УКРАИНА-2011: ВНУТРИПОЛИТИЧЕСКИЕ ИТОГИ

2011 год в Украине прошел под знаком трех основных трендов, которые в значительной степени повлияют на развитие внутриполитических процессов и в 2012 году.
Во-первых, речь идет о формировании новой властной вертикали. Последнюю точку в данном процессе поставило избрание нового главы Верховного Суда Украины. Таким образом, в актив Президента В. Януковича можно записать:
– лояльное и послушное большинство в Верховной Раде Украины, а также большинство парламентских комитетов (причем даже тех, которые по традиции ранее находились в сфере влияния оппозиции);
– в значительной мере подконтрольную судебную систему (начиная с Конституционного Суда Украины);
– силовой блок (МВД, Генеральная прокуратура, СБУ, армия);
– Кабинет Министров Украины во главе со сверхлояльным Премьер-министром Н. Азаровым;
– полностью подконтрольных губернаторов;
– лояльные органы местного самоуправления в большинстве крупных городов страны.
Единственной до конца не решенной проблемой остается проблема Киева. Это связано с тем, что, не смотря на существенные финансовые вливания со стороны правительства, создание условий максимального благоприятствования команде главы КГГА, его продолжительную и достаточно затратную пиар-кампанию, рейтинг Партии регионов и ее кандидата на должность мэра столицы от партии власти А. Попова остается невысоким. Хотя многочисленные социологические исследования утверждают обратное, необходимо учитывать, что их регулярно проводят консалтинговые компании, приближенными к «регионалам», соответственно они не отображают реальной электоральной картины. К этому также следует добавить чрезвычайно низкий рейтинг непосредственно Президента Украины в Киеве, что может существенно повлиять на предпочтения киевлян во время выборов и, как следствие, вынудить власть использовать все доступные ресурсы (как законодательно разрешенные, так и «теневые») для победы в столице.
Однако, как это не парадоксально, создание жесткой вертикали не принесло каких-либо ощутимых дивидендов как непосредственно самой власти (кроме, разумеется, вопросов, связанных с личным бизнесом), так и в целом гражданам Украины. Более того, уровень политической поддержки властных инициатив оказался в прямой зависимости от ситуации в экономике, причем, фактически, без традиционного для Украины этапа ожидания, своеобразного периода нейтральности. Учитывая, что заявленные реформы проводились без какой-либо системы, элементарной подготовки, соответствующих кадров и так далее, на сегодня они свелись в основном к продвижению интересов отдельных групп влияния, что актуализирует перед властью необходимость акцентировать внимание общественности на других аспектах жизнедеятельности страны (проведение ЕВРО-2012, так называемая борьба с коррупцией, громкие уголовные дела). Однако, следует отметить, что потенциал у вышеперечисленных «отвлекающих маневров» чрезвычайно низок, соответственно в 2012 году власть встанет перед необходимостью придумывать что-то новое (наиболее прогнозируемый и простой вариант – кадровые ротации и поиск виновных в провале реформ).
Во-вторых, необходимо отметить фактическое вытеснение оппозиции на обочину политических и социально-экономических процессов, которые происходят в стране. Мы не будет останавливаться на проблемах, связанных с Ю. Тимошенко, Ю. Луценко, фактическим распадом БЮТ, борьбой вокруг избрания единого «лидера» оппозиции, формированием новых оппозиционных сил и тому подобное. Отметим лишь, что оппозиция сама виновата, что оказалась в подобной ситуации, не сумев объединиться и предложить обществу внятную и понятную альтернативу действиям власти (или хотя бы программу реальной борьбы с властными инициативами). Вместо этого, оппозиция продолжает жить методами и лозунгами 2000 – 2004 гг., которые давно морально устарели.
Вместе с тем, ограничение политической конкуренции, своеобразная «монополизация» политического пространства одной политической силой существенно обострило внутригрупповую борьбу непосредственно в самой власти. В данном контексте это намного более опасно, чем противостояние с оппозицией, так как провластные группы влияния обладают большими финансовыми ресурсами и могут «расшатать» изнутри вроде бы «монолитную» конструкцию. Таким образом, известный тезис о том, что борьба с внутренними конкурентами гораздо более опасна и кровопролитна, чем война с внешними врагами, может быть применим и к Украине в 2012 году.
С этим связан третий, последний внутриполитический тренд, а именно подготовка и фактический старт кампании по выборам в Верховную Раду Украины. Уже сейчас ясно, что предстоящие выборы станут наиболее «грязными» в истории страны, так как на них будет решаться не только судьба высшего законодательного органа, но и судьба Президента, нескольких крупных политических сил (как оппозиционного, так и провластного направления), а также будут определяться векторы внутриполитического и внешнеполитического развития Украины на ближайшие 5 – 10 лет.
Таким образом, от динамики развития вышеперечисленных трендов будет во многом зависеть ситуация в Украине в 2012 году. При этом, в силу отсутствия консенсусной традиции в отечественном политикуме, зависимости страны от ситуации на внешних экономических рынках, объектности, а не субъектности Украины в системе международных отношений, прогнозирование конкретных, узкоспециализированных аспектов, связанных с непосредственной политико-управленческой практикой, сегодня представляется маловероятным.

Евросоюз не готов к евроинтеграции Украины буквально с сегодняшнего дня

В целомрезультаты переговорного процесса по евроинтеграции можно отнести в позитив. Вместе с тем Евросоюз не готов к стопроцентной евроинтеграции Украины буквально с сегодняшнего дня, как ожидали многие. И политическая составляющая тут – только верхушка айсберга. Об этом в комментариях Укринформу рассказал заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования Национальной академии государственного управления при Президенте Украины, профессор, доктор политических наук Сергей ТЕЛЕШУН, оценивая итоги саммита «Украина – ЕС».

Завершение работы над текстом соглашения, о котором было сообщено на саммите, это важная стадия, за которой следует и парафирование, и ратификация документов, подчеркнул эксперт.«Можно ли было без этого обойтись? Нет! Как известно, в одном из своих определений демократия отождествляется с четко определенной процедурой. В данном случае, возможно впервые, Украина и Евросоюз определили процедуру дальнейшего развития по пути интеграции. Этот этап переговоров завершен, и я отнес бы это к позитиву. Потому, что переговоры и формализация документа, как второй этап этих переговоров, на сегодняшнее время фактически пройден»,- сказал С.Телешун.
Мог ли он пройти успешнее,-задается вопросо политический аналитик. Мог, но могло, по его мнению, быть и хуже. И это независимо от ситуации, связанной с политической составляющей («дело Тимошенко» и т.д.) «Евросоюз не готов к стопроцентной евроинтеграции Украины буквально с сегодняшнего дня, как многие надеялись. Это было нереально»,- приходит к выводу эксперт.
Следует обратить внимание на знаковые оценки представителей Евросоюза, которые , «по Фрейду» отразили не только суть происшедшего, но и возможное развитие ситуации в ближайшем будущем, отметил С.Телешун. «В первую очередь, отметил он, это высказанная главой Представительства Евросоюза в Украине Жозе Мануелем Пинту Тейшейрой мысль о том, что переговоры в том виде в котором они состоялись – это айсберг, где те или иные недоработки лишь его вершина».
Слова о вершине айсберга, считает С.Телешун, можно отнести именно к политической составляющей. А есть еще другая часть айсберга, подводная.
«А подводная часть это - кризис. Это формирование нового ядра Евросообщества во главе с Германией, Францией и другими странами. Это-процес формирования новых экономических и политических отношений внутри Европы. И, естественно, форматирование новой (она еще не произошла) политики по отношению к странам-соседям,»- подчеркнул профессор.
Причем, по его мнению, в сложную ситуацию с перспективами евроинтеграции попала не только Украина. На недавней конференции по Ближнему Востоку, привел пример С.Телешун, где были представлены Турция и страны региона, в которых прошли так называемые «цветочные» революции, турецкий кореспондент задал вопрос: имеет ли перспективы в ближайшее время его страна, которая занимает чуть ли не шестое место в Европе по развитию экономики ,стать европейской? Ответ представителя Евросоюза был примерно таков: мы не готовы сформулировать позицию. Есть, мол, позиции Франции и Берлина, а концентрированная позиции евросообществав целом по поводу дальнейшего развития отношений со странами-соседями достаточно сложна.
Эксперт считает, что так называемые политические рекомендации, в том числе и касающиеся судьбы Тимошенко, сегодня в большей мере стали своеобразным пропагандистским и информационным поводом для того, чтобы критиковать или хвалить соглашение об Ассоциаци. Намного серьезней другой вопрос- это трансформация российско-европейско- украинских отношений на газовом рынке. Энергетическая хартия, подчеркнул С.Телешун, которую Украина фактически почти выполнила, Европой не то что не выполняется, но европейцы не спешат этот процесс педалировать. И на вопрос украинских представителей о Южном потоке и других газовых переговорах, подрывающих предыдущие договоренности между Украиной и Евросоюзом, сразу дается ответ: «Мы имеем право обезопасить себя энергетически». Вывод один: несмотря на договоренности, каждая страна и Евросоюз в целом реализуют свои национальные интересы, по возможности максимально исходя из видения собственной перспективы.
Отдельный вопрос – о времени реализации соглашения. Разные представители Евросоюза сосредотачивают внимание на разных этапах евроинтеграционного процесса. «Обратите внимание,отметил С.Телешун, Рампейзаявил что мы можем в принципе весной возвратиться к вопросу подписания безвизовых соглашений. Это первый этап. Второй – это вхождение в экономическую зону. И только третий, о котором говорил президент Еврокомиссии ЖозеМануэль Баррозу – полная интеграция Украины. Так вот Баррозу определил срок в 30 лет,Тейшейра- в10 лет. А глава Европейского Совета Герман ванРомпей как бы заинтересован обсудить эти вопросы после парламентских выборов. То есть каждый из них видит свой путь. Видите какой парадокс!»
Отвечая на вопрос, если все так непросто, нужно ли это Украине, профессор отметил, что в реализации курса европейской интеграции мы прежде всего должны действовать исходя из национальных интересов. А они заключаются в том, что европейские стандарты должны стать частью стандартов для Украины. Это предполагает и такой порядок вещей, когда закон – един для всех. Речь идет также и о стандартах в области гуманитарной политики, экономики, социальной сферы. «Не может считаться европейской страна,где прожиточный минимум людей находится ниже уровня выживания,- подчеркнул експерт. - В свое время президент США Рейган говорил: Советский Союз развалится потому,что в Америке выше стандарты жизни. А другой президент, чилийский- Фрей(пришедший после Пиночета) сказал, что страна, в которой 60 % населения живет за чертой бедности, не может существовать политически. И это справедливые слова.Так вот подписание этого соглашения для Украины важно для того,чтобы создавать у нас европейские стандарты жизни».
В то же время С.Телешун, отметил, что двигаясь к европейским стандартам, нельзя забывать одно: принимать все рекомендованные Евросоюзом лекарства надо,исходя из реализации государственного интереса. «Мы видим это на примере Британии,Франции,Германии,правительства которых,реализуя европейскую политику, тем не менее, жестко отстаивают интересы своих национальных государств»,- сказал эксперт.
Евгений Якунов, КИЕВ. 20 декабря 2011 года.

