Досвід використання різних типів виборчих систем свідчить, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але й від правил, за якими вони відбуваються. Сучасні демократії застосовують широку палітру різноманітних виборчих систем (їх близько 350), кожна з яких має свої переваги та недоліки. До числа найбільш цікавих виборчих систем, які використовуються у світі, відноситься система єдиного голосу, що передається (the Single Transferable Vote, SVT). Позиції дослідників щодо цієї системи неоднозначні, деякі вважають її різновидом пропорційної виборчої системи , деякі – різновидом поліномінальних мажоритарних систем, а деякі відносять до змішаних виборчих систем, які поєднують в собі риси як мажоритарних, так і пропорційних виборчих систем . Система єдиного голосу, що передається застосовується тільки в багатомандатних виборчих округах. Виборець, маючи один голос і голосуючи за одного з декількох кандидатів, може разом з тим проставити в бюлетені свої преференції. Проти прізвища того кандидата, обрання якого для виборця є найбільш бажаним, він ставить цифру 1, без якої бюлетень буде недійсний. Проти прізвищ інших бажаних кандидатів він може поставити цифри 2, 3, 4 тощо, вказуючи тим самим послідовність, у якій він хотів би бачити їх обраними. При підрахунку голосів, після виключення недійсних бюлетенів, дійсні бюлетені розкладаються за прізвищами кандидатів відповідно до зазначених на бюлетенях перших преференціях. Потім визначається виборча квота. Кандидати, у яких число перших преференцій склало чи перевищило квоту, вважаються обраними.
При визначенні підсумків виборів відбувається подвійна переадресація голосів: 1) Надлишкові голоси (понад квотою), отримані кандидатами, які перемогли, переводяться кандидатам, яким ті ж виборці віддали свої другі преференції (переваги). Голоси передаються “згори вниз”.
2) Голоси, віддані за кандидата, що набрав найменше число голосів і вибув з перерозподілу, передаються іншим кандидатам, яким дані виборці віддали свої другі преференції. За рахунок цього частина кандидатів зможе досягти квоти. Голоси передаються “знизу нагору”. Переадресування голосів за цією схемою продовжуються доти, поки всі мандати в окрузі не будуть розподілені. Голос виборця передається тільки тим кандидатам, яких вибрав сам виборець у порядку переваг.
Багато політологів та спеціалістів з виборчих систем вважають систему єдиного голосу, що передається, “найкращою” виборчою системою, бо вона дозволяє виборцям проголосувати за будь-який набір кандидатів незалежно від причин, за яких перевага надається саме ним. Цю систему вважають однією з найдемократичніших, бо при її застосуванні виборець отримує максимальну свободу волевиявлення, стосовно наявного набору кандидатів. Виборець може спокійно голосувати за найкращого на його думку з кандидатів, навіть якщо перемога цього кандидата є малоймовірною. Немає також підстав хвилюватися, що тим самим він сприяє успіху найгіршого з претендентів, бо виборець сам визначає, до кого перейде його голос у випадку поразки найкращого для нього кандидата. Переваги системи єдиного голосу, що передається, доводяться виборчою практикою західних країн. Зокрема, слід відзначити її наступні переваги:
1) представницький орган відображає, з відхиленням у кілька відсотків, ступінь впливу політичних партій чи інших суспільних угруповань серед виборців;
2) будь-яка партія чи інша група, зібравши більшість голосів, одержить більшість місць;
3) виборцю надається можливість обирати кандидатів, керуючись як їх особистими якостями, так і партійною приналежністю ;
4) виникає конкуренція між кандидатами від однієї партії; звичайно вони дотримуються загальних ідеологічних поглядів і тому між ними відбувається суперництво в сфері місцевих інтересів ;
5) в умовах багатонаціональної держави система єдиного голосу, що передається, здатна також забезпечити у представницькому органі інтереси некомпактно проживаючих національних меншин (мажоритарна система за своєю суттю не пристосована забезпечити представництво цих меншин, а пропорційна система в чистому вигляді не є цілком адекватним засобом вирішення проблеми національного представництва, бо її застосування буде стимулювати утворення партій окремих національностей) ;
6) виборець має максимальну свободу вибору, а контроль партійного керівництва зводить до нуля. Звичайно, партії можуть давати своїм прихильника рекомендації стосовно найкращої для них розстановки преференцій, але цим і обмежується їхній вплив на результати виборів;
7) відбувається збільшення «чистоти» результатів виборів та зменшення викривлення волі виборців;
8) вибори проводяться з використанням не категоричного, а ординального бюлетеня (кожен виборець має можливість позначити цифрами на бюлетені найбільш прийнятних для нього кандидатів у порядку надання їм переваги, відповідно до того, кого з кандидатів він хотів би бачити у парламенті в першу чергу, другу, третю і так далі). На відміну від категоричного голосування за партійні списки, складені у центрі, які переважно охоплюють лише загальнонаціональних партійних лідерів, у системі єдиного голосу, що передається, голосування за конкретного партійного кандидата стимулює партійне керівництво широко залучати відомих у регіонах людей до власних партійних списків. Це дає змогу ефективно обмежити вплив партійних босів на формування списків кандидатів на парламентських виборах і посилити роль регіональних партійних організацій, стимулюючи партійних активістів не лише до роботи в партії, але також до роботи з громадськістю;
9) система дає змогу кожному виборцю краще дізнатися про кандидатів, тому що у виборчих округах за такою системою обирають від трьох до п'яти депутатів. Вона також вимагає від виборців постійно орієнтуватися у партійних програмах і партійній діяльності;
10) виборці фактично мають змогу контролювати процес використання поданих ними голосів. Кандидату не допоможе жоден голос, якщо він не є преференційним і не відданим власне за нього;
11) якщо політична партія має внутрішні фракції або групи, то виборці, надаючи преференції, можуть вплинути на внутрішню партійну дискусію та визначення партійного курсу;
12) ця система допомагає отримати найвищий рівень пропорційності, тобто відповідність частки одержаних на виборах голосів частці депутатських мандатів, які отримує політична партія вже у парламенті. Рівень пропорційності становить у цілому, для країн, які застосовують таку систему, від 95% до 100% .
