Вплив державної молодіжної політики на формування громадянської позиції молоді

Мороз А.С.,
кандидат політичних наук,
викладач кафедри освітньої політики
Національного педагогічного університету
ім. М.П. Драгоманова

Становлення кожного молодого покоління відбувається за певних обставин: особливостей народження і життя, соціокультурного середовища, умов освіти та дозвілля, шляхів соціалізації, ціннісної системи тощо. Вступ у життя молодого покоління сучасної України відбувається в умовах трансформаційних змін. Вони, з одного боку, характеризуються демократизацією політичного життя, суттєвим інформаційним та глобалізаційним поступом, з іншого – сукупністю політичних, соціально-економічних та гуманітарних криз і суперечностей. Життєдіяльність молодої особистості значною мірою залежить від цих чинників, які загалом детермінують процес соціалізації молоді. В таких умовах молодь не здатна свідомо серед усього розмаїття цінностей та моделей поведінки обрати ті, які були б корисними як для успішної її самореалізації, так і для загальносуспільного розвитку взагалі. Одною із таких суперечностей є становлення громадянської позиції молоді, яка загалом відображає рівень розвитку громадянського суспільства в кожній країні, а надто в країнах транзитивного типу.

Виховання громадянської позиції – складний, тривалий і безперервний процес залучення молоді до ціннісної та нормативної системи, яка існує в суспільстві. Громадянська позиція визначається небайдужістю до майбутнього своєї країни, поєднується з почуттям гордості за неї, бажанням відстоювати національні інтереси, повагою до традицій, звичаїв та символів. «Найважливішими ознаками активної громадянської позиції є сильне, стійке, а не ситуативне, прагнення впливати на соціальні процеси та реальна участь у громадянських справах, яка продиктована прагненням змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми» [7, с. 93]. Якщо життєва позиція молоді відображає її ставлення до найрізноманітніших проблем, які виникають в процесі її життєдіяльності, то про громадянську позицію слід говорити тоді, коли справа переходить до площини взаємовідносин «молодь-держава», що регламентується інститутом громадянства. Молодь з активною громадянською позицією здатна мислити критично, свідомо аналізувати політичні події, вміє дотримуватися норм і правил поведінки та користуватися своїми законними правами та можливостями.

Процес формування громадянської позиції молоді здебільшого не є спонтанним. На нього можна цілеспрямовано впливати, використовуючи широкий арсенал агентів соціалізації: освіта, сім’я, державна молодіжна політика, молодіжні організації, ЗМІ тощо. «Історична місія педагогів, вихователів, психологів, всієї громадськості – сприяти створенню таких суспільно-політичних умов, виробляти у молоді таку громадянську позицію, які б формували, підтримували, зберігали і розвивали національний характер. А завдання держави полягає у створенні належних умов для розвитку, формування і становлення повноцінного громадянина України» [4, с. 59].

Серед традиційних інститутів соціалізації, особливе місце у формуванні громадянської позиції молоді належить відносно новому для більшості пострадянських суспільств інституту соціалізації – державній молодіжній політиці. Український вчений М. Головатий вважає, що «мета державної молодіжної політики полягає в тому, аби створити необхідні соціально-економічні, політико-правові, організаційні умови і гарантії для соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої людини так і всього молодого покоління» [2, с. 9]. На думку російського науковця В. Криворученка «молодіжна політика охоплює всі сфери життєдіяльності молоді, включає в себе всі питання, пов’язані з формуванням і вихованням молоді, охоплює всі процеси соціалізації, всю сукупність ідей щодо місця і ролі молоді в суспільстві та їхню реалізацію» [5, с. 94]. Головною метою державної молодіжної політики сучасного демократичного суспільства, на наш погляд, повинен стати не патерналістський вплив держави на молодь, а організація сприятливих умов для самоосвіти і самореалізації молоді через різні організаційно-правові форми.