Прогнозування наслідків пенсійної реформи

Килимник Євген
Слухач 2 курсу НАДУ при Президентові України
Проблема соціальної безпеки населення, незважаючи на численні заходи держави щодо її вирішення, залишається однією з найгостріших проблем соціально-економічної сфери держави, а враховуючи сучасні тенденції, можна спостерігати, що ці проблеми поширюються і на суспільно-політичну сферу. Основною причиною цього є те, що в Україні не створено відповідних умов, за яких кожен громадянин реалізовував би конституційне право на гідний соціальний захист.
Феномен старіння населення, прийняття рішень щодо підвищення та індексації пенсій без визначення джерел фінансування останніми роками призвели до повного розбалансування солідарної пенсійної системи та великого дефіциту Пенсійного фонду України, який покривається за рахунок трансфертів з державного бюджету. Така пенсійна система є надто обтяжливою для національної економіки. Стає зрозуміло, що державного пенсійного страхування недостатньо для забезпечення гідного життя населення похилого віку і в умовах складної економічної, демографічної, соціально-політичної ситуації, що склалась в Україні, суттєве підвищення пенсій можливе лише за структурного реформування пенсійної системи. Ці обставини актуалізують дослідження з моделювання наслідків реформування пенсійної системи.
Особливістю концептуальної побудови нової пенсійної системи є поєднання принципів солідарної та індивідуальної участі держави та громадянина у формуванні пенсійних активів через трирівневий механізм пенсійного страхування. Передбачається, що солідарний і накопичувальний рівні загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення (НПФ) через властиві їм функції виступатимуть потужним засобом впливу на окремі складові суспільного життя. Однак, після такого впливу зміни можуть бути не тільки позитивними.
Положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зачіпає всі три рівні пенсійного забезпечення. Хоча мотивація до реформування є позитивною, положення Закону носять суто фіскальний характер, про що свідчать численні аналітичні роботи експертів. Незважаючи на це, за висновками Інформаційно-аналітичної служби компанії «ВСЕ» заходи, які передбачаються ухваленим Законом, надійно гарантують позитивний баланс пенсійної системи на весь період прогнозування до 2051 року.
Проблема успішної реалізації пенсійної реформи лежить у слабкій комунікативній складовій між Урядом та представниками громадянського суспільства. Попри те, що в кожній країні пенсійна реформа є непопулярним заходом, в Україні вона отримала підтримку від Об’єднання роботодавців, аналітичних центрів та експертної спільноти, міжнародних організацій та проектів (зокрема МВФ як впливового стейкхолдера процесу).
Об’єднання пенсіонерів, основним з яких є Всеукраїнська асоціація пенсіонерів, представляють інтереси пенсіонерів, кількість яких нині наближається до 14 млн осіб. Об’єднання пенсіонерів загалом не підтримують пенсійну реформу, оскільки не бачать прямого зв’язку між нею та підвищенням рівня пенсійного забезпечення. В Україні об’єднання пенсіонерів не становлять вагомої суспільної сили. Вони не мають спроможності ані запропонувати власне бачення пенсійної реформи, ані змістовно зреагувати на наміри уряду. У результаті об’єднання пенсіонерів фактично лишаються осторонь суспільної дискусії щодо пенсійної реформи. Наразі єдиним методом їх впливу на уряд є проведення демонстрацій і мітингів, а єдиним механізмом комунікації з представниками уряду – участь у громадських обговореннях.
Серед найсерйозніших негативних наслідки пенсійної реформи – збільшення безробіття серед жінок. Підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років поставило проблему їх повноцінної зайнятості. Вже сьогодні необхідна кількість робочих місць для жінок у країні відсутня. Згідно даних Держкомстату сьогодні на одну вакантну посаду претендує щонайменше 4 особи. Однак, звертаючи увагу на те, що середня пенсія жінок складає близько 800 грн. і менша майже на 1300 грн. середню пенсію чоловіків, такі заходи, як підвищення пенсійного віку та страхового стажу є виправданими не лише з точки зору економії бюджету ПФУ, а й для підвищення добробуту жінок в України. До того ж розроблений механізм стимулювання більш пізнього виходу на пенсію.
Деякі положення реформи можна назвати недосконалими, зокрема положення, що забезпечує право перевести свої заощадження в накопичувальному фонді в один з недержавних пенсійних фондів вже через два роки участі. Особливо враховуючи сучасні тенденції та стан НПФ: надзвичайна мала складова активів НПФ у структурі ВВП країни, недовіра до фінансової системи в цілому, високий рівень патерналізму в суспільстві (у відповідях на запитання «Хто має подбати про гідне забезпечення Вашої старості?» переважна більшість респондентів головну роль віддають державі, а саме: «держава» – 41%, «і держава, і я сам» – 49%, «я сам» – 6% та «важко відповісти» – 4%).
Система соціального захисту є важливим чинником соціально-економічного розвитку держави. Недосконале управління системою пенсійного забезпечення призводить до кризи в системі соціального захисту населення, що може відобразитись у кризових явищах фінансової системи країни, призводити до соціальної напруги в суспільстві та є предметом політичних спекуляцій.
Реформована пенсійна система на сьогодні не здатна забезпечити гідну старість існуючим пенсіонерам. Проте вона закладає основу добробуту майбутніх поколінь, адже кожен громадянин віком до 35 років автоматично стає учасником другого рівня пенсійної системи і, відраховуючи певний відсоток у накопичувальний фонд, працюватиме на власну старість.
Інша ситуація з третім рівнем: можна стверджувати, що добровільність пенсійних накопичень за умов самомотивації є прерогативою багатих суспільств, до числа яких Україна об’єктивно не належить. Саме тому сьогодні перспектива швидкого розвитку НПФ як потужної складової економіки є примарною.
Пенсійна реформа – складне завдання навіть для заможних і розвинених країн. Проти підвищення пенсійного віку та інших обмежень пенсійного забезпечення активно протестували громадяни більшості держав ЄС. З одного боку, в суспільстві залишилась надзвичайна незадоволеність роботою наявної системи, адже більшість пенсіонерів отримують мізерні пенсії. З іншого – заплановано створення додаткового джерела забезпечення пенсії за рахунок надходжень з накопичувального фонду. Профільним міністерством визначено перелік заходів, що прямо чи опосередковано впливатимуть на успішність реалізації реформи, зокрема потужна політика в сфері детінізації зарплат разом із запровадженням матеріальних стимулів довше не виходити на пенсію може нівелювати негативні суспільні наслідки підвищення пенсійного віку.

Закон о выборах нардепов Украины в действии

Крейденко Владимир

Президент Украины Виктор Янукович 8 декабря подписал Закон «О выборах народных депутатов Украины», принятый Верховной Радой 17 ноября 2011 года, чем легализировал консолидацию политических сил разной политической окраски (фракции Партии регионов, БЮТ, НУНС) в вопросе возможности быть представленными в следующем VII созыве ВРУ.
8 декабря 2011 года Законом Украины было предусмотрено, что выборы будут проводиться по смешанной системе – 225 депутатов избираются в общегосударственном многомандатном округе по избирательным спискам от политических партий, а 225 – по мажоритарной системе. Избирательный процесс очередных выборов начинается за 90 дней до дня голосования. Участие в выборах принимают только политические партии, а участие блоков политических партий не предусмотрено.
Закон определяет, что субъектами представления кандидатур в состав окружных избирательных комиссий являются политические партии, депутатская фракция, которая зарегистрирована в аппарате ВРУ текущего созыва, и все политические партии – субъекты избирательного процесса. Кандидат в народные депутаты может выдвигаться как по списку политической партии, так и одновременно в одномандатном округе. Избранными в Верховную Раду считаются политическая партия, которая получила минимум 5% голосов избирателей, и кандидат по мажоритарному округу, который получил большинство голосов избирателей, принявших участие в голосовании. Также предусмотрен механизм самовыдвижения в одномандатном округе, что раньше считалось не конституционным.
Расходы на подготовку и проведение выборов депутатов осуществляются за счет средств государственного бюджета, выделенных на эти цели, а также за счет партий и кандидатов в депутаты, которые обязаны создать свой избирательный фонд. Все эти нормативные положения позволяют нам спрогнозировать основные сценарии, связанные с последствиями данного закона:
Первое: В нынешней редакции закона есть небольшой сюрприз для избирателей Украины – в избирательном бюллетене будет отсутствовать графа «против всех», что может сыграть на руку власти, если так называемый «демократический лагерь» не будет идти одним списком.
Второе: В Украину возвращаются ликвидированные мажоритарные округа. Здесь может быть следующий сценарий, когда в округе будет самовыдвигаться номинально беспартийный, но щедрый на обещания и «подарки» активист из местных, который, пройдя в ВРУ, присоединится к большинству (эта технология скорее будет срабатывать в тех регионах, где та либо иная политическая сила воспринимается в «штыки»).
Третье: Согласно закону политические партии, представленные в ВРУ, на момент выборов, получают приоритетное право при формировании окружных избирательных комиссий Украины, что может негативно сказаться на НУНС и БЮТ, так как они представлены как фракции блока, а блоки сейчас не могут быть субъектами избирательной гонки. Исходя из этого, приоритетные права на формирование ОИКУ получат фракции Партии регионов, Народной партии, Коммунистической партии, а формирование лояльных ОИКУ – это очень важный ресурс во время выборов.
Четвертое: Одной из ключевых норм закона является пункт касательно увеличения проходного барьера с 3% до 5 %, что полностью нивелирует возможность прохождения в ВРУ новых политических проектов. Так же для Народной и Коммунистической партии этот 5% барьер может стать непреодолимым, что фактически выводит их только на «тропу» борьбы в одномандатных округах
Подводя итоги, новая редакция Закона Украины « О выборах народных депутатов Украины» позволяет нам прийти к выводам, что предвыборная гонка 2012 г. будет насыщена новыми технологиями, связанными в первую очередь с особенностями деятельности местных «безпартийных князьков».

