Купрій Т.Г.,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління при Президентові України
Будь-який прогноз, зрештою, — лише гіпотеза про більш чи менш вірогідний перебіг процесів у майбутньому. Проте існує цілий клас демографічних прогнозів, розробка яких не ставить за мету якомога більш точні передбачення. Це так звані аналітичні прогнози, що являють собою дослідження закономірностей відтворення населення за певних ідеальних умов. Із допомогою прогнозів такого типу можна показати ізольований вплив якогось чинника (чи групи чинників) на демографічне відтворення за певних малоймовірних умов, які, проте, становлять науковий або практичний інтерес.
У списку п’яти країн світу, в яких до 2050 року очікується найбільше скорочення населення, входить Україна. За оптимістичним варіантом прогнозу українських вчених, до 2026 року загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 мільйона осіб, за песимістичним – до 40,4 мільйона.
У 2010—2020 рр. коефіцієнти народжуваності можуть бути отримані з допомогою лінійної інтерполяції. За цим варіантом, мінімум чисельності населення (33,347 млн. осіб) буде досягнуто у 2084 році. Після цього відбуватимуться коливання навколо 33,375 млн. осіб. З урахуванням сучасного рівня смертності жінок в Україні та середньо¬го віку матері при народженні дити¬ни, показник сумарної народжуваності для прос¬того заміщення поколінь має становити 2,097 дитина на одну українку. Але для багатьох українців професійна самореалізація і споживання стоять на першому місці. Дітей відкладають на потім і часто згадують про них, коли вже стає надто пізно. Сучасне життя зробило доступним для співвітчизників інші життєві моделі, які не передбачають ні обов'язкового шлюбу, ні дітей. Сучасний українець називає значно більше умов, необхідних, на їх думку, для створення сім'ї і народження дитини: закінчена освіта, стабільна робота, достатній дохід, принаймні у одного з батьків. Не дивно, що ми одружуємося після 26-27 років, як показало дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. В такій ситуації певну роль зіграв розвиток системи соціального забезпечення: діти перестали розглядатися як застава безбідної старості, що не є запорукою успішного майбутнього як для кожного громадянина, так і для держави в цілому.
Оскільки жоден із вітчизняних чи міжнародних демографічних прогнозів не передбачає такого істотного зростання народжуваності (причому не лише для України, а й для будь-якої країни світу), то чітко зрозуміло, що стимулювання народжуваності не може й не повинно бути єдиним інструментом демо¬графічної політики. Зокрема зменшити гостроту демографічної ситуації можна завдяки зниженню рівня смертності, особливо серед молоді та осіб працездатного віку. Зниження смертності в цих вікових групах певний час сприятиме омолодженню вікової структури населення та покращенню співвідношення між працездатними і непрацездатними віковими групами.
Сучасна вікова структура українсь¬кого населення дуже деформована. Ре¬зультати демографічних прогнозів вка¬зують на те, що події ХХ ст. настільки сильно позначилися на демографіч¬но¬му потенціалі України, що впливати¬муть на динаміку чисельності її населен¬ня упродовж найближ¬чих двох сто¬літь. Знизити деформованість вікової структури можна з допомогою проведення виваженої міграційної політики, наприклад сприяння імміграції в Україну осіб 1995—2005 років народження чи забезпечення сприятливих умов жінкам для поєднання професійної зайнятості з материнством.