Основи концепції державної молодіжної політики самостійної України були закладені одразу ж на початку проголошення її незалежності. Підґрунтям формування ювенального законодавства було майже одночасне прийняття двох нормативно-правових актів: Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (грудень 1992 р.) та Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (лютий 1993р.) Відповідно до декларації, державна молодіжна політика це «системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України» [6, с. 407]. В подальшому реалізація молодіжної політики відбувалася шляхом розробки та прийняття ряду ювенальних законопроектів, таких як: Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (грудень 1998 р.), Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (червень 2001 р.), Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» (листопад 2004 р.), та інші.

Слід зазначити, що в Україні існує досить розвинута нормативно-правова база регулювання державної молодіжної політики, головні напрями її реалізації прописані концептуально. Основні ж суперечності та негаразди виникають на етапі практичного втілення окремих молодіжних проектів та програм соціально-економічного, культурного та гуманітарного спрямування. Реалізація державної молодіжної політики в Україні відбувається в складних умовах, які пов’язані, перш за все, із трансформаційними процесами переходу від тоталітарного до демократичного режиму. Зміст молодіжної політики значною мірою залежить від цих процесів, адже політичний устрій, та характер політичного режиму в державі визначає головні принципи побудови ювенальної політики та механізми практичного її втілення. Тому в пострадянському українському суспільстві ефективність впливу держави на становлення громадянської позиції молодого покоління не завжди приносить позитивний результат.

Візьмемо для прикладу одне із державних зобов’язань стосовно підтримки молодих українців, яке стосується пільгового довгострокового кредитування на будівництво й придбання житлових будинків та квартир. Формально, як один із напрямів молодіжної політики, такий вид підтримки молодих українців існує, однак з практичною реалізацією завжди виникають негаразди – відсутні кошти в державному бюджеті, недостатня увага з боку чиновників та ряд інших стають постійними перепонами в реалізації даної програми. Що характерно, такий приклад не є поодиноким. Багато документів ювенального характеру в Україні декларується, але не виконується. Наприклад, залишаються без належної підтримки безліч державних молодіжних програм, тисячі молодих людей, які потребують допомоги з боку держави, не отримують її внаслідок бездіяльності чиновників відповідного рівня, залишаються невирішеними цілий ряд соціальних, економічних та культурних проблем.

Рівень успішності державної молодіжної політики, напряму залежить від динаміки і якості політичної та громадянської активності молоді. Іншими словами, чим вищою є політична та громадянська активність молоді, тим ефективніше державі проводити щодо неї політику і навпаки – чим вдаліше проводяться реформи щодо молоді з боку держави – тим вищою є активність молоді, тим краще відбувається формування молодих громадян із активною громадянською позицією. Сьогодні важко розмірковувати про наявність високого рівня політичної активності молоді, яка передбачає існування чіткої громадянської позиції, заснованої на особистих принципових переконаннях та ідеалах щодо важливих подій суспільно-політичного життя. Вочевидь це зумовлено рядом факторів соціально-економічного, політичного та культурного характеру, одним з яких є падіння авторитету держави в очах молодого покоління через недосконалість здійснення молодіжних проектів, неспроможність вирішити нагальні молодіжні проблеми. На нашу думку, головними механізмами, за допомогою яких держава може підвищити свій авторитет серед молоді та впливати на формування громадянської позиції молоді, є: а) залучення молоді до участі у суспільно-політичному житті та системі реалізації державної молодіжної політики шляхом розвитку та підтримки молодіжної ініціативи; б) підтримка молодіжного підприємництва шляхом надання першої допомоги при старті бізнесової кар’єри та спрощення податкового навантаження на певний період часу; в) соціальна підтримка та захист молоді, допомога в розв'язанні соціально-політичних, економічних та, житлових проблем; г) вирішення проблем зайнятості молоді, створення умов для забезпечення молодих фахівців робочим місцем за обраною спеціальністю; д) проведення та популяризація масових заходів просвітницького характеру для морально-духовного та національно-патріотичного виховання; е) надання молодим громадянам певних гарантій стосовно набуття якісної освіти, яка відповідатиме суспільним вимогам; є) популяризація здорового способу життя, попередження негативних проявів в молодіжному середовищі тощо.

