Стародуб Тетяна Сергіївна, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри міжнародних відносин Київського гуманітарного інституту, кандидат політичних наук, старший науковий співробітникМинулого тижня (2-4 грудня) мені пощастило взяти участь у міжнародному інтелектуальному форумі під назвою “Майбутнє Близького Сходу після “Арабської весни” та Туреччина”. Організаторами заходу виступили турецька організація “Abant Platform” у співпраці зі університетом “Zirve”.
Отримати запрошення на захід такого рівня виявилось нелегкою справою, але завдяки тому, що завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, на якій я маю честь працювати, Телешун Сергій Олександрович є головою Українського національного комітету Платформи “Діалог Євразії”, організації, яка безпосередньо співпрацює з “Abant Platform”, мені таки вдалось отримати це запрошення та представляти Україну на такому високому зібранні інтелектуалів з багатьох країн світу.
Основне місце проведення заходу – Газіантеп – вибрано невипадково. Місто розташовано на південному сході Туреччини неподалік від кордону з Сирією – країна, які піддала жорстким випробуванням непохитну зовнішньополітичну лінію Туреччини в умовах революційних протестів.
Це вже 25-й захід, який організовується “Abant Platform” у співпраці із університетом “Zirve”. Мета форуму – обговорення подальших перспектив політичного розвитку країн регіону та визначення можливостей посилення ролі Туреччини в постреволюційних процесах.
У роботі форуму взяли участь біля 100 науковців, журналістів та представників органів державної влади Туреччини, країн Близького Сходу та Північної Африки, а також ЄС, США, Об’єднаного Королівства, Російської Федерації та Ізраїлю.
Дискусія розгорнулась навколо багатьох питань, серед яких найголовнішими є такі: (1) причини “Арабської весни”, (2) регіональна та глобальна динаміка арабських революційних подій; (3) наслідки “Арабської весни” для Близького Сходу та Північної Африки, а також світу в цілому; (3) перспективи конструювання регіону в контексті внутрішніх трансформацій, що тривають; (4) ризики та загрози регіональній та міжнародній безпеці внаслідок подій в Арабському світі; (5) визначення ролі Туреччини у врегулюванні арабських революційних подій.
Під час відкриття форуму в перший день заходу, що відбувся у Стамбулі в Чираган-Паласі, учасників привітали співголовуючий Спільного парламентського комітету Туреччина – ЄС Гелен Флотрьо (Helen Flautre) та міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу.
На думку Гелен Флотрьо, політичні системи країн Близького Сходу потребують кардинальних трансформацій. Необхідною передумовою модернізації суспільно-політичного ладу є боротьба з корупцією. З іншого боку, важливим питанням залишається дотримання прав людини в складних постреволюційних умовах, що склались в країнах регіону.
З думкою пані Г. Флотрьо про те, що встановлення демократичних проісламських режимів зменшить загрозу тероризму в країнах регіону, погодились не всі учасники форуму, про що свідчить повернення до теми тероризму під час другого дня заходу, протягом якого розглядались ризики для країн та регіону в цілому внаслідок революційних подій.
Практично всі учасники заходу під час дискусії визнали той факт, що саме доступ до інтернет-ресурсів створив підґрунтя для формування колективного ідейного соціального мислення громадян країн Арабського світу, що базується на віртуальній культурі – громадському спротиві. Тому важливо зауважити, що ідея впровадження нової соціальної культури управління на фоні тотальної кризи старої соціальної структури та культури управління суспільства в країнах Євразійського простору, Близького та Середнього Сходу, не нова і представлена в творчих доробках С.О. Телешуна, який вважає, що для держав зазначених регіонів характерно помилковість у визначенні базових пріоритетів, традиційність у виборі соціального, економічного і політичного інструментарію, впливу на суспільне життя, обмеження значної частини досить освіченого населення в доступі до фінансово-владних ресурсів і відторгнення їх від прийняття соціально важливих рішень, що й призводить до громадянських конфліктів, а, отже, дестабілізації вже існуючих суспільних відносин і залучення громадян у нову культуру, в основу якої покладено діалог та консенсус щодо прийняття політико-управлінських рішень стосовно подальшого розвитку країн та регіону в цілому.
Посилення демократичних процесів, − вважає представник ЄС, − відповідає інтересам суспільства і не є штучно створеним феноменом. Демократизація не є європейською цінністю, що нав’язується, країни регіону свідомо зробили свій вибір. Більш того демократизація не повинна відбуватись за єдиною моделлю (для більшості країн Арабського світу такою моделлю є турецька модель модернізації – авт.). Адже кожна країна має власну специфіку проведення реформ та розуміння демократичних цінностей – свободи слова, прав людини, передусім крізь призму морально-релігійних та етнічних установок тощо.
