Експерт з питань соціальної політики,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Пінчук В.В.
Однією з провідних тенденцій розвитку світової економіки на початку ХХІ століття є перегляд основних принципів ведення бізнесу, зміна його головних орієнтирів, цінностей та пріоритетів. Світова фінансово-економічна криза суттєво пришвидшила формування нового типу підприємництва, орієнтованого на тісну взаємодію з суспільством, його потребами та інтересами – соціально відповідального бізнесу. Примара нової Великої депресії змусила транснаціональні корпорації, фінансово-промислові групи, малий та середній бізнес суттєво трансформувати підприємницькі цінності, зосередивши головну увагу не на безконтрольному отриманні прибутків (особливо у випадку ТНК та ФПГ), а на підтримці різноманітних соціальних проектів.
Сьогодні соціальна відповідальність бізнесу – це його постійна прихильність принципам ведення справ на основі етики та готовність робити свій внесок в економічний розвиток, паралельно покращуючи рівень життя своїх робітників і суспільства в цілому. В загальному розумінні – це своєрідний суспільний договір між бізнесом, владою та суспільством, головна мета якого полягає у сприянні благу всього суспільства.
При цьому навряд чи може викликати заперечення той факт, що сприяння розвитку та популяризації фізичної культури та масового спорту – один з основних напрямків реалізації соціальних ініціатив бізнесу, оскільки саме в спорті поєднуються економічні, соціальні, культурні та інші компоненти. Інтерес держави та, по суті, громадян в ефективному розвитку спортивної сфери полягає у формуванні позитивного іміджу країни, підвищенні загального рівня здоров’я населення, покращенні його психоемоційного стану, що в результаті позитивно позначається на економічній ситуації. У свою чергу бізнес розглядає сучасний спорт як повноцінну бізнес-індустрію, яка активно використовує маркетингові та рекламні можливості.
Ефективна взаємодія бізнесу та держави в контексті популяризації фізичної культури та масового спорту вигідна всім. Держава перекладає частину своїх обов’язків на приватні структури, залишаючи за собою роль головного координатора та регулятора. Бізнес отримує значні соціальні дивіденди з мінімальними витратами, оскільки, з одного боку, розвиток фізичної культури та масового спорту не потребує великих капіталовкладень (на відміну, наприклад, від професійного спорту – зокрема, футболу), з іншого – має мультиплікативний ефект, охоплюючи крім суто спортивної сфери інформаційно-пропагандистську, сферу соціального планування та проектування тощо.
Основними напрямами діяльності соціально відповідального бізнесу в спортивній сфері є наступні:
– будівництво дитячих ігрових та спортивних майданчиків;
– облаштування літніх спортивних таборів для дітей з неповних сімей;
– фінансування дитячих команд різних видів спорту;
– фінансування діяльності дитячих та юнацьких спортивних шкіл;
– фінансування освітніх спортивних програм для школярів та різноманітних студентських спортивних ініціатив.
Крім того, значна увага приділяється розвитку фізичної культури та спорту безпосередньо на самих підприємствах, які реалізують соціальні проекти у спортивній сфері, оскільки основа соціально відповідального бізнесу – це перш за все покращення рівня життя своїх робітників.
В Україні на сьогоднішній день ідеї соціально відповідального бізнесу в контексті розвитку спортивної сфери поступово знаходять своїх прихильників в бізнес-середовищі. Разом з тим, доводиться констатувати, що основна увага передусім приділяється професійному спорту (футболу, баскетболу, боксу, тенісу), у той час як увага до масового напряму є спорадичною і переважно актуалізується напередодні та під час виборчих кампаній або в контексті проведення запланованих акцій підприємств щодо формування позитивного іміджу. Тобто, цілеспрямована робота фактично відсутня. Це пов’язано з кількома факторами.
