Завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ при Президентові України; Голова національного комітету міжнародної організації «Платформа Діалог Євразія»; доктор політичних наук, професор Сергій Телешун
Незавершене інтерв’ю …
Зараз часто говорять про нову економічну кризу — чи можлива вона у світі? В Україні?
- Те, що відбувається у світі, пов'язано з кризою суспільних відносин, а не тільки з економікою. Суспільство ХХІ ст.. формує нову систему викликів і неформальних правил «гри» на усіх рівнях людського співіснування, які будуть по - новому визначати соціально – економічну, політичну поведінку мільйонів громадян у світі. Криза - це індикатор ефективності суспільної культури управління і спроможності національних держав до модернізації. Постійні суспільні кризи і технологічні катастрофи засвідчили про необхідність структурної соціальної модернізації суспільства. Базова модель управління, яка була традиційною для ліберальної економіки ХХ ст. – майже себе вичерпала. Постає потреба нових підходів у вигляді ефективних механізмів сучасної публічної політики. Насамперед мова йде про державу у дії, де акцент робиться не на вдосконаленні інститутів влади , а на створенні ефективних механізмів, - спроможних вирішити суспільно важливі проблеми, що визнані громадянами, як колективні. Також постає питання про визначення дійових осіб публічної політики, які будуть пропонувати стратегію модернізації суспільства в цілому і економіки зокрема, не зациклюючись на ідеологічних кліше ХХ ст. Крім того, завжди виникає питання щодо груп мішеней і кінцевих користувачів реформ, які повинні стати провайдерами нових суспільних відносин. Міф про універсальність ринкових інструментів і штучна монетаризація віртуальної економіки при пасивній ролі держави призвела до системної кризи. Втрата державою функцій арбітра, прогнозиста та гаранта суспільного договору і економічного розвитку частково призвела до хаосу і громадянських конфліктів. Навіть прихильники чисто ліберальної моделі економіки бачать необхідність у підвищенні «політичної» ролі держави у реформуванні соціально – економічних відносин. Ось чому реформи потрібно довіряти тим хто може нести соціальну відповідальність за їх наслідки, а не тим хто ставить за кінцеву мету насамперед, отримання монопольного надприбутку. Змінилися і функції основних гравців суспільного розвитку. До інтересів політико–юридично відповідальних громадян і держави додалися глобальні інтереси корпоративного характеру. Тож традиційні "ізми" відходять на задній план, а наріжним каменем світової політики стають національні інтереси ХХІ ст., що базуються на національному егоїзмі і модерновому прагматизмі. Локомотивами цього процесу є держави першого і другого ешелону світового розвитку такі, як США, Франція, Німеччина, Британія, Росія , Китай та інші. Виходячи з цих реалій світ визнає необхідність повернути частину регуляторних функцій державі, але вже не як домінуючому патерналісту, а як арбітру , що слідкує за реалізацією нового суспільного договору між громадянським суспільством, державою і корпораціями. Сьогодні ми повинні чітко зрозуміти, що відбувається черговий циклічний етап розвитку нових цивілізаційних відносин з новими суспільно управлінськими функціями і механізмами. Я його називаю «постінформаційним» або «синтетичним», коли суспільство формує мережеві засади нових економічних, соціально–політичних і гуманітарних відносин. Відбувається часткове "полівіння" суспільства, особливо в середовищі інтелектуалів і так званого середнього класу, який опинився, особливо в Україні на узбіччі свята життя». Про те, мова йде не про традиційне радянське розуміння такого поняття, як справедливість, а про реалізацію принципів західної демократії в сучасних умовах. Насамперед, це доступ до суспільних ресурсів і збалансованість соціального управління в перерозподілі національних багатств.
Це не зашкодить бізнесу?
