Юрій Саухкандидат філософських наук,
доцент кафедри політичної
аналітики та прогнозування
НАДУ при Президентові України
"У міру того, як ми наближаємось до кінця XX століття, — зазначав дослідник, — стає все більш очевидним, що ми вступаємо в інформаційну епоху. Це означає не просто розвиток способів комунікації, які існували раніше, а виникнення нових принципів соціальної і технологічної організації... Нова інформаційна епоха заснована не на механічній техніці, а на "інтелектуальній технології", що дає можливість нам говорити про новий принцип суспільної організації та соціальних змін. Це також висуває на чільне місце теоретичне знання як джерело оновлення і змінює природу технологічного процесу.”
Д.Белл, засновник теорії постіндустріального суспільства
Планетарні умови існування цивілізації у 21 столітті ознаменовані масштабними змінами, спричиненими тотальною інформатизацією та технологізацією людського буття. За даними впливової міжнародної організації (Міжнародний Союз Телекомунікацій) на початок 2011 року кількість користувачів мобільного зв’язку перевищила п’ять мільярдів, а кількість користувачів інтернет послуг досягла двох мільярдів чоловік. Формування глобальних мереж комунікації та віртуальних середовищ призвели до переведення значної кількості елементів суспільно-політичного та економічного життя суспільства у якісно нові просторові межі. Окрім значної кількості переваг, які надала глобалізація, людство стикнулось з рядом загрозливих викликів, що здатні похитнути усталену архітектоніку сучасного світу.
Поряд із ліберально-демократичним трендом, який остаточно утвердився після руйнації біполярної системи світу та процесом творення “глобального простору свободи” Сполученими штатами Америки та їх політичними адептами (країни Європейського Союзу та НАТО), досить відверто нав’язується нова модель світового співтовариства, що базується на системі подвійних стандартів та критеріях вибіркової правильності та відповідності країнам Заходу. Просуваючи та культивуючи модель інформаційного суспільства західні місіонери віч-на-віч опинились перед вже досить реальними загрозами кіберзлочинності, кібертероризму, активізацією віртуальних спільнот у соціальних мережах, флеш-моб технологіями, використанням засобів мобільного зв’язку та різнорідних електронних ”гаджетів”, незаконного доступу до секретної інформації, тощо. Аналіз подій останніх десяти років у світі, а це і використання кібер-інструментарію під час грузино-російського конфлікту, систематичні кібер-атаки на урядові та бізнес-сруктури в інтернет просторі, виступи антиглобалістів проти засилля транснаціональних корпорацій, суспільно-політичні заворушення у арабо-ісламському світі, негаразди у Єврозоні, прецедент із інтернет ресурсом Вікілікс, використання засобів так званої “електронної демократії” під час виборчих кампаній безпосередньо в Україні дає можливість утверджувати тезу про зростаючу вагу новітніх інформаційних технологій і небезпек, пов'язаних з їх розповсюдженням та використанням.
Так звані “країни розвинутого поясу” до яких відносять США, Канаду, Європейський Союз, Японію, Тайвань, Сінгапур, Південну Корею, а також країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, та Китай) активно займаються розробкою тактик протидії та створенням систем безпеки, які могли б, якщо не усунути новоявлені загрози, то хоча б зменшити їх деструктивний вплив. Більше того, у перелічених країнах активно діють відповідні державні структурні підрозділи, функції яких полягають у контролі за глобальним інформаційним простором. Зокрема, за неофіційними даними США розпочали підготовку програми протидій Китайській народній республіці у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. У свою чергу Російська Федерація та КНР інтенсивно розробляють власні системи безпеки у кіберпросторі.
У світлі цих подій проблема ризиків інформаційної безпеки є надзвичайно актуальною і для України. Будучи включеною у динамічні процеси всесвітньої інтернаціоналізації – політичної, економічної, соціокультурної, ми виявились абсолютно неготовими протистояти небезпекам, пов’язаним з глобалізацією.
Кризові явища в державному та політичному менеджменті, відсутність довгострокових програм розвитку країни, як на макро, так і на мікро рівнях, перманентна стагнація у суспільно-політичному житті призводять до нівелювання проблем та небезпек у комунікаційному та інформаційному середовищі.
Однозначність зростання ролі інформації у наступні десятиліття в житті людства не викликає сумнівів. В контексті цих обставин владним та політичним колам України варто у значній мірі актуалізувати свою діяльність, орієнтовану на продукування необхідного комплексу заходів та засобів протидії викликам глобального комунікаційного простору. У іншому випадку Україна ризикує опинитись на периферійному узбіччі глобального майбутнього.
