кандидат політичних наук, доцент,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
(рецензія на книгу Б. Сергійчука та В. Сергійчука «На межі двох світів. Українсько-турецькі відносини в середині XVI – на початку XXI ст. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2011. – 320 с.)
Події першого десятиліття ХХІ століття – світова фінансово-економічна криза, «арабська весна», погіршення політичної, соціально-економічної та культурно-гуманітарної ситуації в Європейському Союзі, що призвело до фактичного визнання його лідерами низької ефективності політики мультикультуралізму в сучасних умовах – актуалізували проблему пошуку нових форм співіснування різних країн, націй та народів у глобалізованому світі, характерною рисою якого є поява нових викликів загальнолюдського характеру, спільних для багатьох культур – незалежно від моральних, релігійних або інших переконань.
У даному контексті особливого значення набуває діалог культур – процес зближення країн, народів, цілих континентів у культурно-гуманітарній сфері, який передбачає взаємозбагачення, взаємовплив та взаємозалежність матеріальних і духовних надбань людства, що, безумовно, дозволяє оперативно вирішувати актуальні проблеми, використовуючи відповідний позитивний міжнародний досвід. Виходячи з цього, організації, які сприяють діалогу культур, заслуговують на посилену увагу як з боку офіційних органів влади, так і з боку звичайних громадян – оскільки саме вони часто виступають своєрідними інтелектуальними провайдерами ідей щодо трансформації світової політичної та соціально-економічної системи, пропонують інноваційні підходи тощо.
У 1998 році у Стамбулі під час з'їзду письменників, журналістів та науковців усього Євразійського континенту за ініціативою видатного письменника та громадського діяча Чингіза Айтматова було створено одну з таких організацій – Міжнародну громадську організацію Платформа «Діалог Євразії», головна мета якої полягає у формуванні єдиного євразійського культурного простору, створення сприятливої атмосфери для встановлення міжкультурного діалогу. На сьогодні представництва платформи працюють в 17 країнах євразійського континенту. За роки свого існування Платформа «Діалог Євразії» організувала безліч різноманітних конференцій, семінарів, круглих столів, симпозіумів та культурних екскурсій. При цьому на відміну від інших подібних організацій Платформа «Діалог Євразії» розробляє стратегії та моделює перспективи розвитку суспільних відносин.
Важлива складова діяльності Платформи «Діалог Євразії» – це організація діалогу інтелектуалів Євразії щодо головних сучасних проблем людства, провідних науковців, письменників, серед яких слід відзначити голову українського Національного комітету Платформи «Діалог Євразії», доктора політичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, завідувача кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України С. Телешуна, голову Платформи «Діалог Євразії» у 2006 – 2008 роках, директора Інституту Сходознавства РАН, доктора історичних наук Р. Рибакова, голову Союзу письменників Казахстану Н. Орзаліна, голову Міжнародної громадської організації Платформа «Діалог Євразії», доктора історичних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіка Академії наук вищої школи України В. Сергійчука та інших.
Особливої уваги у даному контексті заслуговує підтримка Платформою «Діалог Євразії» видання наукових праць, присвячених міжкультурному діалогу. Однією з них є дослідження В. Сергійчука та Б. Сергійчука «На межі двох світів. Українсько-турецькі відносини в середині XVI – на початку XXI ст.», присвячене українсько-турецьким відносинам з середини XVI століття (перший візит засновника Запорозької Січі Д. Вишневецького до Османської Порти) до сьогодення, а також книга В. Сергійчука «Неусвідомлення України», один з розділів якої також присвячений українсько-турецьким відносинам.
Обраний напрям дослідження не викликає сумнівів у своїй актуальності, оскільки, по-перше, історія України та Туреччини має багато спільного. Не дарма Кемаль Ататюрк казав, що якщо на мить уявити, що Чорного моря не існує, то Туреччина та Україна є найближчими країнами одна до одної.
По-друге, ще у 2010 році організація економічного співробітництва та розвитку (OECD, до речі, одна з найбільших міжнародних економічних організацій розвинутих країн) визнала Туреччину країною з найбільш сильною економікою серед членів цієї організації. Це дає підстави розглядати Туреччину як одну з провідних країн для політичного трансферу у здійсненні політичних та соціально-економічних реформ, досвід яких може бути корисним і для України.
По-третє, і перед Україною, і перед Туреччиною стоять схожі завдання та загрози, наприклад, такі як міжнародний тероризм, кліматичні катастрофи та катаклізми, соціально-економічні ризики тощо. Протидіяти новітнім глобалізаційним викликам завжди легше разом, ніж по одинці. Відповідно організація міжкультурного діалогу, налагодження більш тісної співпраці – одне з основних завдань як для України, так і для Туреччини. У свою чергу видання, подібні до праці В. Сергійчука та Б.Сергійчука, дозволяють краще зрозуміти один одного, сприяють формуванню толерантного відношення до іншої системи моралі, духовних цінностей, релігії та культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар