Стародуб Тетяна Сергіївна,Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування,Київський гуманітарний інститут, доцент кафедри міжнародних відносин,
кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
Сучасна регіональна система міжнародних відносин на Близькому Сході та Півночі Африки зазнала кардинальних змін, що обумовлені масовими виступами в кінці 2010 року – на початку 2011 року. Масштабні протести охопили Туніс, Єгипет, Алжир, Йорданію, Ємен, Сирію, Бахрейн та Лівію, а також мали місце прояви незадоволення у Мавританії, Саудівській Аравії, Омані, Судані, Іраку, Кувейті, Лівані. Сомалі, Марокко, Західній Сахарі та Джибуті.
“Революційна Арабська весна” створила передумови не лише для зміни правлячих режимів, а, отже, трансформацій у політичному ландшафті окремих країн, але і перерозподілу сфер впливу та встановлення нових меж зон геополітичної відповідальності провідних акторів міжнародних відносин в регіоні Близького Сходу та Північної Африки.
Беручи до уваги необхідність врахування Україною подій, які відбулись на Близькому Сході та Півночі Африки в кінці 2010 року – на початку 2011 року, в реалізації близькосхідного напрямку її зовнішньої політики, варто проаналізувати ризики та загрози подій як для регіону, так і для світу в цілому.
Подальше загострення міжкланової боротьби за владу в країнах Північної Африки та Близького Сходу призведе до посилення в найближчій перспективі військової присутності США та союзниць Вашингтону по НАТО – Франції та Німеччини в цьому регіоні з метою так званої “стабілізації” в державах окресленого простору. Нові режими під дипломатичним, військовим, економічним та політичним тиском США/НАТО з урахуванням небезпеки, що зростає, для стабільності країн в цілому будуть вимушені дати згоду на розміщення на територіях своїх держав військових баз США або НАТО. Такий розвиток подій відповідає зовнішньополітичній стратегії США, яка одним із ключових завдань ставить перед собою підкорення Великого Близького Сходу.
Загострення конфлікту інтересів в регіоні Близького Сходу та Північної Африки між ключовими регіональними акторами (Туреччиною, Іраном) та позарегіональними суб’єктами світової політики (США/НАТО, ЄС). Посилення міжкланової боротьби паралельно із постійними зривами переговорів по близькосхідному врегулюванню створює передумови для виникнення в регіоні повномасштабної війни. В цьому зв’язку важливо зазначити, що, за оцінками міжнародних експертів, першу ядерну зброю Іран зможе отримати вже в кінці цього року, і світова спільнота більше не буде в змозі не рахуватись з новою ядерною державою при вирішенні питань регіональної та глобальної безпеки.
Нехтування регіональними механізмами забезпечення безпеки провідними геополітичними потугами світу та ООН, зокрема, баченням ЛАД ситуації на Близькому Сході та у Північній Африці; а також подвійне тлумачення резолюцій РБ ООН позарегіональними акторами, що поставило під сумнів легітимність самих рішень РБ та право на їх реалізацію.
Різке посилення політичної ролі радикальних ісламістських організацій. Дестабілізація політичної та економічної ситуації в державах Північної Африки та Близького Сходу призвела до активізації діяльності радикальних ісламістських фундаменталістських організацій, які вважають, що єдиним виходом із існуючого становища є вжиття усіх необхідних зусиль з метою перебудови сучасного міжнародного порядку згідно із ісламською політичною доктриною та на основі ісламських моральних цінностей. Кінцевою ціллю діяльності цих організацій є створення всесвітньої ісламської держави/міжнародного ісламського співтовариства (“умма” - перекладається з арабської і як держава і як співтовариство). Ця мета перетинається з ідеями турецьких геополітичних доктрин – неоосманізму та пантюркізму – основне завдання яких – створення альтернативи ЄС – політичного, військового та економічного об’єднання усіх мусульманських держав. Для реалізації цілей радикальні ісламістські організації вдаються до організації терактів, кількість яких збільшується залежно від стабільності/нестабільності внутрішньополітичної ситуації в країнах. Чим більш неспокійною ситуація є в країні, тим більша кількість опозиційних організацій обирають тактику та стратегію терору.