ОСНОВНІ РИЗИКИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У 2011 – 2012 РОКАХ

Шульга І.,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України

У 2011 році ріст ВВП України склав 5,3%. Зокрема, за даними державної служби статистики України за підсумками трьох кварталів 2011 року зростання промислового виробництва в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року склало 8,6%. Проте у 2012 році прогнозується зниження росту ВВП України до 4%. Зростання ВВП у 2011 році має низку особливостей.
По-перше, воно зумовлене не покращенням економічних умов і структури економіки, а сприятливою зовнішньою економічною кон’юнктурою, зумовленою посткризовим зростанням світової економіки, а отже – зростанням зовнішнього попиту і сприятливої цінової динаміки на головні українські експортні товари (продукцію металургійної промисловості);
По-друге, зростання є нерівномірним за секторами економіки – позитивна динаміка є лише в тих секторах, на продукцію яких підвищився зовнішній попит (у будівництві та в аграрному секторі продовжується зниження виробничих показників)
По-третє, немає достатніх підстав стверджувати, що галузі-лідери зростання промисловості вийшли на стійку тенденцію відновлення (35% зростання в машинобудівній галузі забезпечене лише завдяки короткостроковим контрактам з країнами СНД (80% усіх замовлень); зростання в хімічній (22%) і металургійній (12%) галузях пов’язане переважно із згаданим вище зростанням зовнішнього попиту і світових цін на їх продукцію внаслідок низької пропозиції на міжнародних ринках).
Необхідно зазначити, що під впливом зростання цін на імпортований газ варто очікувати сповільнення динаміки економічного розвитку країни в 2012 році. Ціни на газ взимку 2011-2012 року можуть перевищити $ 400 за тисячу кубометрів. Зростання ціни на імпортований газ у 2012 році зумовить підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію та газ.
В листопаді 2011 року офіційний індекс інфляції у відсотках до жовтня склав 100,1%. Більшість фахівців переконані, що реальний рівень інфляції є вищим, особливо в секторі, яким обмежується купівельна спроможність переважної більшості українських домогосподарств, а саме: найпростіших продуктів харчування, товарів першої необхідності та так званих монопольних платежів – житлово-комунальних, транспортних та оплати енергоносіїв. Саме цей сектор найбільшою мірою потерпає від зростання цін, у тому числі регульованих державою та органами місцевого самоврядування.
Фахівці прогнозують наступну динаміку інфляції на 2011-2013 роки
Прогноз за підсумками 2011 року Прогноз на 2012 рік Прогноз на 2013 рік
Інфляція 8,5% 7,6% 7,4%
Науковці також зазначають про погіршення показника очікуваного дефіциту рахунку поточних операцій в 2011 році з 3,1% ВВП до 4%. Дефіцит поточного рахунку в 2012 році очікується на рівні 5% ВВП. У 2013 році очікується дефіцит поточного рахунку на рівні 5,1% ВВП.
Процедура розрахунку рівня інфляції залишається незрозумілою для суспільства. За даними соціологічних опитувань, 55% громадян України впевнені, що цей процес відбувається в закритому та непрозорому режимі. Відповідно, це спричиняє недовіру суспільства не тільки до офіційних даних про рівень інфляції, а також до інших заходів урядової економічної політики. Найбільш негативно інфляція відбивається на тих верствах населення, доходи яких незначним чином перевищують прожитковий мінімум (до цих верств в Україні належать 57,4% українських сімей).
Витрати середньостатистичної української сім’ї на харчування становлять 55%, загальні споживчі сягають 90% сукупних витрат. Інфляція в зазначеному секторі принаймні вдвічі перевищує офіційний показник, розрахований на основі значно ширшого, ніж мінімальний, кошику товарів і послуг.
Зростання цін на основні продукти харчування у 2011 році значно перевищили офіційну статистику. Молоко подорожчало на 33%, борошно – на 70%, капуста – на 133%, картопля – на 100%, олія – на 40%, а ціни на гречку зросли втричі. Скорочується виробництво продуктів харчування. За минулий рік на 100 тис. тонн вироблено менше хліба, на 219 тис. тонн менше вирощено овочів, і майже на тисячу тонн впало виробництво картоплі. При цьому збільшився імпорт продуктів харчування з Китаю і країн Азії.
Загалом в Україні прожитковий мінімум відстає від споживчого кошика на 30%. Споживчий кошик українців, що не змінювався з 2000 року, має бути терміново переглянутий. Це потягне за собою перегляд мінімальної заробітної плати, мінімальних пенсій, соціальних та інших виплат. На даний момент можна вважати, що прожитковий мінімум занижений у відповідності до офіційно встановленого розміру та кошту споживчої корзини.
З 1 грудня 2011 року прожитковий мінімум зріс на 19 грн., до 953 грн. Мінімальна пенсія — на 16 грн., до 800. Очевидним є той факт, що цих коштів недостатньо для того, щоб прожили. Українці витрачають на продукти харчування майже 60 % заробітної плати. Занадто мало коштів передбачено на одяг, взуття, ліки. Повноцінно харчуватися за ці кошти неможливо. Багатьом доводиться відмовлятися від м’яса, фруктів та молока. Чергове підвищення пенсії та прожиткового мінімуму не закриває прогалину між ціною споживчого кошика та соціальними виплатами. За підвищення до мінімальної пенсії людина може купити ще кілограм рису. Норми харчування українців потребують термінового перегляду. На сьогодні в Україні прожитковий мінімум має бути не нижчим за 1500 грн.
В бюджеті 2012 року урядом має бути покладено в основу зовсім інші параметри, що відповідають споживчому кошику. Необхідний диференційований підхід до різних категорій громадян, з окремим виділенням споживчого кошика для пенсіонерів і малозабезпечених. Крім цього, у кошику повинні враховуватися освітні потреби у новому інформаційному суспільстві, наприклад, витрати на Інтернет та придбання підручників.
Існують значні загрози у формуванні заробітної плати, а саме:
• зниження до 47% частки заробітної плати у структурі ВВП за доходами;
• збереження значної диференціації в оплаті праці (найнижчі зарплати залишаються в сільському господарстві, охороні здоров'я та сфері надання соціальної допомоги – 62% і 73% середньоукраїнського рівня);
• зниження співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати до 35% (922 грн. проти 2 629 грн.);
• збереження значної заборгованості з виплат заробітної плати;
• неналежним чином впроваджувалась Єдина тарифна сітка.
Заявлені на 2011 р. нормативи мінімальної заробітної плати, та відсутність перспективних програм реформи оплати праці в Україні свідчать про те, що влада буде продовжувати політику дешевої робочої сили - з усіма наслідками, що з неї випливають.
У кінцевому підсумку, занижена ціна праці стає однією з найголовніших причин низького рівня конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку країни.
Ризики в реформуванні податкової системи.
• відсутність партнерських відносин і конструктивного діалогу між владою та середнім і малим бізнесом;
• потужність впливу на урядові рішення груп, які лобіюють інтереси великого бізнесу, власники якого є лояльними до влади або представлені у владі;
• незавершеність документа, навіть у його остаточній редакції, підтвердженням чого є, зокрема доручення Уряду разом з бізнесом протягом двох місяців розробити новий законопроект про єдиний податок з урахуванням ліквідації всіх "податкових дір".
В цілому Податковий кодекс не вирішує цілий ряд проблем податкової системи та податкового адміністрування. Він, зокрема:
• не усуває корупційних складових, пов'язаних з ПДВ (незважаючи на те, що механізм “автоматичного відшкодування ПДВ” передбачений, критерії відбору підприємств під “автоматичне відшкодування” надто складні для контролю, тому не зможуть застосовуватися неупереджено (це посилює корупційну складову);
• суперечить світовій практиці (зниження деяких ставок оподаткування не супроводжується одночасним скороченням податкових пільг (з метою досягнення збалансованості або запобігання різкому скороченню надходжень до бюджетів) пропонує суттєве розширення чи відновлення переліку пільг, звільнень і преференцій, що стосуються великого бізнесу та посилює податковий тиск на малий і середній бізнес),
• залишає неопрацьованим механізм запровадження пільг, пов'язаних зі сплатою податку на прибуток (у Кодексі передбачається широкий перелік видів виробництва, які притаманні великому бізнесу, і звільняються від податку на прибуток на 5-10 років – незрозумілим є належність до таких пільг готельного господарства в часовому проміжку, що виходить за межі Євро-2012, суднобудування, тощо)
• не передбачає стимулів для підвищення оплати праці.
В цілому зниження зростання ВВП та зростання цін на імпортований газ зумовить сповільнення економічного розвитку країни та підвищення рівня інфляції. Ризиком для населення є підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, електроенергію та газ.
Зростання цін на продукти харчування, відсутність дієвих заходів влади щодо перегляду споживчого кошика та занадто низький рівень мінімальної заробітної плати, мінімальних пенсій, соціальних та інших виплат будуть і надалі викликати незадоволення громадян.
Відсутність перспективних програм реформи оплати праці в Україні є свідченням того, що влада продовжує політику дешевої робочої сили. У кінцевому підсумку, занижена ціна праці стане основною причиною низького рівня конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку країни.
Ризикує зайти в глухий кут і подальше проведення пенсійної реформи оскільки дії уряду зводяться лише до підвищення пенсійного віку та збільшення страхового стажу.
Ці фактори спричинятимуть загальну незадоволеність громадян діями влади та, як наслідок, можуть викликати масові акти протесту.

Наслідки “Арабської весни” (2011) для Близького Сходу та Північної Африки: основні ризики та загрози

Стародуб Тетяна Сергіївна,Національна академія державного управління при Президентові України,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування,
Київський гуманітарний інститут, доцент кафедри міжнародних відносин,
кандидат політичних наук, старший науковий співробітник
Шановний пане головуючий, шановні учасники міжнародної конференції, дозвольте представити до Вашої уваги українське бачення ризиків та загроз безпеці в регіоні Близького Сходу та Північній Африці внаслідок подій “Арабської весни” 2011 року. Користуючись нагодою, хотіла б передати найщиріші вітання від керівництва Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема, від професора Сергія Олександровича Телешуна, голови Українського національного комітету Платформи “Діалог Євразії”, завідувача кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України.