Враховуючи збільшення мігрантів з Близького Сходу та Північної Африки, ЄС посилює середземноморський вимір своєї спільної зовнішньої та безпекової політики, пропонуючи Туреччині узгоджувати власну близькосхідну політику із інтересами НАТО та ЄС в регіоні, принаймні у питаннях, які стосуються міграційної політики та надання підтримки зруйнованим районам, що, на мою думку, практично неможливо, адже Туреччина веде абсолютно незалежну політику на Близькому Сході, а інтереси не завжди співпадають з інтересами НАТО/США та ЄС. Яскравим прикладом є негативне ставлення Туреччини щодо військового вторгнення в Лівію.
Відкритим залишається питання про ефективність близькосхідної політики Туреччини під час арабських революційних подій, а саме: чи здатна була Анкара забезпечити не лише політичний діалог, але й безперебійний транзит енергоносіїв в Європу?
Завершила пані Г. Флотрьо, як на мене, дуже дивною тезою, яка здивувала не лише мене, але й усіх присутніх турків від науковців до журналістів: “Туреччина може у перспективі набути членства в ЄС, інтегруватись у культурний християнський проект і стати невід’ємною частиною глобального християнського проекту”. На мою думку, розчинення Туреччини в культурно-цивілізаційному/християнському просторі Європи апріорі не можливо, адже це суперечить зовнішньополітичній доктрині Анкари – ідеологіям неоосманізму, неопантюркізму, і врешті-решт турецького євразійства. Турецька Республіка докладає значних зусиль для зміцнення ісламської політичної доктрини хоча й “м’якими засобами” і не збирається відмовлятись від поглиблення інтеграційних процесів на Близькому та Середньому Сході, а також Євразійському просторі, про що і було підтверджено під час форуму міністром закордонних справ Туреччини А. Давутоглу.
Окрім цього, А. Давутоглу зазначив, що в основу зовнішньої регіональної політики Туреччини покладено новий підхід “відсутність будь-яких проблем у відносинах із сусідніми державами” (Turkey’s “zero problems with neighbours” approach). Міністр звернувся до громадськості з відкритими для обговорення питаннями: (1) визначаючи, чи може Туреччина претендувати на роль регіонального лідера, ми маємо сформулювати, наскільки сталими є регіональні амбіції Туреччини; (2) що Анкара може запропонувати регіону в контексті визначення подальших пріоритетів розвитку та подолання політичних криз. Він підкреслив, що Туреччина є взірцем для країн Арабського Сходу в процесах модернізації.
Заслуговує на увагу доповідь професора Ореля Кроассана (Aurel Croissant) Гейдельберзького університету (Німеччина), який наголосив на необхідності розрізняти природу революцій на Близькому Сході та Північній Африці. Наприклад, в Лівії революція була політичною, в інших країнах регіону – соціальними, адже вони спрямовані на трансформацію соціальної структури суспільства. Мета ж політичних революцій – боротьба з політичним режимом. Цілком погоджуюсь з думкою професора щодо відсутності широкого консенсусу серед політичних еліт постреволюційних країн регіону, проте, на жаль, моє прохання включити це положення в фінальний текст декларації учасників форуму, так і не було враховано.
Під час другої сесії, відкриття якої відбувалось в культурному центрі Шехіткаміль (Газіантеп), значна увага приділялась аналізу причин революційних арабських подій, серед яких виокремлювали соціально-економічні, політичні та ціннісно-світоглядні чинники.
На думку професора Оксфордського університету Філіпа Амура (Philipp Amour), в момент, коли влада повністю втрачає підтримку з боку населення, відбувається спроба усунути її та встановити новий режим. Саме за цих обставин відбуваються трансформації у політичній свідомості (культурі мислення) суспільств країн Арабського світу. Небажання жити в недемократичних країнах й обумовило прагнення до демократизації політичного ладу, модернізації усіх сфер суспільного життя. Роль Туреччини в модернізаційних процесах є значною, проте, з позиції професора Близькосхідного технічного університету Ісана Дагі (Ihsan Dagi) (Туреччина), ця роль є більш маргінальною і далеко не такою, яку має відігравати держава, що претендує на регіональне лідерство. Більш того, регіональним амбіціям Анкари заважає курдська проблема. Туреччина не може не звертати увагу на активізацію курдських угрупувань. Чергова ескалація курдської проблеми може вийти за межі північно-іраксько-турецького неконтрольованого анклаву та охопити інші країни регіону, де компактно проживає курдська меншина.