По-перше, мова йде про відсутність податкових та інших пільг для соціально відповідальних бізнесменів (існування яких, у свою чергу, є загальноприйнятою нормою в країнах ЄС). Показово, що даний фактор, виходячи з результатів соціологічних опитувань, не є визначальним для бізнесменів. Переважна більшість представників бізнес-кіл не ставлять собі за мету отримати у випадку участі в соціальних спортивних проектах безпосередню фінансово-економічну вигоду. Це пов’язано з тим, що опосередковані «бонуси» є набагато вигіднішими, оскільки мова йде про загальне послаблення контролю з боку державних органів, зростання вартості компанії за рахунок підвищення оцінки її репутації, збільшення продуктивності праці працівників тощо. Таким чином, репутаційні дивіденди суттєво переважають дивіденди фінансові, що, до речі, є вкрай актуальним для вітчизняних компаній, які відносно нещодавно вийшли на світові ринки та відчувають брак «корпоративних традицій» та «позитивної кредитної історії», які надзвичайно цінуються в ЄС та США.
По-друге, однією з основних проблем вітчизняних компаній є значна нестача кваліфікованих кадрів з управління соціальними програмами компаній у сфері спорту. У даному контексті передусім мова йде про відсутність зворотної комунікації між державою та бізнес-середовищем, оскільки саме держава повинна визначати основні напрями підготовки спеціалістів у тих чи інших сферах. У свою чергу, бізнес повинен чітко артикулювати свої запити – у тому числі щодо формування профілів професійних компетенцій.
По-третє, підприємці та компанії не впевнені у тому, що кошти, які вони передадуть на різноманітні соціально-спортивні програми, будуть використані раціонально та, що найголовніше, за призначенням.
Разом з тим, на нашу думку, вищезазначені проблеми можна й треба вирішувати, проте це потребує тристоронньої взаємодії – між державою, бізнесом та інститутами громадянського суспільства. Останні повинні репрезентувати інтереси громадян та акцентувати увагу бізнесу та влади на проблемах в сфері фізичної культури та масового спорту, що потребують першочергового вирішення.
понеділок, 27 лютого 2012 р.
середа, 22 лютого 2012 р.
НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ РАЗВИТИЯ СОЦИАЛЬНОЙ РОЛИ СПОРТА В УКРАИНЕ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ
Експерт з питань соціальної політики,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Пінчук В.В.
В последнее время в Украине актуализировалась проблема, связанная с существенным ухудшением уровня здоровья подрастающего поколения (прежде всего речь идет о летальных случаях в общеобразовательных школах на уроках физкультуры, катастрофическом падении готовности призывников в Вооруженные силы Украины и тому подобное). При этом следует учитывать, что здоровье является ведущим фактором, который определяет не только общее гармоничное развитие человека, но и непосредственно влияет на его социальное положение. В частности, речь идет об успешности освоения будущей профессии, что крайне важно для страны, которая испытывает проблемы с формированием трудовых ресурсов, отвечающих определенным профессиональным компетенциям на уровне мировых стандартов.
Показательно, что в средствах массовой информации данной ситуации уделяется недостаточное внимание, прежде всего – в контексте пропаганды здорового образа жизни и роли спорта в воспитании подрастающего поколения, формирования активной социальной позиции.
Вместе с тем, возможности различных видов спорта в укреплении здоровья, коррекции телосложения, повышении общей работоспособности и психической устойчивости очень велики. Исходя из этого, Кабинетом Министров Украины была одобрена Концепция Общегосударственной целевой социальной программы развития физической культуры и спорта на 2012-2016 годы (распоряжение Кабинета Министров Украины от 31 августа 2011 года № 828-р).