Сучасна регіональна система міжнародних відносин на Близькому Сході та Півночі Африки зазнала кардинальних змін, що обумовлені масовими виступами в кінці 2010 року – на початку 2011 року. Масштабні протести охопили Туніс, Єгипет, Алжир, Йорданію, Ємен, Сирію, Бахрейн та Лівію, а також мали місце прояви незадоволення у Мавританії, Саудівській Аравії, Омані, Судані, Іраку, Кувейті, Лівані, Сомалі, Марокко, Західній Сахарі та Джибуті.
Важливо зауважити, що гострі системні кризи та конфлікти, які відбулись або мають місце сьогодні, не лише в регіоні Близького Сходу та Північної Африки обумовлені перебуванням націй, народів та держав у постійному пошуку нових форм співіснування, реалізації ними політичних, економічних, соціальних, гуманітарних проектів. Саме кризи та громадянські війни провокують структурні зміни як в окремих регіонах, так і в світі в цілому. В цьому контексті слушною є думка С. О. Телешуна, який зазначає, що криза старого світового порядку не є проблемою розвитку цивілізації, проблемою є відсутність моделей поведінки національних держав в нових умовах не завжди стабільної світової політико-економічної системи і прогнозована реакція та дії на світові виклики ХХІ ст. [1].
“Революційна Арабська весна” створила передумови не лише для зміни правлячих режимів, а, отже, трансформацій у політичному ландшафті окремих країн, але і перерозподілу сфер впливу та встановлення нових меж зон геополітичної відповідальності провідних акторів міжнародних відносин в регіоні Близького Сходу та Північної Африки.
Нині у регіоні Близького Сходу та Північної Африки практично відсутні сталі формальні інститути, які б підтримували регіональну стабільність. Події 2011 року, особливо, ситуація в Лівії, довели неефективність існуючих інституціональних структур, зокрема, Ліги арабських держав (ЛАД), у питанні забезпечення безпеки у зазначеному просторі.
З метою стабілізації ситуації у регіоні Близького Сходу та Північної Африки в рамках ЛАД пропонується виробити спільне бачення ризиків та загроз безпеці країн окресленого простору на національному та регіональному/інтеррегіональному рівнях.
Беручи до уваги необхідність врахування Україною подій, які відбулись на Близькому Сході та Півночі Африки в кінці 2010 року – на початку 2011 року, в реалізації близькосхідного напрямку її зовнішньої політики, варто проаналізувати наслідки “Арабської весни”, а також визначити ризики та загрози подій як для регіону, так і для світу в цілому.


Наслідки “Арабської весни” (2011) для країн Близького Сходу та Північної Африки
В жодній країні, яку охопила революційна хвиля, не відбулось зміни суспільно-політичного ладу. Таким чином, говорити, що масові виступи в державах Близького Сходу та Північної Африки є революціями в класичному розумінні цього терміну важко. Побутує думка, що все це більше нагадує стихійні заколоти, повстання, безлади і озброєні зіткнення. Наприклад, зміна президентів в Тунісі та Єгипті не призвела до кардинальних трансформацій суспільно-політичного ладу в цих державах, в Лівії немає чіткої узгодженості серед дій опозиції і навіть не має лідера, який міг би очолити країну, отже, ймовірно подальше загострення ситуації і як наслідок початок затяжної громадянської війни. Тому ейфорія, в якій перебуває лівійський народ після вбивства М. Каддафі, буде не довгою. Варто погодитись з більшістю науковців, які вважать, що у разі затягування політичної кризи та збройного протистояння в Лівії не уникнути повторного військового втручання Заходу у внутрішні справи Тріполі.
В Кувейті, Йорданії, Омані та Алжирі лідери арабських країн розпочали масштабні реформи в усіх сферах суспільного життя, зміни правлячих режимів в цих країнах не відбулось. У Саудівській Аравії та Бахрейні протести були подавлені, в Сирії ситуація продовжується загострюватись. Президент Ємену погодився віддати владу в обмін на особисту недоторканість. Особливо посилились позиції радикальних ісламістських організацій в Єгипті, Сирії, Лівії та Ємені.

Ризики та загрози безпеці в регіоні Близького Сходу та Північній Африці внаслідок подій “Арабської весни” (2011):
(1) Подальше загострення міжкланової боротьби за владу в країнах Північної Африки та Близького Сходу призведе до посилення в найближчій перспективі військової присутності США та союзниць Вашингтону по НАТО – Франції та Німеччини в цьому регіоні з метою так званої “стабілізації” в державах окресленого простору. Нові режими під дипломатичним, військовим, економічним та політичним тиском США/НАТО з урахуванням небезпеки, що зростає, для стабільності країн в цілому будуть вимушені дати згоду на розміщення на територіях своїх держав військових баз США або НАТО. Такий розвиток подій відповідає зовнішньополітичній стратегії США, яка одним із ключових завдань ставить перед собою підкорення Великого Близького Сходу.
(2) Загострення конфлікту інтересів в регіоні Близького Сходу та Північної Африки між ключовими регіональними акторами (Туреччиною, Іраном) та позарегіональними суб’єктами світової політики (США/НАТО, ЄС). Посилення міжкланової боротьби паралельно із постійними зривами переговорів по близькосхідному врегулюванню створює передумови для виникнення в регіоні повномасштабної війни. В цьому зв’язку важливо зазначити, що, за оцінками міжнародних експертів, першу ядерну зброю Іран зможе отримати вже в кінці цього року, і світова спільнота більше не буде в змозі не рахуватись з новою ядерною державою при вирішенні питань регіональної та глобальної безпеки.
(3) Нехтування регіональними механізмами забезпечення безпеки провідними геополітичними потугами світу та ООН, зокрема, баченням ЛАД ситуації на Близькому Сході та у Північній Африці; а також подвійне тлумачення резолюцій РБ ООН позарегіональними акторами, що поставило під сумнів легітимність самих рішень РБ та право на їх реалізацію.
(4) Недосконалість міжнародно-правових норм – система міжнародного права в рамках процесу становлення нового світового порядку потребує кардинальних змін; так, у міжнародному праві немає чіткого визначення права на збройне вторгнення, яке можна піддати сумніву та оскаржити в міжнародних інстанціях, з точки зору законності. В подальшому дві проблеми, які визначатимуть майбутній конструктивний розвиток процесу імплементації механізму забезпечення регіональної/глобальної системи безпеки, − це збройне вторгнення та право держав та блоків на самооборону. Більш того, розширення трактування статті 51 Статуту ООН остаточно закріпило право за ключовими світовими гравцями на дії за межами зони власної геополітичної відповідальності та виправдовування вторгнення на будь-яку територію [2]. Якщо виходити з традиційного розуміння права на самооборону, то надання більш широких повноважень у сфері врегулювання конфліктів регіональним організаціям дозволить розглядати систему регіональної колективної безпеки як засіб реагування на агресію, не залишаючи можливості використання цього права за межами регіону. Проте таке тлумачення не відповідає сучасним геополітичним реаліям та інтересам провідних світових акторів. Події в Лівії, резолюції РБ ООН (1970 від 26.02.11 [3] та 1973 від 17.03.11 [4]) щодо необхідності збройного втручання у внутрішні справи Тріполі отримали неоднозначну оцінку з боку впливових суб’єктів світової політики – як держав, так і міжнародних організацій.
(5) Посилення політичної ролі ісламу. Прихід до влади проісламських режимів під гаслами розбудови демократичного суспільно-політичного ладу в країнах Близького Сходу та Північної Африки за підтримки Заходу обумовив появу такого феномену як дебати навколо проблеми посилення політичної складової ісламу. Про це свідчить й посилення останнім часом антагонізмів між проісламськими режимами, які пришли до влади внаслідок “революцій”, ісламістами радикального штибу, які вороже ставляться до ідей модернізації політичних систем за західним взірцем, та представниками секуляристських (світських) ісламських організацій (Туніс, Сирія, Єгипет). Іслам використовується усіма трьома силами політичного процесу не лише як релігія, що здатна виковувати консолідуючу функцію, але й як механізм для реалізації цілей державної політики. Отриманий “революційний” досвід країнами регіону довів гнучкість політичної ісламської доктрини, здатної своєчасно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики. Політична згода щодо подальшого розвитку кожної країни регіону можлива лише за умови налагодження взаємодії усіх політичних угрупувань, кінцевим результатом якої має бути досягнення політичного консенсусу з найбільш важливих питань модернізації суспільного буття [5]. В основу політичного компромісу покладено спільну ціль усіх ісламських угрупувань – створення всесвітньої ісламської держави/міжнародного ісламського співтовариства (“умма” - перекладається з арабської і як держава і як співтовариство). Ця мета перетинається з ідеями турецьких геополітичних доктрин – неоосманізму та пантюркізму – основне завдання яких – створення альтернативи ЄС – політичного, військового та економічного об’єднання усіх мусульманських держав.
(6) Загроза тероризму. Все частіше представники опозиційних сил вдаються до організації терактів, кількість яких збільшується залежно від стабільності/нестабільності внутрішньополітичної ситуації в країнах (Єгипет, Сирія). Чим більш неспокійною ситуація є в країні, тим більша кількість опозиційних організацій обирають тактику та стратегію терору. З іншого боку, внаслідок подій на Близькому Сході активізувалась діяльність терористичних організацій в Західній Європі. В цьому зв’язку варто зазначити, що в саме в регіоні Західної Європи діє найбільше терористичних організацій різної спрямованості – 312, у порівнянні з Близьким Сходом – 283 (без Північної Африки) [6, c. 76]. “Арабська весна” з одного боку та внутрішньополітична криза та економічні труднощі в країнах Західної Європи з іншого створили передумови для активізації опозиційних націоналістично налаштованих сил (яскравим прикладом є Греція, яка до того ж за чисельністю терористичних організацій займає перше місце в Європі – 90, у порівнянні з Бельгією – 7) [6, c. 77]; ймовірно, що у короткостроковій перспективі ми станемо свідками збільшення терактів з боку націоналістичних організацій, які використовують теракт як єдино правильний насильницький засіб заради психологічного тиску на суспільство з метою примушення влади до певних дій (проведення адміністративних реформ з метою ще більшої автономізації регіонів, здійснення більш ефективних соціально-економічних реформ, що можливо лише за умови виходу з Єврозони тощо).
(7) Збільшення потоків біженців з країн Близького Сходу та Північної Африки, які характеризуються тенденцією до подальшої нестабільності, може погіршити економічне, демографічне та політичне становище не лише у сусідніх регіонах. Так, суттєво збільшився потік біженців до країн Західної Європи (передусім до Італії, Греції). На сьогодні у ЄС відсутнє спільне бачення вирішення проблем працевлаштування та, особливо, процедури реадмісії (повернення) нелегальних мігрантів з Африки та Близького Сходу (запити Італії про необхідність надання італійському уряду фінансової допомоги з боку ЄС на вирішення питань депортації так і не були задоволені Брюсселем). При чому, розкол спостерігається серед країн Старої Європи. Єдиним проривом в цьому питанні було прийняття нової європейської програми “Партнерство заради демократії та спільного добробуту з Південним Середземномор’ям” від 08.03.11, яка передбачає підтримку політичних перетворень і фінансову допомогу арабським країнам, що стали на шлях системної трансформації, а також полегшення в’їзду до Європи для студентів, науковців та бізнесменів із близькосхідних держав за умови посилення співробітництва арабських урядів з ЄС у сфері контролю над нелегальною міграцією [7]. Європа сьогодні констатує кризу “доктрини мультикультуралізму”, основна причина – небажання мігрантів інтегруватись в культурно-цивілізаційний простір Європи.
(8) Нестабільність міжнародно-політичної ситуації на Близькому Сході та в регіоні Північної Африки призвела до зростання цін на енергосировину. Очікується збільшення ціни на енергосировину з 2010 року по 2035 рік приблизно на 1/3. Більш того, через події в Єгипті на деякий час було заборонено перевезення нафти Суецьким каналом. Тріполі оголосила, що не в змозі виконати низку експортних контрактів. Діяльність лівійських портів була частково призупинена, відвантаження нафти практично припинено. Експертна думка стверджує, що вже весною 2012 року ціна нафти може перевищувати 175-200 доларів за барель в зв’язку із загрозою відкритого збройного протистояння між Ізраїлем та Іраном. Окрім цього, загострення внутрішньополітичної нестабільності в Лівії, Ємені та Сирії призводить до збоїв постачань енергосировини з цих країн. Запаси сирої нафти в Європі стрімко зменшуються. Після оприлюднення доповіді МАГАТЕ щодо ситуації навколо ядерної програми Ірану США знову виступили за вжиття нових санкцій проти Ірану. Проте європейська спільнота з обережністю ставиться до таких заяв Вашингтону, розуміючи, що Іран є третім найбільшим експортером нафти після Саудівської Аравії та Росії в світі. Тегеран контролює Ормузький канал, через який щодобово транспортується 15,5 млн барелів нафти [8]. У випадку ударів з боку Ізраїлю по ядерним об’єктам Ірану Тегеран автоматично блокує протоку. Саме в такій ситуації ціна на нафту може зрости до 200 доларів за барель.