- Бізнес, як ліки можуть мати суспільно–позитивний ефект, а при безконтрольному використання є провокатором соціальних конфліктів. Так, бізнес може стати одним із ключових носіїв соціальних змін та інновацій. Проте його діяльність повинна знаходитися в рамках суспільного договору і контролюватись інститутами держави. Як казав відомий бізнесмен і громадський діяч Білл Ґейтс: кожний бізнесмен мріє стати хоч на хвилину монополістом, щоби отримати надприбуток, але на заваді цьому повинні ставати інститути держави, контрольовані суспільством . Тому, можливо мав раду колишній віце - президент США, лауреат Нобелевської премії Алберт Гор коли наголошував, що криза починається з безвідповідальності у стосунках держави, громадянина і корпорацій . Якщо немає прозорих, стосунків між основними суб’єктами політики і бізнесу, правлячий клас, незалежно від свого політичного забарвлення стає неефективним державним менеджером, що працює тільки на утримання влади. Ми не ведемо мову про моральність реформаторів та їх політичних візаві, ми говоримо про фаховість і адекватність у реалізації суспільних змін , що породжені глобальними викликами. Це : державні і банківські борги , а я б добавив - стратегічне бачення вирішення соціальних проблем і криза суспільної довіри. Сумніви у платоспроможності і управлінської ефективності урядів призвели до кризи у фінансовій сфері , Віртуальна або спекулятивна економіка лопнула, як мильна бульбашка, а шокова терапія , що намагалася вирішити проблему боргів - не змогла вирішити проблему економічного росту. Підвищення податків і скорочення державних видатків не уникнути, але при відсутності збалансованої програми зростання і концентрованих під неї ресурсних можливостей, влада зокрема і суспільство в цілому може зіткнутися з масовим суспільним анархічним протестом «Геть Усіх!» Рецесія і безробіття спровокують політичну реакцію і виборці винесуть реформаторів і їх політичних опонентів, що намагалися збалансувати бюджет - за межі політичного олімпу. Частина , біля 3% вітчизняного політико – економічного бомонду вже вивела власні активи у більш стабільні і соціально прогнозовані держави , рятуючи себе для майбутньої «модернової України» проте інші 70 – 80 % , які не мають таких можливостей і які вважають себе середнім класом - зупинилися в агресивному очікуванні, що буде далі. Як вихід громадянський конфлікт і зміна сучасної політико – економічної еліти та пере форматування політичного простору України.
Як розвивати середній клас?
- Середній клас — також не панацея. Це достатньо консервативна структура, - але, водночас, це становий хребет суспільства. Він фактично і формує сталу національну державу. Ми намагалися інтегруватися в глобальний світ до пуття не сформувавши станового хребта українського суспільства, а значить і стабільну національну державу носія сучасних ідей і сталих традицій.
Є державні інститути, є політичні і економічні амбіції і. є ситуативні пріоритети і власна культура та історія. Проте немає сучасної української суспільно значущої ідеї спроможної об’єднати і сформувати - сучасну соціальну інфраструктуру розвитку. Вчинки в принципі є - з відповідальністю проблема . На мою думку ми ще не сформували ефективну інтелектуально - конкурентну політичну націю спроможну на усіх рівнях суспільних комунікацій відстоювати власні національні інтереси.
Конкурентна нація виникає тільки тоді коли влада передається не з рук в руки, навіть за допомогою демократичного інструментарію, а з розумної до більш розумної голови, спроможної організувати ефективний державний менеджмент у зрілому громадянському суспільстві. Доречною до цієї тези є думка генерала Де -Голя : « як я не навиджу розумніших за себе, але без них не обійдеться Франція». Українська держава повинна стати зручною для тих хто в ній живе і реалізується. Вона повинна капіталізувати інтелект. Зробити його конкурентно спроможним і зупинити міграцію спочатку «мізків», а з часом і кваліфікованих робочих рук . Створення єдиних правил гри і ефективно діючого соціального ліфту дасть людям віру і впевненість у перспективі цієї держави, а значить і майбутнє для себе особисто. Колись відомий письменник і дисидент Іван Світличний сказав сакраментальну фразу: "Найбільш небезпечним для України є «безшабашний хохол» з зовнішніми атрибутами українця. Нам сьогодні , насамперед потрібен «ефективний громадянин » спроможний реалізуватися у різних сферах суспільного життя і створити моду на український бренд.