Одною із складових громадянської позиції молоді, а відтак і важливою складовою державної молодіжної політики кожної країни є, насамперед, формування національно свідомої особистості – патріота своєї держави. Критерієм ефективності ювенальної політики безумовно є збільшення частки національно свідомих громадян в суспільстві, таких громадян, які ідентифікують себе з конкретною нацією, державою, прагнуть жити в ній та реалізовувати тут свій потенціал. Національна самосвідомість особистості, - вважає Н. Жигайло, – феномен, який слід розглядати не лише з погляду інформативного компонента (знання мови, історії і культури свого народу), а й з урахуванням її ціннісних складових, що в структурі самосвідомості визначають внутрішні детермінанти вчинків, є орієнтирами в цілеспрямованих діях людини» [3, с. 105]. На формування таких морально-ціннісних орієнтирів, в контексті націонал-патріотичного виховання повинна бути спрямована державна молодіжна політика. Процес формування патріотичних цінностей в структурі громадянської позиції молодої людини характеризується передачею та засвоєнням нею ментально-світоглядних орієнтацій українського суспільства. На думку українського психолога Г.Ващенко, у структурі їх змісту можна виділити такі компоненти: гармонія, добро, свобода, справедливість, сім’я, як першооснова розвитку й формування особистості, народ та Україна [1, с. 41]. На нашу думку, діяльність органів державної влади повинна бути сконцентрована на тому, аби молодь максимально засвоїла дані цінності та норми, які є передумовою для формування національно свідомого громадянина. Особливо це актуально в умовах сучасної України, адже нам сьогодні, як ніколи, потрібна єдність, любов до рідної землі та мови, повага до національних традицій та звичаїв.

Отож, бачимо, що державна молодіжна політика володіє потужними ресурсами для формування громадянської позиції молоді. Головною метою її в контексті загальносуспільного розвитку повинно стати формування патріотично налаштованого, національно свідомого та соціально захищеного молодого покоління, яке своєю діяльністю на користь країни забезпечить успішну її інтеграцію до світового співтовариства. Українським нормотворцям слід залучати досвід європейських країн, імплементувати в українське молодіжне законодавство норми міжнародного та європейського права, а українському суспільству слід формувати стійку систему загальнолюдських та політичних цінностей, які відповідають сучасним реаліям, ментальним особливостям та соціокультурним уподобанням молодих громадян.

Список використаних джерел:

1. Ващенко Г. Виховний ідеал : Підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків ; 3-тє вид. / Г. Ващенко. – Полтава : Полтавський вісник, 1994. – 191 с.

2. Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення : [Монографія] / М. Ф. Головатий. – К. : Наукова думка, 1993. – 236 с.

3. Жигайло Н. Національне виховання як чинник соціалізації студентської молоді / Н. Жигайло // Молодіжна політика: проблеми та перспективи: Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції; Дрогобич, 10-11 березня 2006р., – Дрогобич: ДДПУ, 2006. – С. 105 – 109

4. Кривонос І. В. Український національний характер у національній системі виховання молоді / І. В. Кривонос // Молодежь и общество: пути решения проблем: Сб. научных трудов в 2-х томах [научн. ред. В. Н. Соколов]. – Одесса : ИСЦ, 2001. –

Т. 2. – 2001. – С. 57 – 59.

5. Криворученко В. К. К вопросу о законодательстве субъектов Федерации в сфере молодежной политики / В. К. Криворученко // Молодежная политика : информ. бюл. – М. : Ком. РФ по делам молодежи; Ин-т молодежи, 1995. – № 1. – С. 93 – 101

6. Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні: Декларація від 15 грудня 1992 р. № 2859 – ХІІ // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – №16. – С. 407 – 409

7. Романів Т. Засади формування активної громадянської позиції молоді / Т. Романів // Молодіжна політика: проблеми та перспективи: Зб. матеріалів VI міжнар. наук.-практ. конф., (15-16 травня 2009 р., Дрогобич) / [Наук. ред. С. А. Щудло]. – Дрогобич : ДДПУ, 2009. – С. 92 – 94.