Висновки. Майбутній розвиток ситуації на Близькому Сході залежатиме не лише від здатності країн регіону стабілізувати політичну ситуацію, але і від подальшого перерозподілу сфер геополітичного впливу найбільш зацікавлених в ресурсах регіону акторів міжнародних відносин. Поява на політичній арені значної кількості опозиційних сил, націоналістично налаштованих свідчить про подальше загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах регіону; ймовірне загострення міжкланової боротьби за владу та можливу втрату державного контролю за експортом сировини, що неминуче призведе до повторного військового втручання Заходу з метою стабілізації ситуації та отримання тотального контролю над нафтою у просторі Північної Африки та Близького Сходу. Проте в такій ситуації США та країнам Західної Європи доведеться рахуватись з оновленими близькосхідними стратегіями Росії та Китаю та інтересами такого військово-стратегічного тандему як Туреччина-Іран. Ефективна діяльність ситуаційного військово-стратегічного альянсу між Туреччиною та Іраном у перспективі може призвести до створення нового центру регіонального тяжіння, відкритого для інших мусульманських країн [9]. Ідею формування такого альянсу як спроби реалізації турецького проекту створення євразійського співтовариства підтримують відкрито країни Європейського Союзу, які вважають що повномасштабне включення Туреччини в процеси регіональної інтеграції на Близькому Сході повністю знівелює її прагнення здобути членство в ЄС. Проте при цьому Брюссель не замислюється, що в основу цього угрупування буде закладено військово-стратегічну складову, а не економічну, а країнами ядра виступатимуть Туреччина та Іран, що в майбутньому може призвести до зміцнення позицій Близького Сходу як окремого регіонального комплексу безпеки, що тяжіє до гомогенності, та в результаті до закріплення чітких зон геополітичної відповідальності та контролю за енергоресурсами. При цьому усі спроби Заходу підтримувати подальший діалог із прозахідними режимами будуть зведені нанівець, адже модернізація за західним взірцем в країнах Арабського світу практично не можлива, про що свідчить ситуація в Іраку.

Позиціонування України. Українська Держава зацікавлена у забезпеченні стабільності Близького Сходу та Північної Африки. Підвищений інтерес України обумовлений проблемою визначення місця України в близькосхідних регіональних процесах, а також потребою у забезпеченні реалізації її геополітичних та геоекономічних / енергетичних інтересів. З цією метою Київ готовий до пошуку нових форм співпраці з країнами зазначеного регіону в таких сферах як: (1) підтримка громадського порядку та посткризового врегулювання; (2) зниження ризику загострення збройного протистояння; (3) боротьба з тероризмом; (4) поширення зброї масового ураження. Основним завданням близькосхідної стратегії України залишається пошук нових форматів відносин із ключовими каїнами регіону: Туреччиною, Іраном та Ізраїлем.
Вважаємо, що участь України у посткризових заходах світового співтовариства, спрямованих на стабілізацію політичної ситуації в країнах Арабського світу, сприятиме підвищенню її іміджу не лише в регіоні, а й у світі в цілому. Цікавими для України можуть бути проекти по відновленню інфраструктури конфліктних регіонів.

Список використаних джерел

1. Телешун С. О. Судний день ізоляціонізму або відчуття подиху нової культури [Електронний ресурс] // Відкриті очі: [сайт] – Режим доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2011/04/blog-post.html (29.11.11) – Назва з екрану.
2. Charter of the United Nations and Statute of the United Nations and Statute of the International Court of Justice, San Francisco, [Електронний ресурс] // United Nations Treaty Collection: [сайт] – Режим доступу: http://treaties.un.org/doc/Publication/CTC/uncharter-all-lang.pdf (18.11.11) – Назва з екрану.
3. Резолюция 1970 (2011), принятая Советом Безопасности на его 6491-м заседании 26 февраля 2011 года [Электронный ресурс] // Official Documents System of the United Nations: [сайт] – Режим доступа: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/245/60/PDF/N1124560.pdf?OpenElement (18.11.11) – Заглавие с экрана.
4. Резолюция 1973 (2011), принятая Советом Безопасности на его 6498-м заседании 17 марта 2011 года [Электронный ресурс] // Official Documents System: [сайт] – Режим доступа: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/268/41/PDF/N1126841.pdf?OpenElement (18.11.11) – Заглавие с экрана.
5. Khanfar Wadah. Those who support democracy must welcome the rise of political Islam [Електронний ресурс] // guardian.co.uk, Sunday 27 November 2011 19.30 GMT: [сайт] – Режим доступу: http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2011/nov/27/islamist-arab-spring-west-fears (01.12.11) – Назва з екрану.
6. Карпачева О. В. Мировой терроризм: масштабы, динамика, тенденции / О. В. Карпачева // Системный мониторинг глобальных и региональных рисков / Отв. ред. Д. А. Халтурина, А. В. Коротаев, Ю. В. Зинькина. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 416 с. – С.: 61-92.
7. European Commission/High Representative for Foreign Affairs and Security Policy, Joint Communication, A Partnership for Democracy and Shared Prosperity with the Southern Mediterranean, Brussels, 8.3.2011 COM (2011) 200 final. [Електронний ресурс] // European Union – EEAS: [сайт] – Режим доступу: http://eeas.europa.eu/euromed/docs/com2011_200_en.pdf (18.11.11) – Назва з екрану.
8. Цена нефти может превысить 200 долларов за баррель уже в 2012 году – эксперты [Электронный ресурс] // Аргументы недели [сайт] – Режим доступа: http://www.argumenti.ru/economics/online/2011/11/136199 (18.11.11) – Заглавие с экрана.
9. Turkey, Iran must form alliance to preserve global peace - Deputy PM [Електронний ресурс] // TREND 29 March 2011, 08:08 (GMT+05:00): [сайт] – Режим доступу: http://en.trend.az/regions/met/turkey/1851694.html (01.12.11) – Назва з екрану.

Міжнародний інтелектуальний форум “Майбутнє Близького Сходу після “Арабської весни” та Туреччина”

Стародуб Тетяна Сергіївна, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри міжнародних відносин Київського гуманітарного інституту, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник

Минулого тижня (2-4 грудня) мені пощастило взяти участь у міжнародному інтелектуальному форумі під назвою “Майбутнє Близького Сходу після “Арабської весни” та Туреччина”. Організаторами заходу виступили турецька організація “Abant Platform” у співпраці зі університетом “Zirve”.
Отримати запрошення на захід такого рівня виявилось нелегкою справою, але завдяки тому, що завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, на якій я маю честь працювати, Телешун Сергій Олександрович є головою Українського національного комітету Платформи “Діалог Євразії”, організації, яка безпосередньо співпрацює з “Abant Platform”, мені таки вдалось отримати це запрошення та представляти Україну на такому високому зібранні інтелектуалів з багатьох країн світу.
Основне місце проведення заходу – Газіантеп – вибрано невипадково. Місто розташовано на південному сході Туреччини неподалік від кордону з Сирією – країна, які піддала жорстким випробуванням непохитну зовнішньополітичну лінію Туреччини в умовах революційних протестів.
Це вже 25-й захід, який організовується “Abant Platform” у співпраці із університетом “Zirve”. Мета форуму – обговорення подальших перспектив політичного розвитку країн регіону та визначення можливостей посилення ролі Туреччини в постреволюційних процесах.
У роботі форуму взяли участь біля 100 науковців, журналістів та представників органів державної влади Туреччини, країн Близького Сходу та Північної Африки, а також ЄС, США, Об’єднаного Королівства, Російської Федерації та Ізраїлю.
Дискусія розгорнулась навколо багатьох питань, серед яких найголовнішими є такі: (1) причини “Арабської весни”, (2) регіональна та глобальна динаміка арабських революційних подій; (3) наслідки “Арабської весни” для Близького Сходу та Північної Африки, а також світу в цілому; (3) перспективи конструювання регіону в контексті внутрішніх трансформацій, що тривають; (4) ризики та загрози регіональній та міжнародній безпеці внаслідок подій в Арабському світі; (5) визначення ролі Туреччини у врегулюванні арабських революційних подій.
Під час відкриття форуму в перший день заходу, що відбувся у Стамбулі в Чираган-Паласі, учасників привітали співголовуючий Спільного парламентського комітету Туреччина – ЄС Гелен Флотрьо (Helen Flautre) та міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу.
На думку Гелен Флотрьо, політичні системи країн Близького Сходу потребують кардинальних трансформацій. Необхідною передумовою модернізації суспільно-політичного ладу є боротьба з корупцією. З іншого боку, важливим питанням залишається дотримання прав людини в складних постреволюційних умовах, що склались в країнах регіону.
З думкою пані Г. Флотрьо про те, що встановлення демократичних проісламських режимів зменшить загрозу тероризму в країнах регіону, погодились не всі учасники форуму, про що свідчить повернення до теми тероризму під час другого дня заходу, протягом якого розглядались ризики для країн та регіону в цілому внаслідок революційних подій.
Практично всі учасники заходу під час дискусії визнали той факт, що саме доступ до інтернет-ресурсів створив підґрунтя для формування колективного ідейного соціального мислення громадян країн Арабського світу, що базується на віртуальній культурі – громадському спротиві. Тому важливо зауважити, що ідея впровадження нової соціальної культури управління на фоні тотальної кризи старої соціальної структури та культури управління суспільства в країнах Євразійського простору, Близького та Середнього Сходу, не нова і представлена в творчих доробках С.О. Телешуна, який вважає, що для держав зазначених регіонів характерно помилковість у визначенні базових пріоритетів, традиційність у виборі соціального, економічного і політичного інструментарію, впливу на суспільне життя, обмеження значної частини досить освіченого населення в доступі до фінансово-владних ресурсів і відторгнення їх від прийняття соціально важливих рішень, що й призводить до громадянських конфліктів, а, отже, дестабілізації вже існуючих суспільних відносин і залучення громадян у нову культуру, в основу якої покладено діалог та консенсус щодо прийняття політико-управлінських рішень стосовно подальшого розвитку країн та регіону в цілому.
Посилення демократичних процесів, − вважає представник ЄС, − відповідає інтересам суспільства і не є штучно створеним феноменом. Демократизація не є європейською цінністю, що нав’язується, країни регіону свідомо зробили свій вибір. Більш того демократизація не повинна відбуватись за єдиною моделлю (для більшості країн Арабського світу такою моделлю є турецька модель модернізації – авт.). Адже кожна країна має власну специфіку проведення реформ та розуміння демократичних цінностей – свободи слова, прав людини, передусім крізь призму морально-релігійних та етнічних установок тощо.
Враховуючи збільшення мігрантів з Близького Сходу та Північної Африки, ЄС посилює середземноморський вимір своєї спільної зовнішньої та безпекової політики, пропонуючи Туреччині узгоджувати власну близькосхідну політику із інтересами НАТО та ЄС в регіоні, принаймні у питаннях, які стосуються міграційної політики та надання підтримки зруйнованим районам, що, на мою думку, практично неможливо, адже Туреччина веде абсолютно незалежну політику на Близькому Сході, а інтереси не завжди співпадають з інтересами НАТО/США та ЄС. Яскравим прикладом є негативне ставлення Туреччини щодо військового вторгнення в Лівію.
Відкритим залишається питання про ефективність близькосхідної політики Туреччини під час арабських революційних подій, а саме: чи здатна була Анкара забезпечити не лише політичний діалог, але й безперебійний транзит енергоносіїв в Європу?
Завершила пані Г. Флотрьо, як на мене, дуже дивною тезою, яка здивувала не лише мене, але й усіх присутніх турків від науковців до журналістів: “Туреччина може у перспективі набути членства в ЄС, інтегруватись у культурний християнський проект і стати невід’ємною частиною глобального християнського проекту”. На мою думку, розчинення Туреччини в культурно-цивілізаційному/християнському просторі Європи апріорі не можливо, адже це суперечить зовнішньополітичній доктрині Анкари – ідеологіям неоосманізму, неопантюркізму, і врешті-решт турецького євразійства. Турецька Республіка докладає значних зусиль для зміцнення ісламської політичної доктрини хоча й “м’якими засобами” і не збирається відмовлятись від поглиблення інтеграційних процесів на Близькому та Середньому Сході, а також Євразійському просторі, про що і було підтверджено під час форуму міністром закордонних справ Туреччини А. Давутоглу.
Окрім цього, А. Давутоглу зазначив, що в основу зовнішньої регіональної політики Туреччини покладено новий підхід “відсутність будь-яких проблем у відносинах із сусідніми державами” (Turkey’s “zero problems with neighbours” approach). Міністр звернувся до громадськості з відкритими для обговорення питаннями: (1) визначаючи, чи може Туреччина претендувати на роль регіонального лідера, ми маємо сформулювати, наскільки сталими є регіональні амбіції Туреччини; (2) що Анкара може запропонувати регіону в контексті визначення подальших пріоритетів розвитку та подолання політичних криз. Він підкреслив, що Туреччина є взірцем для країн Арабського Сходу в процесах модернізації.
Заслуговує на увагу доповідь професора Ореля Кроассана (Aurel Croissant) Гейдельберзького університету (Німеччина), який наголосив на необхідності розрізняти природу революцій на Близькому Сході та Північній Африці. Наприклад, в Лівії революція була політичною, в інших країнах регіону – соціальними, адже вони спрямовані на трансформацію соціальної структури суспільства. Мета ж політичних революцій – боротьба з політичним режимом. Цілком погоджуюсь з думкою професора щодо відсутності широкого консенсусу серед політичних еліт постреволюційних країн регіону, проте, на жаль, моє прохання включити це положення в фінальний текст декларації учасників форуму, так і не було враховано.
Під час другої сесії, відкриття якої відбувалось в культурному центрі Шехіткаміль (Газіантеп), значна увага приділялась аналізу причин революційних арабських подій, серед яких виокремлювали соціально-економічні, політичні та ціннісно-світоглядні чинники.
На думку професора Оксфордського університету Філіпа Амура (Philipp Amour), в момент, коли влада повністю втрачає підтримку з боку населення, відбувається спроба усунути її та встановити новий режим. Саме за цих обставин відбуваються трансформації у політичній свідомості (культурі мислення) суспільств країн Арабського світу. Небажання жити в недемократичних країнах й обумовило прагнення до демократизації політичного ладу, модернізації усіх сфер суспільного життя. Роль Туреччини в модернізаційних процесах є значною, проте, з позиції професора Близькосхідного технічного університету Ісана Дагі (Ihsan Dagi) (Туреччина), ця роль є більш маргінальною і далеко не такою, яку має відігравати держава, що претендує на регіональне лідерство. Більш того, регіональним амбіціям Анкари заважає курдська проблема. Туреччина не може не звертати увагу на активізацію курдських угрупувань. Чергова ескалація курдської проблеми може вийти за межі північно-іраксько-турецького неконтрольованого анклаву та охопити інші країни регіону, де компактно проживає курдська меншина.
Повертаючись до постреволюційних криз у країнах регіону, турецький журналіст газети “Posta Newspaper” Мехмет Алі Біран (Mehmet Ali Birand), зазначив, що прихід до влади проісламських режимів не гарантує проведення ефективних реформ. Відсутність стратегічного бачення й стратегічного мислення призведе до чергового загострення ситуації. До того ж модель модернізації за західним взірцем критично сприймається націоналістично налаштованими силами в державах регіону. В цьому зв’язку Туреччина може запропонувати свої посередницькі послуги й виступити медіатором у врегулюванні протиріч, що виникають між правлячою елітою, опозицією та радикально налаштованими ісламістськими угрупуваннями.
Третя сесія була присвячена питанням посткризового розвитку країн Близького Сходу та Північної Африки. Відкриваючи сесію, головуючий Ерсат Юрмузлу (Ersat Hurmuzlu), старший радник Президента Турецької Республіки з питань Близького Сходу, звернув увагу на питання зовнішнього втручання – на скільки легітимними були дії Заходу по відношенню до Лівії. Чи всі трансформації в країнах регіону обумовлені аспіраціями внутрішніх сил, чи в цьому зацікавлені зовнішні сили (Об’єднане Королівство, США та ін.)? Цілком приєднуюсь до думки Е. Юрмузлу, яка полягає в тому, що саме глобальна політика обумовила трансформаційні процеси на Близькому Сході, передусім прагнення позарегіональних гравців отримати контроль за видобутком та постачанням енергосировини.
На думку директора Центру соціальних досліджень, Марокко, Саміра Будінара (Samir Boudinar), в результаті загострення внутрішньополітичних криз в країнах регіону можливі теракти. Отже, це підтверджує думку автора статті про те, що чим більш неспокійною ситуація є в країні, тим більша кількість опозиційних організацій обирають тактику та стратегію терору.
В рамках четвертої сесії обговорювались можливі сценарії подальшої активізації близькосхідної зовнішньополітичної стратегії Туреччини. Зокрема, зроблено акцент на пошуку Анкарою взаємовигідних форм співпраці із країнами регіону. Зростання політичної ваги та економічного впливу на Близькому Сході та у Північній Африці має відбуватись лише шляхом застосування засобів м’якої сили. Спільна історія, культура, економіка – індикатори, які інтегрують Туреччину з її сусідами, та є тими чинниками, які використовує Анкара, за словами професора Тель-Авівського Університету (Ізраїль) Ехуда Толедано (Ehud Toledano), для реалізації власних імперських цілей (доктрина неоосманізму – авт.). В цьому зв’язку варто зазначити, що зовнішня політика Туреччини зазнала суттєвих трансформацій після початку революційних процесів в країнах Арабського світу. Вона стала більш реалістичною та прагматичною. У Туреччини є безперечна перевага у розумінні регіону, що обумовлено її геополітичною та культурною близькістю.
Пітер Бехольд (Peter Bechtold), колишній директор Інституту дипломатичної служби (США) відзначив, що складається враження, що турки та араби не розуміють та не знають одне одного достатньою мірою. У своєму прагненні врегулювати кризу в Сирії, Туреччина продемонструвала ознаки своєї непримиренності, що зростає, до нескінченого потоку насилля зі сторони Ассада. Лише на минулому тижні Туреччина оголосила список “м’яких” санкцій винятково до режиму Ассада з надією вплинути на нього належним чином.
Після завершення четвертої сесії усіма учасниками форуму було прийнято заключну декларацію, зміст якої відображає спільне бачення інтелектуальної еліти різних країн світу причин “Арабської весни”, ризиків та загроз, з якими зіткнулись країни та регіон в цілому внаслідок революційних подій, та політичного майбутнього держав Близького Сходу та Північної Африки. Проте, не всі учасники погодились повністю з окремими положеннями декларації, тому деякі тези можна вважати такими, що відкриті для подальшої дискусії. Наприклад, сторони так і не визначились з оцінкою діяльності Ліги арабських держав під час арабських революційних подій. Також, не дивлячись на те, що під час третьої та четвертої сесій частково обговорювались питання посткризового розвитку, зазначене жодним чином не відображене у фінальному документі.
Підводячи підсумки, хотіла б передусім висловити своє занепокоєння тим, що представники Арабського світу з надзвичайним подивом дивились на учасницю з України, кожен раз запитуючи мене, а який інтерес має Україна до Близького Сходу і мені щораз доводилось пояснювати, в чому саме полягають наші інтереси на Близькому Сході та в регіоні Північної Африки. Більш того, вони і гадки не мають про те, що Україна здатна продукувати ідеї, які можуть відкрити країнам Арабського світу інший погляд на демократію, в тому числі з точки зору глобального управління енергетичними ресурсами різних регіонів світу. Тому варто прислухатись до думки інших, а не свято вірити в диво демократії або модернізації за західним взірцем.