Чому досі існує поєднання старої радянської системи та нових молодих, безжальних бізнесменів?
- Радянської системи вже давно немає. Це одне з кліше, якими годують людей неефективні політичні менеджери — "совок", "радянське". У нас нема традиційних "совків" про яких казав Василь Стус — прийшли молоді люди в бізнес і політику, які мають зовсім інші моральні цінності і пріоритети - до чого тут радянська система? Це чистий капіталізм періоду накопичення і легалізації капіталу. Краще їх назвати не «совками», а "фастфудами": демагогічні, користолюбні , швидкі у досягненні своїх приватних інтересів , безпринципні і цинічні. Зростання «минулого з сучасним» і створило той державний капіталізм якому ми і живемо. Щодо радянського минулого , то його варто аналізувати і вибирати те, що для суспільства корисне і відкидати різний пропагандистський мотлох. Як свідчить досвід циклічного розвитку людства, кроком за кроком історія відбирає найкращі моделі суспільно-політичних і економічних відносин тим самим формуючи колективний розум, що є носієм цінностних пріорітетів і моральних принципів. А матеріальна складова це не проблема для зрілого суспільства, якщо воно адекватне сучасним викликам і вимогам.
Що робити тим, на кого не вистачить?
- Країни, які мають майбутнє, вже собі побудували середній клас. Це Британія, Німеччина тощо. Зверніть увагу — всі говорять про Болонський процес. Але, попри нього і попри кризу, в Німеччині досі не відмовились від безкоштовної середньої та вищої освіти. Тобто, криза кризою, а святе — освіта та здоров'я — не чіпати! Росія середній клас теж створила — він вийшов на Болотну площу. Створила коштом нафти і газу. А потім вони підтримали Путіна. Що створила Україна? Ввійшла до "Форбсу" зі своїми мільярдерами? .. При тому, що країна входить до п'ятірки най неефективніших держав світу за даними ООН. Тобто, Україна — це ресурсна база для нових корпорацій, які концентрують капітал і інвестують його у інші країни. І ці гроші підіймають західну економіку — в Австрії, Німеччині, Британії, США тощо. Легко маніпулювати дуже багатими і дуже бідними.
Тобто, олігархам цей клас не потрібен?
- Чому не потрібний, він потрібний як гарант збереження власності і прибутків. Інше питання чи потрібні середньому класу «наші» олігархи у сьогоднішньому вигляді - інше питання, дивись європейський досвід. Варто говорити про перерозподіл функцій управління від меншості до соціально стабільної більшості, яка і буде забезпечувати реалізацію прийнятих рішень. Важливі економічні і політичних рішення приймаються на сьогодні консенсусом. Мажоритарні і мінори тарні акціонери суспільно - економічних відносин залежать один від одного і намагаються враховувати різновекторні інтереси. Ще австрійський канцлер, граф Метерніх казав, що демократія — дуже важкий інструмент, - вона немов скрипка. На ній потрібно вміти грати. Сьогодні варто говорити про громадянина спроможного мати рівний доступ до різних видів ресурсів. Відсутність цього механізму загрожує сталості суспільства і перспективам України як модернової держави.
Хто має бути каталізатором таких змін?
- Мозок одних об’єднаних у колективний розум з іншими. Головний ідеолог буржуазії Жак Кальвін казав, що « …буржуазія повинна вести себе скромно – тільки тоді вони зможуть мати моральне право вимагати щось від інших членів суспільства». Як що це правило порушується, до речі згадайте про «комуністичне чванство » то такі суспільні відносини втрачають свій прогресивний потенціал і стають гальмом суспільного розвитку. Криза, громадянські конфлікти, революції це наслідки неефективного управління і деградації суспільної моралі. Мав сенс російський письменник Віктор Астафєв, коли у Львові казав , що Росія і Україна можуть загинути від «хамства і жлобства ». Такої собі самозакоханості , виключності, інтелектуального снобізму і обмеженості. Є потреба у суспільстві на запитання : «Чим ти заробляєш на життя , а не тільки скільки ти можеш витратити ». І це якраз буде основою ефективного бізнесу. Для мене соціальна відповідальність бізнесу це не тільки сучасні лікарні та благодійні фонди, хоч це також добре, і я йшов таким шляхом, а створення сучасних підприємств нового типу, де організація праці та заробітки знаходяться на високому рівні і є взірцем для національної економіки.
Що робити бізнесу, який зіштовхується з корупційною державною машиною? Виїжджати?
- Чи може багато людей виїхати? Ні. Звісно, у нас є політики, які подались шукати притулок на Заході й живуть там довгий час. Тут питання: а чим вони там заробляють? За що живуть? Ми ж бачили їхні податкові декларації — це «бідні люди». Звісно, вони вивели капітали за кодон, але Бог з ним. У нас є люди, які патріотично мліють від хат мазанок і крашанок, але працюють і живуть на Заході, розвиваючи місцеву економіку. Ці люди мають ментальний і історичний зв'язок з Україно, але вони при всій повазі у більшості не стали зразками професійних моделей для вітчизняних громадян. Нам потрібна насамперед внутрішня соціальна самоорганізація, яка не відкидає а підсилює національну складову. Незалежно від етнічного походження нам потрібні ефективні, конкурентно спроможні українці у різних сферах життя із загостреним соціальним відчуттям справедливості. Що поєднують дух авантюриста – індивідуаліста з духом колективної відповідальності за себе, за сімю, за державу за націю. Як варіант - професійні асоціації, профспілковий рух та інше. Люди мають повірити в те, що від політичного чи бізнесового рейдерства у цій державі існує механізм захисту і тоді ця держава буде потрібна більшості громадян. Подивіться на європейські країни, там люди часто об'єднуються для вирішення своїх проблем, що часто оформлюється у плебісцити, референдуми, громадські кондомініуми . Тобто ми повинні навчитись бути громадянами, а не зманіпульованим електоратом. Зверніть увагу, свого часу журналісти об'єднались і тепер імідж професії далеко кращий, ніж справжній фінансовий стан журналістів та ЗМІ.
Чому такий слабкий профспілковий рух в Україні?
- Бо нема справжніх профспілок – гарантів соціального договору. У часи коли потрібно брати і перерозподіляти ресурси і власність , цей субєкт суспільних відносин , на думку великих власників – не потрібен. Національні профспілки у традиційному демократичному суспільстві виконують функцію регулюючого клапану суспільних відносин між роботодавцем і працівником. Головними функціями є– діалог між власником і найманим робітником усіх форм власності, а також його професійний захист . Держава ж, за цих умов , виконує функцію арбітра , який слідкує за виконанням цього договору і втручається у разі його порушення . Тобто є три суб’єкта соціальних відносин : держава – власник і профспілки. У нас часто буває , як у миючому засобі «три в одному» - власник - представник держави, власник - він же власник і власник - керівник профспілок . Повний нонсенс, або реальні стосунки «між любими друзями і маленькими українцями ». Такий порядок речей несе загрозу як інститутам держави так і громадянським суспільним інституціям. Це у свій час зрозуміли як диктатори : Сталін, Муссоліні, Гітлер так і демократичні лідери , які спрямували потенціал профспілок на розвиток національних держав.
Тут є вина людей?
- Так. «Бачили очі, що вибирали, то хай повилазять» і так на протязі двадцяти років. Якось відомий клоун Юрій Нікулін казав, що люди сміються у цирку тому, що вони на манежі бачать дурніших за себе. Українці в образі електорату діють за такою ж логікою — ми не любимо політиків розумніших за себе і обираємо не за якістю діяльності , а тільки за вірою у найкраще - « якось буде». Всі наші вибори — обрання кращого з найгірших. Після цього страждаємо , шукаємо винних серед інших і тужимо за історичними часами, яких вже і не помятаємо . Любимо ми це діло. Ми повинні бути особисто політично відповідальними і перед людьми і перед собою і перед Всевишнім. Починай з себе шановний декларувати біблейські істини, зокрема не бреши і тоді ти станеш ще трохи більш вільним.