Зростання загрози міжнародного тероризму. Дія загрози посилюється внаслідок (1) отримання терористами компонентів зброї масового ураження, що безумовно мало місце раніше, проте останнім часом кількість випадків виявлення нелегального переміщення вибухових речовин різко збільшилась. Нелегальна торгівля зброєю є найбільш прибутковим видом кримінальної діяльності. Розвиткові цієї злочинної діяльності сприяють постійні збройні сутички в регіоні Близького Сходу та Північної Африки, що потребує нових озброєнь, а також нестабільна політична ситуація в регіоні як до подій “Арабської весни”, так і після неї; (2) інформаційної відкритості сучасного суспільства та його вразливості, особливо в Європі, де вільна інформаційна мережа забезпечує швидке та ефективне поширення інформації про теракти, підвищуючи тим самим їх психологічну ефективність та стимулюючи терористичну активність. Якщо до подій “Арабської весни” перше місце за кількістю терактів посідали націоналістичні/сепаратистські організації, а на другому місці – релігійні структури, то наразі превалює тенденція до збільшення кількості терактів, здійснених організаціями релігійної спрямованості (зокрема, радикальними ісламістськими угрупуваннями). За кількістю поранених та вбитих саме теракти, що здійснюються релігійно орієнтованими організаціями, займають перше місце. Тому не є безпідставним розповсюдження у світових ЗМІ прирівнювання поняття “терорист” до дефініції “ісламіст”.
Збільшення ваги “ісламського чинника” в Європі паралельно із процесами посилення діяльності націоналістичних рухів в країнах Європейського континенту, що обумовлено активною підтримкою Заходом проісламських режимів, які пришли до влади в деяких країнах Близького Сходу та Північної Африки внаслідок революційних подій, що в перспективі призведе до популяризації такої політики в ЗМІ із акцентуацією на пропагуванні ідей ісламу в європейських державах. Побутує думка, що зазначене може призвести до процесів неконтрольованої ісламізації в межах регіонів розповсюдження ісламу. Внаслідок подій на Близькому Сході активізувалась діяльність терористичних організацій в Західній Європі. В цьому зв’язку варто зазначити, що в саме в регіоні Західної Європи діє найбільше терористичних організацій різної спрямованості – 312, у порівнянні з Близьким Сходом – 283 (без Північної Африки) [1, c. 76]. “Арабська весна” з одного боку та внутрішньополітична криза та економічні труднощі в країнах Західної Європи з іншого створили передумови для активізації опозиційних націоналістично налаштованих сил (яскравим прикладом є Греція, яка до того ж за чисельністю терористичних організацій займає перше місце в Європі – 90, у порівнянні з Бельгією – 7) [1, c. 77]; ймовірно, що у короткостроковій перспективі ми станемо свідками збільшення терактів з боку націоналістичних організацій, які використовують теракт як єдино правильний насильницький засіб заради психологічного тиску на суспільство з метою примушення влади до певних дій (проведення адміністративних реформ з метою ще більшої автономізації регіонів, здійснення більш ефективних соціально-економічних реформ, що можливо лише за умови виходу з Єврозони тощо). Важливо, що у другій половині 2011 року активізувались контакти між націоналістичними терористичними європейськими організаціями та ісламськими радикальними організаціями (Бригади Абу Хафс аль-Масрі (європейський осередок Аль-Каїди), які мають свої осередки в країнах Західної Європи. Більш того, активно ведеться пропагандистська діяльність з боку націоналістичних організацій, які у своїй політичній боротьбі спираються на релігійні постулати та широко використовують релігійні лозунги (Курдський ісламський союз).