Целью Концепции является систематизация процесса подготовки Общегосударственной целевой социальной программы развития физической культуры и спорта на 2012-2016 годы, которая направлена на создание условий для внедрения здорового образа жизни, привлечения широких слоев населения к массовому спорту и развитию спорта высших достижений. Кроме того, были определены ключевые проблемы, связанные с подготовкой указанной программы, а именно:
– недостаточная координация работы между субъектами физической культуры и спорта на этапах спортивного усовершенствования спортсменов;
– несоответствие требованиям современности и значительное отставание от мировых стандартов ресурсного обеспечения сферы физической культуры и спорта, а именно организационного, кадрового, научно-методического, медико-биологического, финансового, материально-технического, информационного;
– невысокая престижность профессий в сфере физической культуры и спорта.
С целью преодоления вышеуказанных проблем, в течение 2012-2016 годов планируется осуществить комплекс мероприятий, направленных на создание условий для:
– развития полноценного физического воспитания и спорта во всех типах учебных заведений;
– поддержки детского, детско-юношеского, резервного спорта, спорта высших достижений;
– обеспечения развития олимпийских, а также неолимпийских видов спорта;
– улучшения организационного, нормативно-правового, кадрового, материально-технического, финансового, научно-методического, медицинского, информационного обеспечения сферы физической культуры и спорта.
Выполнение намеченных целей даст возможность конкурировать с ведущими государствами на олимпийских играх, чемпионатах мира и Европы, обеспечить воспитание молодежи в духе олимпизма, пропаганды здорового образа жизни, повышения международного авторитета государства.
Следует отметить, что опыт зарубежных стран свидетельствует о том, что для наиболее эффективной реализации общегосударственной программы развития физической культуры и спорта целесообразно акцентировать внимание на развитии студенческого спорта, который вместе с детско-юношеским спортом составляет основу концепции непрерывного физического воспитания, а также играет значительную социальную роль.
В своем становлении отечественный студенческий спорт прошел несколько этапов. Современный этап характеризуется появлением новых задач физического воспитания в учебных заведениях, направленных не только на развитие физических способностей учащихся и студентов, но и стимулирование их интереса к занятиям физической культурой и спортом, формирование ценностей здорового образа жизни.
Актуальной проблемой развития студенческого спортивного движения в Украине является отсутствие интереса у молодежи к систематическим занятиям спортом, развитие в студенческой среде таких социально-негативных явлений, как наркомания, алкоголизм, участие студентов в деятельности радикальных экстремистских объединений. Статистические данные по вузам СНГ показывают, что регулярно тренируются как в специальные часы в вузе, так и в свободное время, а также участвуют в соревнованиях всего лишь около 15 % студентов.
Решением проблемы является разработка комплекса мер по продвижению и популяризации студенческого спорта, повышения его престижа среди молодежи. Высокая эффективность средств физической культуры и спорта в деятельности по профилактике негативных явлений в молодежной среде подтверждается результатами исследований отечественных и зарубежных специалистов.
Примером для развития студенческого спортивного движения в Украине могла бы послужить национальная университетская спортивная ассоциация США (Национальная ассоциация студенческого спорта), в которую на сегодняшний день входят 1281 различных организаций, организующих спортивные соревнования в колледжах и университетах США и Канады.
Создание аналогичной студенческой ассоциации в Украине позволит привлечь к занятиям спортом сотни тысяч учащихся учебных заведений, оптимизировать структуру общенационального календаря соревнований, создать полноценную систему подготовки отечественных студентов-спортсменов и участие их как в национальных, так и крупнейших международных соревнованиях. Кроме того, это позволит решить ряд социальных проблем, связанных с распространением наркомании, подросткового алкоголизма и тому подобное.
Кроме того, постоянный управленческий орган в виде ассоциации способен систематизировать организацию межуниверситетских спортивных соревнований, унифицировать построение турнирных таблиц, фиксацию результатов, улучшить формирование команд, которые представляют Украину на международном уровне.
При этом проведение ассоциацией чемпионатов по различным видам спорта позволит Украине решить проблему отставания от мировых стандартов ресурсного обеспечения сферы физической культуры и спорта, а именно систематизировать кадровую подготовку спортивных менеджеров, тренеров, медицинского персонала (со спортивной специализацией).