А такі політики хочуть провести реформи?
- У нас є таке прислів'я: тільки трошки і для себе. Ось так і з реформами. Зміни треба почати з своєї ментальності і політичної відповідальності. Ми повинні стати ефективними та позбутись купи міфів. Яких? Наприклад, "йде боротьба між совками та модерністами". А як ви їх будете відрізняти ? . Або - "ми аграрна країна і це наш шанс". Який шанс? Ми вже давно не нація носіїв передової аграрної культури, ми її частково втратили, а людям все вишневі садки коло хати ввижаються. Змінилася культура управління. Ми стали частиною світу і повинні чітко відслідковувати і прогнозувати розвиток соціально – економічних процесів і суспільних викликів. Ми повинні вчасно пристосовуватися до їх вимог і формувати пакет соціальних замовлень та змінювати інфраструктуру суспільства. Реально оцінювати де ми є , що у нас залишилося, що ми можемо запропонувати іншим . Ми повинні стати ефективними і спроможними до внутрішньої, регіональної і світової конкуренції. Нам потрібно позбавитися власної меншовартості і як сказав Кобзар : «І чужого навчатися і свого не цуратися»! Крім того не буває стабільним і спроможним на життя держава у якій 70 % населення вважає, що живе за межею бідності. Головне завдання сучасної ефективної публічної політики в Україні – збалансувати соціальний баланс між бідними і багатими. Класика питання.
Чому всі чекають на політичний вибух?
- Тут є парадокс. Соціальний вибух відбувається тоді, коли жити стає дещо краще і люди починають замислюватися над своїм місцем у суспільному житті. Приводом до протестів можуть стати наслідки непродуманих соціальних і освітніх реформ, результати виборів тощо. Проте повинні біти організації і соціальні структури, яким суспільство ще довіряє. Прикладом тому можуть бути події як вітчизняні так і на Середньому Сході. Єдине, що відрізняє нас це наявність громадських і релігійних організації, які з часом підхопили , а іноді і перехоплювали соціальні ініціативи середнього класу у владі. У нас суспільство атомізоване . Рівень соціальної довіри до влади і до опозиції низький, тому таких організацій нема і навряд чи скоро будуть. Питання не в нових політичних персоналіях , а в нових соціально значимих ініціативах. Вони є, є і носії цих ініціатив. Їх легітимізація якраз і відбувається під час кризи. Все інше від лукавих політичних технологій.
Ви не бачите перспектив для політики в Україні?
- Критична маса ідіотів зменшується, гуль на лобах українців – збільшується. Громадяни починають не тільки вірити серцем, але й думати головою пропускаючи через шлунок результати нашої політики. Я маю на увазі, якість управління політичними і соціально – економічними процесами в державі. Українці позбавляються старих радянських міфів, але вже й не вірять у капіталістичний рай . Ми вчимося бути самими собою . Шукаємо свій «шлях і своїх поводирів». Створюємо нову політичну і соціогуманітарну культуру. Це тішить.
В якій галузі Україна могла б посісти свою нішу?