Разом з тим, система єдиного голосу, що передається, має низку недоліків:
1) існує потенційна можливість негативно впливати на результати голосування, внутрішньопартійну єдність, відбувається послаблення ролі та значення центральних партійних органів на користь регіональних партійних структур. Як в цілому таке положення має як позитивний, так і негативний контекст ;
2) до інших застережень належить складність та незрозумілість системи для виборців, внаслідок чого вони можуть не завжди коректно сприймати правила її застосування;
3) система відрізняється технічною складністю методики підрахунку голосів і визначення результатів виборів;
4) система єдиного голосу, що передається не сприяє зміцненню партійної системи.
Зазначимо, що хоча зазначений тип виборчої системи практично невідомий в Україні, у той же час в багатьох країнах він широко та успішно використовується. Як правило, ця система використовується при виборах в багатомандатних округах, але якщо припустити, що ми маємо справу з одномандатним округом, то це дозволяє в один тур визначати переможця «природним шляхом», тобто переможцем стає той, хто отримав абсолютну більшість голосів. Це особливо важливо при виборах Президента, керівників місцевих органів влади. В усіх цих випадках вибори в один тур по звичайній системі небажані: можлива перемога кандидата, що не користується підтримкою більшості виборців. Крім того, проводити вибори в два тури – достатньо недешево.
А тепер припустимо, що вибори проводяться по системі єдиного голосу, що передається в одномандатному окрузі. Як у цьому випадку відбувається підрахунок голосів? Якщо жоден кандидат не одержав абсолютної більшості (50% + 1 голос), голоси того кандидата, що набрав найменше число голосів, “передаються” тим кандидатам, кого виборці відзначили наступною цифрою. Якщо і ця процедура не виявила переможця, так само віддаються голоси того, хто цього разу виявився останнім. Так повторюється доти, доки один з кандидатів не набере абсолютну більшість голосів.
Фактично в ході передачі голосів проводиться "другий тур", причому ця процедура базується на вказівках виборця, він може вказати всі свої можливі преференції. Заощаджуються значні засоби, кошти. Але справа не тільки в цьому. Результат виборів стає більш надійним, тобто менше піддається випадковим факторам.
По-перше, виборці можуть спокійно ставити першим того кандидата, якого вони в першу чергу хочуть бачити обраним, навіть якщо цей кандидат не занадто популярний, не побоюючись, що у випадку його поразки їх голоси “пропадуть" (але щоб голос в остаточному підсумку не пропав, потрібно обов'язково вказати нехай менш бажаного, але все-таки більш “прохідного” кандидата).
По-друге, кандидати з близькими платформами істотно менше заважають один одному. Цим система голосу, що передається також вигідно відрізняється від традиційної мажоритарної, де весь час присутні побоювання “розколу” голосів: два близьких кандидати можуть у сумі набрати більше третього, а порізно – менше, і в результаті вони залишаються за бортом.
Небезпека “розколу” голосів змушує кандидатів і партії йти на компроміси, об'єднуватись в коаліції, через що часто складається враження верхівкової змови, і це відштовхує виборців. При системі голосу, що передається партії, які утворять коаліцію, повинні в першу чергу переконати виборця, щоб він при голосуванні вказав передачу свого голосу за домовленістю, досягнутою на партійному рівні. Тобто, для партій зростає стимул працювати з виборцем, вести більш відкриту політику.
Перспективність застосування системи голосу, що передається не обмежується виборами до представницьких органів. Даний спосіб голосування дає істотні переваги в найрізноманітніших випадках: формування депутатських комісій, виборах керівних органів партій і громадських організацій, рад трудових колективів і т.п. Цей метод широко використовується у світі в різноманітних громадських організаціях: церковних, профспілкових, у “Міжнародній Амністії”. На державному рівні він застосовується в Ірландії, Австралії, Індії, на Мальті, у низці штатів Індії, на виборах у деякі американські муніципалітети, а також при формуванні комітетів і комісій у парламентах (у тому числі в конгресі США).
Чи можливо використання системи голосу, що передається, в Україні? На наш погляд, не тільки можливо, але й дуже бажано. Зрозуміло, ця система незвична, і для того, щоб вона одержала поширення, потрібна велика роз'яснювальна робота. Як і будь-яке нововведення, ця система має потребу в популяризації, чіткому, прозорому, загальнодоступному викладі методики розрахунку. Тільки після цього її можна запроваджувати.
Один з мінусів цієї системи – те, що вона вимагає централізації більшої частини підрахунків. Адже на кожному етапі потрібно передавати голос на підставі результатів підрахунку по всьому окрузі. Але і цей мінус можна перетворити в плюс, тому що контроль за підрахунком голосів також стає більш централізованим. При цьому очевидно, що спочатку доцільно випробувати нову систему в громадських організаціях, а також на виборах у місцеві органи влади.