Наконец, тесное сотрудничество и интеграция украинского студенческого спорта с национальными федерациями студенческого спорта Польши, Российской Федерации, Венгрии, Беларуси, Молдовы, Белоруссии, Турции, Румынии, Болгарии в международное студенческое спортивное движение будут способствовать созданию положительного имиджа как украинского студенческого спорта, так и Украины в целом, развитию молодежного спортивного движения в стране.
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Пінчук В.В.
В последнее время в Украине актуализировалась проблема, связанная с существенным ухудшением уровня здоровья подрастающего поколения (прежде всего речь идет о летальных случаях в общеобразовательных школах на уроках физкультуры, катастрофическом падении готовности призывников в Вооруженные силы Украины и тому подобное). При этом следует учитывать, что здоровье является ведущим фактором, который определяет не только общее гармоничное развитие человека, но и непосредственно влияет на его социальное положение. В частности, речь идет об успешности освоения будущей профессии, что крайне важно для страны, которая испытывает проблемы с формированием трудовых ресурсов, отвечающих определенным профессиональным компетенциям на уровне мировых стандартов.
Показательно, что в средствах массовой информации данной ситуации уделяется недостаточное внимание, прежде всего – в контексте пропаганды здорового образа жизни и роли спорта в воспитании подрастающего поколения, формирования активной социальной позиции.
Вместе с тем, возможности различных видов спорта в укреплении здоровья, коррекции телосложения, повышении общей работоспособности и психической устойчивости очень велики. Исходя из этого, Кабинетом Министров Украины была одобрена Концепция Общегосударственной целевой социальной программы развития физической культуры и спорта на 2012-2016 годы (распоряжение Кабинета Министров Украины от 31 августа 2011 года № 828-р).
Целью Концепции является систематизация процесса подготовки Общегосударственной целевой социальной программы развития физической культуры и спорта на 2012-2016 годы, которая направлена на создание условий для внедрения здорового образа жизни, привлечения широких слоев населения к массовому спорту и развитию спорта высших достижений. Кроме того, были определены ключевые проблемы, связанные с подготовкой указанной программы, а именно:
– недостаточная координация работы между субъектами физической культуры и спорта на этапах спортивного усовершенствования спортсменов;
– несоответствие требованиям современности и значительное отставание от мировых стандартов ресурсного обеспечения сферы физической культуры и спорта, а именно организационного, кадрового, научно-методического, медико-биологического, финансового, материально-технического, информационного;
– невысокая престижность профессий в сфере физической культуры и спорта.
С целью преодоления вышеуказанных проблем, в течение 2012-2016 годов планируется осуществить комплекс мероприятий, направленных на создание условий для:
– развития полноценного физического воспитания и спорта во всех типах учебных заведений;
– поддержки детского, детско-юношеского, резервного спорта, спорта высших достижений;
– обеспечения развития олимпийских, а также неолимпийских видов спорта;
– улучшения организационного, нормативно-правового, кадрового, материально-технического, финансового, научно-методического, медицинского, информационного обеспечения сферы физической культуры и спорта.
Выполнение намеченных целей даст возможность конкурировать с ведущими государствами на олимпийских играх, чемпионатах мира и Европы, обеспечить воспитание молодежи в духе олимпизма, пропаганды здорового образа жизни, повышения международного авторитета государства.
Следует отметить, что опыт зарубежных стран свидетельствует о том, что для наиболее эффективной реализации общегосударственной программы развития физической культуры и спорта целесообразно акцентировать внимание на развитии студенческого спорта, который вместе с детско-юношеским спортом составляет основу концепции непрерывного физического воспитания, а также играет значительную социальную роль.
В своем становлении отечественный студенческий спорт прошел несколько этапов. Современный этап характеризуется появлением новых задач физического воспитания в учебных заведениях, направленных не только на развитие физических способностей учащихся и студентов, но и стимулирование их интереса к занятиям физической культурой и спортом, формирование ценностей здорового образа жизни.