- В першу чергу це IT-технології. Наші хакери одні з найкращих. Так без гумору, я вважаю, що Україна може стати випробувальним майданчиком для нових технологій у всіх галузях життя . Для цього є об’єктивні і суб’єктвні причини. Це насамперед: місце розташування, Чорнобиль , ще існуючий ВПК, агросектор, фундаментальна наука, галузевий і суспільний інтелект і багато чого іншого, але час минає і на цьому місці будуть або інші нації або «дике поле ». Звісно, для цього потрібно - кваліфіковані люди, гроші і освіта. Необхідно створення внутрішнього ринку споживання товарів та праці. Але земля як і знання — це можливо останнє, що нас може витягнути. Ми повинні ставити не на землю, як фінансовий ресурс , а на культуру використання землі. Це теж нові технології і перспективи. Варто повертатися до модернізованої культури господарювання, яку ми за останній час втратили. Нам також потрібний «масовий власник» у всіх сферах суспільного життя тобто громадянин політично і економічно свідомий і активний у захисті і реалізації своїх власних, а значить державних інтересів. Українська місія, не плутати з месіанством - в тому, аби стати , на мою думку - світовим технопарком.
Як теперішній статичній державі відповісти на виклики все більш мобільного капіталу?
- Так це проблема. Криза зачепила не тільки державний сектор, а сферу управління капіталом. Є потреба у зміні якості менеджменту, пошуку нових бізнес ніш і відкриття нових риків збуту товарів тощо. Традиційна модель управління вже не ефективна. Тобто від віртуальних фінансів є потреба повернутися до розвитку внутрішнього ринку і реальної економіки. Економіка стає більш синтетичною і формалізованою. На сьогодні, капітал повинен бути мобільним, інноваційним і достатньо соціально відповідальним. Спроба діяти поодинці у відриві від суспільних і державних інституцій може спровокувати, як ми казали - соціальний вибух. Мова йде про «соціальний пакт модернізації», коли кожна з сторін чітко виконує свої функції – держава, бізнес і громадяни. «Лівих» і дуже «хитрих» тобто безвідповідальних - не має, це по – перше небезпечно, а по - друге вже час не той. Значна частина громадян стала політично освічена і достатньо економічно прагматична щоби попастися на соціальний популізм.
Яке політичне значення популярних політичиних ток-шоу?
- Достатньо велике суспільне значення, якщо воно створює інтелектуальну конкуренцію . Проте за умов тотального інформаційного контролю з боку держави і власників телевізійних каналів, ток-шоу виконує функцію маніпуляції суспільною свідомістю. Я це називаю «телевізійна демократія» або ерзац демократія у дії. Вам здається , що ви маєте доступ до інформації , ви можете обирати учасників шоу і впливати на політичні події, але на справді ви лише споживачі «інформаційних транквілізаторів і добавок », що підміняють таке суспільне явище , як «громадянин інформований» спроможний зробити свідомий власний вибір і нести за це відповідальність. Ми приводили дослідження, щодо якості і політичної змістовності цих шоу серед державних службовців та громадських діячів і прийшли до висновку, що більшість запомятала , як вів себе ведучий , які дії вчиняли присутні по відношенню один до одного, але 79% учасників опитування не змогли сформулювати у 3-5 реченнях зміст програми і базові позиції основних політичних і економічних акторів. Загалом все це має право на існування і кожен має право на вибір на інформаційному ринку послуг, але підміняти право громадянина на інформацію у сфері політики на «дог –шоу», на мою думку не припустимо. Це вже інший телевізійний жанр. Ми цінуємо інтелектуальні амбіції ведучих, ми розуміємо бізнес і політичні пріоритети власників недійних імперій і проектів, але ми б хотіли бачити на екранах і радіохвилях, на шпальтах газет тих хто визначає політичне, економічне і інтелектуальне обличчя держави тобто тих від кого залежить життя мільйонів громадян України. Крім того ми маємо право чути тих хто більш цікавий і розумний , а не тоц хто свій і зручний не залежно від його політичної заангажованності . Нація має право на вільний вибір суспільних проблем про яких хоче почути, інформацію і провайдерів, що забезпечують цей процес. Проте вона довго не готова ковтати «інформаційну плісняву у глазурі» і мовчати . Вона йде або в інтернет або на вулиці перевіряючи на інтелектуальну якісь наших політиків. Як казав Отто Бісмарк: коли ви не цікавитесь політикою, то вона починає цікавитись вами – і тоді не чувайтесь.