The consequences of “Arab spring” (2011) for Middle East and Northern Africa: main risks and threats

Tetiana Starodub,
National Academy of Public Administration, President of Ukraine,
Associate Professor of Political Analytics and Forecasting Department,
Kyiv Institute for the Humanities,
Associate Professor of International Relations Department,
Candidate of Political Sciences, Senior Researcher

Dear Mr. chairman, dear participants of this international conference, please let me introduce you the the Ukrainian vision of the risks and threats for security of the Middle East and Northern Africa region in consequence of the events of “Arab spring” 2011. By the honor of having a chance to make a speech today I’d like to contribute the highest salutations from the administration of National Academy of Public Administration, President of Ukraine, in particular, Sergiy Teleshun, head of Ukrainian National Committee of Platform “Dialogue of Eurasia”, head of Political Analytics and Forecasting Department National Academy of Public Administration, President of Ukraine.

The modern regional system of international relations at the Middle East and Northern Africa had undergone some major changes, which were caused by mass disorders at the end of 2010 and at the beginning of 2011. Large-scale protests were burst in Tunisia, Egypt, Algeria, Jordan, Yemen, Syria, Bahrain and Libya, as well as demonstrations of unrest were held in Mauritania, Saudi Arabia, Oman, the Sudan, Iraq, Kuwait, Lebanon, Somalia, Morocco, Western Sahara and Djibouti.
It is essential to point out, that the current acute system crises and conflicts not only within the Middle East and Northern Africa region but also in general are stimulated by the processes of searching by nations and states of the new forms of coexistence and realization of their political, economical, social and humanitarian projects. The same crises are provoking the structural changes in specific regions and in the world in general. In this context, it is significant to make a point of Alexander Teleshun’s idea of the statement that the core Europe crisis is not the matter of development of civilization it is a matter of absence of workable behavior models of the national states in terms of unstable political and economical system and predictable reaction and possible actions on the threats of XX century [1].
“Revolutionary Arab spring” has created prerequisites not only for changes of the ruling regimes but also for transformations in the political landscape of certain countries, as well as redistribution of spheres of influence and establishment of the new borders of zones of geopolitical responsibility of the main actors of international relations in the region of the Middle East and Northern Africa.
Nowadays it’s became obvious that there are no constant formal institutions in the region of the Middle East and Northern Africa that can support regional stability. Events of 2011, especially situation in Libya, proved inefficiency of existent institutional structures, particularly League of the Arab States, on the issue of safeguarding the security in mentioned region.
To stabilize situation in the Middle East and Northern Africa region it is proposed to elaborate the common vision of risks and threats to security of countries of this region within the frame of LAS at the national and regional/interregional levels.
It is essential to point out the significant importance for Ukraine to acknowledge the events that took place in the Middle East and Northern Africa in 2010-2011 years. Analyzing aftereffects of “Arab spring” as well as defining their risks and threats for the region and world within the frame of implementation of Ukraine’s Middle East foreign policy direction.

The consequences of the “Arab spring” (2011) for Middle East and Northern Africa states
There has been no tangible change in the socio-political order in any country which were embraced the revolutionary wave. Thus, it is not correct to implicate that the mass strikes that took place in Middle East and Northern Africa were revolutions in the classical sense of this term. There is a common idea that these events can be defined like spontaneous outbreaks against the authorities, rebellions, riots and armed conflicts. For example, the presidential change in Tunisia and Egypt has not yet led to any visible fundamental social or political transformations in these states. Libya is suffering badly from the lack of coordination in the decision-making process of its opposition as well as leadership which can lead the country to long-term civil war. Therefore, the euphoria, in which the Libyan nation soaring after the homicide of M. Qaddafi, will not stay long. It is obvious that the majority of the experts are right claiming that the possible continuation of political crisis in Libya will cause another military intervention into the internal affairs of Tripoli.
Extensive reforms in all spheres of public life have been started in the Arabic countries (Kuwait, Jordan, Oman and Algeria) by its leaders lately, though there weren’t any changes in the ruling regimes. The similar outbreaks were suppressed in Saudi Arabia and Bahrain yet the strikes in Syria continue to escalate. The President of Yemen has agreed to relinquish his powers in exchange for personal security. Moreover the positions of radical Islamist organizations have been enormously straighten especially in Egypt, Syria, Libya and Yemen.

Risks and threats to security in the region of the Middle East and Northern Africa in consequence of “Arab spring” (2011):
(1) Further escalation of the inter-clan confrontation for powers in the countries of Northern Africa and the Middle East. Ultimately this will strengthen the military presence of USA and Washington’s allies in NATO – France and Germany in the states of this region pursuing an aim of so-called “stabilization”. Due to the diplomatic, military, economic and political pressure form USA and NATO and increasing threats for the stability of countries in this region the new regimes will have to agree on placement of US and NATO military bases on the territories of their states. Such scenario of events fully complies with the US foreign policy strategy one of the key tasks of which is to affiliate the Greater Middle East .
(2) Escalation of the conflict of interests in the region of the Middle East and North Africa between the key regional actors (Turkey, Iran) and extra-regional actors of global politics (USA, NATO, EU). Strengthening of the inter-clan confrontation as well as frequent breakdowns in negotiations upon the Middle East settlement creates the pre-conditions for possible full-scale war. Thereupon, it is important to emphasize according to the international experts it is very likely Iran will have a possibility to produce first nuclear weapon by the end of this year which will result in non-acceptance of international community of the new nuclear state in matters of regional and global security.
(3) Ignoring the mechanisms of establishing regional security by leading geopolitical world powers and the UN, particularly the perspective of LAS of the Middle East and North Africa as well as dual interpretation of UNSC resolutions by extra-regional actors that casted doubt the legitimacy of the UNSC decisions and right for their implementation.
(4) Imperfection of international rules of law. The system of international law in terms of the process of formation of a new world order requires fundamental changes. Thus, the international law has no clear definition of the right to armed invasion which can be put in doubt and appealed to the international authorities in terms of legitimacy. There are two main issues that will determine further constructive development of implementation of the mechanism of establishing the regional/global security they are: the armed invasion and the right of states and blocks on self-defense. Furthermore, expanding of the interpretation of Article 51 of the UN Charter finally vested the right of the key world actors on actions beyond their own geopolitical zone of responsibility and justification of the invasion on any territory [2]. Emanating from the traditional understanding of right on self-defense, the granting of wide powers in the field of conflict resolution may allow to the regional organizations to consider a system of regional collective security as a way to respond on aggression leaving no opportunity to use this right outside the region. However, such an interpretation does not correspond to modern geopolitical realities and the interests of the world’s leading actors. The events in Libya and the UN Security Council resolutions (1970 on 2/26/11 [3] and 1973 on 3/17/11 [4]) on the necessity of armed intervention in internal affairs of Tripoli received an ambivalent judgment from influential actors of world politics – both the states and international organizations.
(5) The strengthening of political value of Islam. The rise to power of Islamic regimes aimed to create the democratic socio-political state of affairs in the Middle East and Northern Africa countries by direct support of the West and has stipulated the emerging of the Islam political strengthening debates phenomena. The latest tendencies of hostility hits between the proislamic regimes (that were raised to power as a result of “revolutions”:) who are very hostile to western-type political system modernization processes, radical wings of Islamic organizations and secular Islamic organizations (Tunisia, Syria, Egypt) are clearly verifies the stated previously phenomena. Islam is used by all three powers of political process not only as an religion that consolidate, but also as an instrument of mechanism of realization of objectives of the state policy. The gained “revolutionary” experience by the countries of the region proves the flexibility of the Islamic political doctrine which is capable of adapt and react accordingly on the external and internal threats. The political consent upon further development of every state is possible only upon the condition of establishing the cooperation between all the political groups with the final aim of achieving the consensus among the key spheres of public existence [5]. The main objective of these organizations is to create a worldwide Islamic state (nation) / international Islamic community (“Ummah” – is translated from Arabic (أمة‎‎) both a state and a community). This objective meets the ground ideas of Turkish geopolitical doctrines – neo-Ottomanism (Turkish – Yeni Osmanlıcılık) and pan-Turkism, main task of which is the creation of alternative to the EU – political, military and economic union of all Muslim states.
(6) Terrorism threat. It is become more often when the members of the oppositional forces are using the approach of terrorist attack the number of which is increasing accordingly to the stable or unstable situation in this or that state (Egypt, Syria). The more unstable situation is in the country the more possible oppositional forces will use the tactic of terrorist strikes. From the other hand, the events in the Middle East have caused the activation of the operations of Western European terrorist organization. In this case, it is essential to emphasize the fact that region of Western Europe is the place where most of the terrorist organizations operate - more then 312 of them, in comparison with 283 that are acting within the Middle East (without Northern Africa) [6, p. 76]. “Arab spring” on the one hand and domestic political crisis and economic difficulties in the countries of the Western Europe on the other hand have created conditions for intensification of the anti-government nationalist forces (a striking example is Greece, which also takes first place per number of terrorist organizations in Europe – 90, in comparison with Belgium – 7) [6, p. 77]. It’s very likely that in the short term we will witness the increasing number of terrorist strikes by nationalist organizations that use terrorist attack as the only veracious violent way for psychological pressure on society to enforce government on certain actions (conducting of administrative reforms with the aim of greater autonomy of regions, the implementation of more effective socio-economic reforms that it will be allowed only in case of exiting from the Eurozone etc).
(7) Increasing number of the flows of refugees from the Middle East and North Africa which have the backgrounds to further instability which may lead to the worsening of economical, demographical and political situation not only in the countries of region, but in other states as well. As a result, the flow of refugees to the countries of the Western Europe (especially to Italy, Greece) has increased. The current situation clearly shows that EU has no common vision on problems of the employment and especially readmission (return) of refugees and emigrants from Africa and Middle East (inquiries of Italy to provide Italian government with financial assistance from the EU on resolving of issues of deportation were not yet satisfied by Brussels). Moreover, there is an evident split-off within the countries of core Europe. Though the adoption of a new European program “A Partnership for Democracy and Shared Prosperity with the Southern Mediterranean” from 8/3/11 was the only breakthrough. The program promotes the support for political reforms and financial assistance to Arab countries, which took the road of system transformation, as well as simplification of entry procedures in Europe for students, scientists and businessmen from the Middle East countries upon condition of strengthening of cooperation of Arab governments with EU in a sphere of illegal migration control [7]. Europe today states the crisis of “doctrine of multiculturalism”, in consequence of the unwillingness of emigrants and refugees to integrate into the European cultural and civilization environment.
(8) The instability of the international political situation in the Middle East and North Africa region has led to price rise for energy resources. It is expected that prices for energy resources will continue to rise up approximately to 1/3 since 2010 to 2035. Moreover, due to the events in Egypt oil transporting through Suez channel has been banned for indefinite time. Tripoli declared that they can not implement a series of export contracts. Libyan ports activities are partially suspended; shipment of oil is half-way blocked. The experts predict that oil prices will exceed the barrier of 175-200 dollars per barrel by the spring of 2012 due to the possible threat of Israel - Iran open armed confrontation. In addition, the worsening of political instability in Libya, Yemen and Syria leads to supply interruptions of energy resources from these countries. Oil reserves in Europe continue to decrease. After publication of the IAEA report on the situation upon Iran’s nuclear program USA has supported necessity of taking the new sanctions against Iran. However the European community carefully reacts on such statements of Washington, taking into consideration that Iran is the third largest oil exporter after Saudi Arabia and Russia in the world. Teheran controls the Strait of Hormuz through which more then 15.5 million barrels of oil are transported daily [8]. In the case of possible Israel strike on Iran's nuclear targets Teheran automatically will block the strait. Due to such situation prices for oil may increase up to 200 dollars per barrel.