Актуальной проблемой развития студенческого спортивного движения в Украине является отсутствие интереса у молодежи к систематическим занятиям спортом, развитие в студенческой среде таких социально-негативных явлений, как наркомания, алкоголизм, участие студентов в деятельности радикальных экстремистских объединений. Статистические данные по вузам СНГ показывают, что регулярно тренируются как в специальные часы в вузе, так и в свободное время, а также участвуют в соревнованиях всего лишь около 15 % студентов.
Решением проблемы является разработка комплекса мер по продвижению и популяризации студенческого спорта, повышения его престижа среди молодежи. Высокая эффективность средств физической культуры и спорта в деятельности по профилактике негативных явлений в молодежной среде подтверждается результатами исследований отечественных и зарубежных специалистов.
Примером для развития студенческого спортивного движения в Украине могла бы послужить национальная университетская спортивная ассоциация США (Национальная ассоциация студенческого спорта), в которую на сегодняшний день входят 1281 различных организаций, организующих спортивные соревнования в колледжах и университетах США и Канады.
Создание аналогичной студенческой ассоциации в Украине позволит привлечь к занятиям спортом сотни тысяч учащихся учебных заведений, оптимизировать структуру общенационального календаря соревнований, создать полноценную систему подготовки отечественных студентов-спортсменов и участие их как в национальных, так и крупнейших международных соревнованиях. Кроме того, это позволит решить ряд социальных проблем, связанных с распространением наркомании, подросткового алкоголизма и тому подобное.
Кроме того, постоянный управленческий орган в виде ассоциации способен систематизировать организацию межуниверситетских спортивных соревнований, унифицировать построение турнирных таблиц, фиксацию результатов, улучшить формирование команд, которые представляют Украину на международном уровне.
При этом проведение ассоциацией чемпионатов по различным видам спорта позволит Украине решить проблему отставания от мировых стандартов ресурсного обеспечения сферы физической культуры и спорта, а именно систематизировать кадровую подготовку спортивных менеджеров, тренеров, медицинского персонала (со спортивной специализацией).
Наконец, тесное сотрудничество и интеграция украинского студенческого спорта с национальными федерациями студенческого спорта Польши, Российской Федерации, Венгрии, Беларуси, Молдовы, Белоруссии, Турции, Румынии, Болгарии в международное студенческое спортивное движение будут способствовать созданию положительного имиджа как украинского студенческого спорта, так и Украины в целом, развитию молодежного спортивного движения в стране.
субота, 4 лютого 2012 р.
Окремий погляд на Закон України "Про державну службу" від 17 листопада 2011 року № 4050 VI
Шульга Ірина Леонідівнааспірант кафедри політичної аналітики і прогнозуванняУспіх адміністративної реформи в цілому залежить від вдало визначених шляхів діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій та підприємств при здійсненні делегованих державних функцій. Прийнятий 17 листопада 2011 року Закон України "Про державну службу" (№ 4050 VI) лише в деяких положеннях співпадає із нормами Концепції адміністративної реформи, ухваленої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98.
Підвищення ефективності роботи органів виконавчої влади неможливе без посилення їх дебюрократизації (не плутати із функціоналізацією). На думку доктора політичних наук професора Телешуна С.О., дебюрократизація є організаційним забезпеченням економічних імперативів, що орієнтують на ефективність державного сектора в цілому.