Збільшення потоків біженців з країн Близького Сходу та Північної Африки, які характеризуються тенденцією до подальшої нестабільності, може погіршити економічне, демографічне та політичне становище не лише у сусідніх регіонах. Так, суттєво збільшився потік біженців до країн Західної Європи (передусім до Італії, Греції). На сьогодні у ЄС відсутнє спільне бачення вирішення проблем працевлаштування та, особливо, процедури реадмісії (повернення) нелегальних мігрантів з Африки та Близького Сходу (запити Італії про необхідність надання італійському уряду фінансової допомоги з боку ЄС на вирішення питань депортації так і не були задоволені Брюсселем). При чому, розкол спостерігається серед країн Старої Європи. Єдиним проривом в цьому питанні було прийняття нової європейської програми “Партнерство заради демократії та спільного добробуту з Південним Середземномор’ям” від 08.03.11, яка передбачає підтримку політичних перетворень і фінансову допомогу арабським країнам, що стали на шлях системної трансформації, а також полегшення в’їзду до Європи для студентів, науковців та бізнесменів із близькосхідних держав за умови посилення співробітництва арабських урядів з ЄС у сфері контролю над нелегальною міграцією [2]. Європа сьогодні констатує кризу “доктрини мультикультуралізму”, основна причина – небажання мігрантів інтегруватись в культурно-цивілізаційний простір Європи.
Нестабільність міжнародно-політичної ситуації на Близькому Сході та в регіоні Північної Африки призвела до зростання цін на енергосировину. Очікується зростання ціни на енергосировину з 2010 року по 2035 рік приблизно на 1/3. Більш того, через події в Єгипті на деякий час було заборонено перевезення нафти Суецьким каналом. Тріполі оголосила, що не в змозі виконати низку експортних контрактів. Діяльність лівійських портів була частково призупинена, відвантаження нафти практично припинено. Експертна думка стверджує, що вже весною 2012 року ціна нафти може перевищувати 175-200 доларів за барель в зв’язку із загрозою відкритого збройного протистояння між Ізраїлем та Іраном. Окрім цього, загострення внутрішньополітичної нестабільності в Лівії, Ємені та Сирії призводить до збоїв постачань енергосировини з цих країн. Запаси сирої нафти в Європі стрімко зменшуються. Після оприлюднення доповіді МАГАТЕ щодо ситуації навколо ядерної програми Ірану США знову виступили за вжиття нових санкцій проти Ірану. Проте європейська спільнота з обережністю ставиться до таких заяв Вашингтону, розуміючи, що Іран є третім найбільшим експортером нафти після Саудівської Аравії та Росії в світі. Тегеран контролює Ормузький канал, через який щодобово транспортується 15,5 млн барелів нафти [3]. У випадку ударів з боку Ізраїлю по ядерним об’єктам Ірану Тегеран автоматично блокує протоку. Саме в такій ситуації ціна на нафту може зрости до 200 доларів за барель.
Таким чином, майбутній розвиток ситуації на Близькому Сході залежатиме не лише від здатності країн регіону стабілізувати політичну ситуацію, але і від подальшого перерозподілу сфер геополітичного впливу найбільш зацікавлених в ресурсах регіону акторів міжнародних відносин. Подальша активізація радикальних ісламістських фундаменталістських організацій свідчить про ймовірне загострення міжкланової боротьби за владу та можливу втрату контролю влади за експортом сировини, що неминуче призведе до повторного військового втручання Заходу з метою стабілізації ситуації та отримання тотального контролю над нафтою в регіоні Північної Африки та Близького Сходу. Проте в такій ситуації США та країнам Західної Європи доведеться рахуватись з оновленими близькосхідними стратегіями Росії та Китаю та інтересами такого військово-стратегічного тандему як Туреччина-Іран. Ефективна діяльність ситуаційного військово-стратегічного альянсу між Туреччиною та Іраном у перспективі може призвести до створення нового центру регіонального тяжіння, відкритого для інших мусульманських країн. Ідею формування такого альянсу як спроби реалізації турецького проекту створення євразійського співтовариства підтримують відкрито країни Європейського Союзу, які вважають що повномасштабне включення Туреччини в процеси регіональної інтеграції на Близькому Сході повністю знівелюють її прагнення здобути членство в ЄС. Проте при цьому Брюссель не замислюється, що в основу цього угрупування буде закладено військо-стратегічну складову, а не економічну, а країнами ядра виступатимуть Туреччина та Іран, що в майбутньому може призвести до зміцнення позицій Близького Сходу як окремого регіонального комплексу безпеки, що тяжіє до гомогенності, та в результаті до закріплення чітких зон геополітичної відповідальності та контролю за енергоресурсами. При цьому усі спроби Заходу підтримувати подальший діалог із прозахідними режимами будуть зведені нанівець, адже модернізація за західним взірцем в країнах Арабського світу практично не можлива, про що свідчить ситуація в Іраку.