Повертаючись до постреволюційних криз у країнах регіону, турецький журналіст газети “Posta Newspaper” Мехмет Алі Біран (Mehmet Ali Birand), зазначив, що прихід до влади проісламських режимів не гарантує проведення ефективних реформ. Відсутність стратегічного бачення й стратегічного мислення призведе до чергового загострення ситуації. До того ж модель модернізації за західним взірцем критично сприймається націоналістично налаштованими силами в державах регіону. В цьому зв’язку Туреччина може запропонувати свої посередницькі послуги й виступити медіатором у врегулюванні протиріч, що виникають між правлячою елітою, опозицією та радикально налаштованими ісламістськими угрупуваннями.
Третя сесія була присвячена питанням посткризового розвитку країн Близького Сходу та Північної Африки. Відкриваючи сесію, головуючий Ерсат Юрмузлу (Ersat Hurmuzlu), старший радник Президента Турецької Республіки з питань Близького Сходу, звернув увагу на питання зовнішнього втручання – на скільки легітимними були дії Заходу по відношенню до Лівії. Чи всі трансформації в країнах регіону обумовлені аспіраціями внутрішніх сил, чи в цьому зацікавлені зовнішні сили (Об’єднане Королівство, США та ін.)? Цілком приєднуюсь до думки Е. Юрмузлу, яка полягає в тому, що саме глобальна політика обумовила трансформаційні процеси на Близькому Сході, передусім прагнення позарегіональних гравців отримати контроль за видобутком та постачанням енергосировини.
На думку директора Центру соціальних досліджень, Марокко, Саміра Будінара (Samir Boudinar), в результаті загострення внутрішньополітичних криз в країнах регіону можливі теракти. Отже, це підтверджує думку автора статті про те, що чим більш неспокійною ситуація є в країні, тим більша кількість опозиційних організацій обирають тактику та стратегію терору.
В рамках четвертої сесії обговорювались можливі сценарії подальшої активізації близькосхідної зовнішньополітичної стратегії Туреччини. Зокрема, зроблено акцент на пошуку Анкарою взаємовигідних форм співпраці із країнами регіону. Зростання політичної ваги та економічного впливу на Близькому Сході та у Північній Африці має відбуватись лише шляхом застосування засобів м’якої сили. Спільна історія, культура, економіка – індикатори, які інтегрують Туреччину з її сусідами, та є тими чинниками, які використовує Анкара, за словами професора Тель-Авівського Університету (Ізраїль) Ехуда Толедано (Ehud Toledano), для реалізації власних імперських цілей (доктрина неоосманізму – авт.). В цьому зв’язку варто зазначити, що зовнішня політика Туреччини зазнала суттєвих трансформацій після початку революційних процесів в країнах Арабського світу. Вона стала більш реалістичною та прагматичною. У Туреччини є безперечна перевага у розумінні регіону, що обумовлено її геополітичною та культурною близькістю.
Пітер Бехольд (Peter Bechtold), колишній директор Інституту дипломатичної служби (США) відзначив, що складається враження, що турки та араби не розуміють та не знають одне одного достатньою мірою. У своєму прагненні врегулювати кризу в Сирії, Туреччина продемонструвала ознаки своєї непримиренності, що зростає, до нескінченого потоку насилля зі сторони Ассада. Лише на минулому тижні Туреччина оголосила список “м’яких” санкцій винятково до режиму Ассада з надією вплинути на нього належним чином.
Після завершення четвертої сесії усіма учасниками форуму було прийнято заключну декларацію, зміст якої відображає спільне бачення інтелектуальної еліти різних країн світу причин “Арабської весни”, ризиків та загроз, з якими зіткнулись країни та регіон в цілому внаслідок революційних подій, та політичного майбутнього держав Близького Сходу та Північної Африки. Проте, не всі учасники погодились повністю з окремими положеннями декларації, тому деякі тези можна вважати такими, що відкриті для подальшої дискусії. Наприклад, сторони так і не визначились з оцінкою діяльності Ліги арабських держав під час арабських революційних подій. Також, не дивлячись на те, що під час третьої та четвертої сесій частково обговорювались питання посткризового розвитку, зазначене жодним чином не відображене у фінальному документі.
Підводячи підсумки, хотіла б передусім висловити своє занепокоєння тим, що представники Арабського світу з надзвичайним подивом дивились на учасницю з України, кожен раз запитуючи мене, а який інтерес має Україна до Близького Сходу і мені щораз доводилось пояснювати, в чому саме полягають наші інтереси на Близькому Сході та в регіоні Північної Африки. Більш того, вони і гадки не мають про те, що Україна здатна продукувати ідеї, які можуть відкрити країнам Арабського світу інший погляд на демократію, в тому числі з точки зору глобального управління енергетичними ресурсами різних регіонів світу. Тому варто прислухатись до думки інших, а не свято вірити в диво демократії або модернізації за західним взірцем.
Немає коментарів:
Дописати коментар