Аналізуючи основний нормативно-правовий акт, що регламентує державно-службові відносини, варто зазначити наступне. Змінено класифікацію посад держслужби, зокрема, замість передбачених чинним законом 7 категорій держслужбовців новою редакцією посади держслужби залежно від характеру та обсягу посадових повноважень поділяються на 5 груп, кожна з яких ділиться на 4 підгрупи. Замість діючих 13 рангів вводиться 9 рангів держслужби. Нові підходи до класифікації посад (стаття 6), а особливо вимоги до рівня професійної компетентності (стаття 16) можуть стати з одного боку причиною серйозної дестабілізації серед державних службовців, а з іншого створити проблеми з укомплектуванням спеціалістами місцевих державних адміністрацій в депресивних територіях. Аналізу потребує обґрунтованість кваліфікаційних ознак на різні «групи» посад у порівнянні з рівнем заробітної плати, що встановлюється законом. Також незрозумілою є можлива різниця (в понад 3 рази) в рівні оплати праці керівника підрозділу районної державної адміністрації та спеціаліста цього підрозділу. Це при тому, що чисельність жителів більшості районів коливається від 7,5 до 20 тисяч жителів, а самі райони є дотаційними.
Занадто багато термінів невиправдано винесено у першу статтю, хоча в самому законі є статті, де якраз з’являється і по суті має розкриватись цей термін. Як приклад - термін «доручення». У частині 1 статті 1 дається таке визначення: «доручення - форма реалізації управлінських повноважень керівником, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети строку та відповідальної за виконання особи». В той же час є стаття 12 «Виконання державним службовцем доручень». В зв’язку з цим доцільно перенести визначення у цю статтю та зробити це визначення придатним для застосування як правову норму. Із визначення терміну «доручення» незрозуміло про яку форму йде мова - усну чи письмову. В залежності від форми зміст доручення може бути різним. Саме визначення терміну є надто складним, особливо в тій частині, що стосується мети та предмета доручення.
Відмінним від діючого закону є той факт, що схема посадових окладів держслужбовців щорічно визначатиметься Кабінетом Міністрів, при цьому мінімальний розмір посадового окладу чиновника не повинний бути меншим ніж 2 розміри мінімальної зарплати. Але не визначено можливість преміювання державних службовців, що може негативно вплинути на зацікавленість (мотивацію) працівників.
У пункті 2 статті 7 зазначено, що контроль за додержанням цього закону та інших нормативно-правових актів про державну службу «здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби у межах його повноважень», проте положення про цей орган не прийнято, як і не вказано його назву.
Недоліки є також у визначенні прав державного службовця (стаття 10), серед яких має бути зазначено право користуватися правами та свободами, гарантованими Конституцією України, окрім випадків визначених законом; захищати свої права та законні інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку. Негативом видається той факт, що в законі невизначено обов’язок державного службовця в письмовій формі доповісти про одержання ним доручення, що суперечить чинному законодавству, посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу. Ця норма, на нашу думку, дозволить убезпечити державних службовців від неправомірних наказів та перевищення службових повноважень. У частині 3 статті 12, де йде мова про відповідальність за виконання доручення, міститься припис, що особа, яка виконала доручення «звільняється від відповідальності, якщо доручення буде визнане незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу». У цьому контексті незрозуміло чи є синонімами терміни «наказ» і «доручення», за якими критеріями спеціалісту органу влади слід віднести наказ до «явно злочинного» та наскільки вірною може бути його оцінка.
Також варто зазначити, що з метою належного виконання вимог статті 48 нового закону важливо переглянути порядок надання службового житла та поліпшення житлових умов держслужбовців, затверджений Кабінетом Міністрів України.
Висновок: Закон України «Про державну службу» прийнятий 17 листопада 2011 року N 4050-VI містить низку протиріч, що потребують усунення в контексті публічної політики. Реалізація норм нового закону «Про державну службу» потребує витрат таких ресурсів як час, інтелектуальний, організаційний, інформаційний та фінансовий. Найгострішим є питання можливості фінансування нової державної служби. При своєму позитиві Закон «Про державну службу» від 17 листопада 2011 року N 4050-VI має ряд ризиків, які можуть створити проблеми із застосуванням його в реальному житті та зашкодити формуванню європейського типу державної служби.
Підписатися на:
Дописи (Atom)