Близькосхідна політика України щодо процесів в регіоні Близького Сходу та Північної Африки має враховувати тенденції подальшого розвитку міжнародно-політичної ситуації в окресленому просторі, ризики та загрози як для регіону, так і для реалізації зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави на близькосхідному та північно-африканському теренах.
З огляду на зацікавленість у розвитку відносин з усіма країнами простору має залишатися виваженою і послідовною. Інтересам України відповідає як двосторонній, так і багатосторонній рівні співробітництва. Окрім цього, Українська Держава зацікавлена у забезпеченні стабільності Близького Сходу та Північної Африки. З цією метою доцільно продовжити активну участь нашої країни в міжнародних ініціативах щодо (1) підтримки громадського порядку та посткризового врегулювання; (2) зниження ризику загострення збройного протистояння; (3) боротьби з тероризмом; (4) поширення зброї масового ураження. При цьому треба враховувати, що втручання позарегіональних сил у конфліктні протиріччя в арабських країнах та використання силових засобів для їх розв’язання, зокрема, в Лівії, призводять не до стабілізації, а, навпаки до дестабілізації ситуації. Тому слід обережно формулювати позицію щодо внутрішньополітичних процесів, які наразі відбуваються в країнах регіону, враховуючи конфлікт інтересів між регіональними центрами сили (Туреччина, Іран) та між цими країнами та позарегіональними гравцями – як державами, так і міжнародними організаціями.
Враховуючи важливість збереження існуючого рівня відносин з країнами регіону доцільно розробити документ концептуального характеру – Стратегію розвитку відносин України з країнами Близького Сходу, яка б містила не лише позиції нашої держави щодо проблем Близькосхідного врегулювання, але й конкретні напрями взаємодії та механізми їх реалізації. При формулюванні позиції з того чи іншого питання варто узгоджувати власне бачення зі стратегіями провідних геополітичних гравців, які мають безпосередню зацікавленість у стабілізації/дестабілізації політичної ситуації в країнах регіону. З метою мобільного реагування на можливі непередбачувані зміни в розстановці геополітичних сил політика Української Держави має бути гнучкою, динамічною та прагматичною.
Україні необхідно активізувати зусилля в напрямку співробітництва з ісламськими державами, особливо у сферах економіки та наукового співробітництва. Зокрема, цікавими для України можуть бути проекти по відновленню інфраструктури конфліктних регіонів. Участь України у посткризових заходах світового співтовариства, спрямованих на стабілізацію політичної ситуації в країнах Арабського світу, сприятиме підвищенню її іміджу не лише в регіоні, а й у світі в цілому.
Список використаних джерел
1. Карпачева О. В. Мировой терроризм: масштабы, динамика, тенденции / О. В. Карпачева // Системный мониторинг глобальных и региональных рисков / Отв. ред. Д. А. Халтурина, А. В. Коротаев, Ю. В. Зинькина. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 416 с. - С.: 61-92.
2. European Commission/High Representative for Foreign Affairs and Security Policy, Joint Communication, A Partnership for Democracy and Shared Prosperity with the Southern Mediterranean, Brussels, 8.3.2011 COM (2011) 200 final. [Электронный ресурс] // European Union – EEAS: [сайт] – Режим доступа: http://eeas.europa.eu/euromed/docs/com2011_200_en.pdf (18.11.11) – Назва з екрану.
3. Цена нефти может превысить 200 долларов за баррель уже в 2012 году – эксперты [Электронный ресурс] // Аргументы недели [сайт] – Режим доступа: http://www.argumenti.ru/economics/online/2011/11/136199 (18.11.11) – Заглавие с экрана.
