика як середовище та спосіб комунікації.
Варто зазначити, що останні ініціативи Президента України, пов’язані із реформами у кадровій політиці, реорганізацією державної служби, визначенням стратегічних напрямів у формуванні кадрового резерву, можуть бути оцінені лише з позитивної сторони, а задекларовані позиції несуть виключно конструктивний характер і здатні вирішити проблеми сучасного етапу державотворення.
Разом з тим, підсумовуючи вищесказане, слід відзначити декларативний характер державного планування за часів усіх урядів та президентів незалежної України. Особливий акцент потрібно поставити саме на реалізації програм та проектів державного будівництва. Тільки таким чином можна забезпечити безпеку поступального розвитку молодої української держави та перспективи “безхмарного” майбутнього.