Conclusions. The development of the situation in the Middle East will depend not only on the ability of the states of the region to stabilize the political situation, but also from further redistribution of spheres of geopolitical influence by actors of international relations who are motivated and have a clear interest in the resources of the area. The rising on the political map the number of nationalistic orientated oppositional forces leads to further escalation of state of affairs inside the region, moreover the possible sharpening of the inter-clan confrontation for powers as well as possible loss of control upon the export of resources will inevitably lead to another military intervention of Western pursuing the aim of stabilization of the situation and obtaining of the total control over the oil upstream and supplies in the region of North Africa and the Middle East. However, in these circumstances USA and the key Western European countries will have to take into consideration the renewed Middle East vectors of foreign policies of China and Russia as well as the interests of the Turkey-Iran military-strategic tandem. The efficient situational military-strategic alliance between Turkey and Iran could lead to the creation of a new regional center of power opened for other Muslim countries. The idea of development of such alliance as an attempt to implement the Turkish project of establishing the Eurasian community commonly supported by European Union countries. They expect that the full-scale involvement of Turkey into the processes of regional integration in the Middle East will completely undermine its efforts to obtain the EU membership. Though, they do not take into account the fact that this possible Turkey-Iran alliance will have a military-strategic component (not economical) which will lead in the future to the strengthening positions of these core states as well as of the Middle East as a separate regional security complex with clear homogeneous pattern and to a fixation of the explicit zones of geopolitical responsibility and control over the energy resources. Thus all attempts of Western states to support further dialogue with pro-Western regimes will fail to as western-type modernization of Arab world is practically impossible; the situation of Iraq evidently proves this fact.

Positioning of Ukraine. The Ukrainian State is interested in establishing the stability of Middle East and Northern Africa. The excessive interest of Ukraine is determined by the problem of determination of the position of Ukraine in the Middle East regional processes as well as the relevancy of assurance of realization its geopolitical and geoeconomical/energy interests. In this context, Kiev is interested in searching of new forms of cooperation with the states of this region in the following spheres: (1) maintaining the civil order and post-crisis settlement; (2) the reducing of the possibility of armed conflicts; (3) anti-terrorism efforts; (4) combating with the proliferation of weapons of mass destruction. The main objective of Ukraine’s Middle East strategy is the searching of the new ways of possible cooperation with key states of the region: Turkey, Iran, Israel.
It is considered that Ukraine’s participation within the processes of post-crisis settlement and stabilization of political situation in the Arabic countries will promote its image not only within the region but in rest of the world as well. The Ukrainian State also can be interested in the projects of reconstruction of infrastructural objects in the conflict zones.

List of reference links
1. Телешун С. О. Судний день ізоляціонізму або відчуття подиху нової культури [Electronic source] // Відкриті очі: [web-site] – Access mode: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2011/04/blog-post.html (29.11.11) – Desktop title.
2. Charter of the United Nations and Statute of the United Nations and Statute of the International Court of Justice, San Francisco, [Electronic source] // United Nations Treaty Collection: [web-site] – Access mode: http://treaties.un.org/doc/Publication/CTC/uncharter-all-lang.pdf (18.11.11) – Desktop title.
3. Резолюция 1970 (2011), принятая Советом Безопасности на его 6491-м заседании 26 февраля 2011 года [Electronic source] // Official Documents System of the United Nations: [web-site] – Access mode: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/245/60/PDF/N1124560.pdf?OpenElement (18.11.11) – Desktop title.
4. Резолюция 1973 (2011), принятая Советом Безопасности на его 6498-м заседании 17 марта 2011 года [Electronic source] // Official Documents System: [web-site] – Access mode: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/268/41/PDF/N1126841.pdf?OpenElement (18.11.11) – Desktop title.
5. Khanfar Wadah. Those who support democracy must welcome the rise of political Islam [Electronic source] // guardian.co.uk, Sunday 27 November 2011 19.30 GMT: [web-site] – Access mode: http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2011/nov/27/islamist-arab-spring-west-fears (01.12.11) – Desktop title.
6. Карпачева О. В. Мировой терроризм: масштабы, динамика, тенденции / О. В. Карпачева // Системный мониторинг глобальных и региональных рисков / Отв. ред. Д. А. Халтурина, А. В. Коротаев, Ю. В. Зинькина. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 416 с. – С.: 61-92.
7. European Commission/High Representative for Foreign Affairs and Security Policy, Joint Communication, A Partnership for Democracy and Shared Prosperity with the Southern Mediterranean, Brussels, 8.3.2011 COM (2011) 200 final. [Electronic source] // European Union – EEAS: [web-site] – Access mode: http://eeas.europa.eu/euromed/docs/com2011_200_en.pdf (18.11.11) – Desktop title.
8. Цена нефти может превысить 200 долларов за баррель уже в 2012 году – эксперты [Electronic source] // Аргументы недели [web-site] – Access mode: http://www.argumenti.ru/economics/online/2011/11/136199 (18.11.11) – Desktop title.
9. Turkey, Iran must form alliance to preserve global peace - Deputy PM [Electronic source] // TREND 29 March 2011, 08:08 (GMT+05:00): [web-site] – Access mode: http://en.trend.az/regions/met/turkey/1851694.html (01.12.11) – Desktop title.

Основні ризики розвитку України на сучасному етапі.

Яковенко А.В.,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління при Президентові України

В Україні продовжуються трансформаційні та інтеграційні процеси, зміню-ється суспільство, реформується економіка. Як наслідок світової кризи 2008 року, зростає соціальне напруження серед окремих верств українського суспільства: приватного бізнесу, певних категорій населення, які мають право на пільги та со-ціальні гарантії від держави, тих категорій працівників, яким підвищено пенсій-ний вік. Паралельно з цим відбувається зростання виплат з обслуговування зов-нішнього боргу України, що негативно позначається на розвитку всієї економіки. У сфері подолання наслідків кризи 2008 року та прогнозованого другого витка кризи, який припадає на 2012 рік, для розвитку України характерними є наступні ризики:

1. Через неефективні механізми залучення іноземних інвестицій і зовнішніх кредитів потік фінансових ресурсів для розвитку, диверсифікації чи модернізації вітчизняних підприємств буде недостатнім для створення позитивного балансу розвитку економіки.

2. Неясність у питанні формування ціни на природний газ. Високий рівень енергозалежності України від ціни на провідні енергоресурси, низький рівень структурованості української економіки, висока енергоємкість більшості промис-лових підприємств, зокрема, підприємств, які забезпечують валютний прибуток в економіці України (це металургійні, хімічні підприємства та аграрний сектор еко-номіки) – все це створює невизначеність у подальшій перспективі виходу еконо-міки з кризового стану. Якщо на світових ринках відбуватимуться будь-які нега-тивні цінові коливання, тобто зниження цін, це негативно позначиться на україн-ському експорті і відповідно на надходженнях до державного бюджету.

3. Відсутність антикризової програми дій уряду. Фактично, вся антикризова програма нинішнього уряду – це сподівання на отримання чергового траншу кре-диту від МВФ. А МВФ буде приймати рішення, зважаючи на ситуацію в Європі і на ступінь виконання Україною вимог МВФ. Щодо європейської ситуації, то вона зараз теж є складною, економіки ряду країн Європейського союзу самі потребу-ють негайного фінансового вливання, тому Центральний європейський банк буде підтримувати інвестиції в збиткові економіки європейських країн шляхом емісії своєї валюти, євро. Це послабить євро відносно долара та інших світових валют.

Ситуація у світовій економіці, без сумніву, найближчими роками буде погі-ршуватися. Для України найбільш відповідальним періодом стане перший квартал 2013 року. На цей час припадають найбільші виплати по державному боргу. Сві-тові фінансові інституції навряд чи будуть налаштовані кредитувати Україну в теперішніх обсягах (якщо взагалі будуть кредитувати). Єдиним реальним креди-тором зможе виступити Китай, але він даватиме кредити тільки під гарантії. Та-ким товаром може виступити тільки українська земля – інше або вже комусь на-лежить, або не є цікавим. Без отримання великих сум кредитів на початку 2013 року країна не зможе виконати своїх фінансових зобов‘язань і буде змушена об’явити дефолт.

Єдиний спосіб уникнути цього – спрямувати всі ресурси на створення під-приємств, орієнтованих на експорт, скорочувати споживання та створити приваб-ливі умови для іноземних інвесторів.

Причины и следствия мирового финансового кризиса

Щедрін Ю.,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління при Президентові України

В последнее время участились разговоры о второй волне мирового финансового кризиса. Начавшееся в августе падение американских и европейских фондовых рынков, снижение курса евро по отношению ко всем мировым валютам, понижение кредитного рейтинга США и проблемы в Греции беспокоят не только инвесторов, но и рядовых граждан всего мира, и Украина здесь не исключение. Украинцы остро ощутили на себе влияние кризиса осенью 2008 года, когда курс гривны упал с 5 до 8 гривен за доллар, прекратилось кредитование, упали цены на недвижимость, некоторые банки перестали выдавать депозиты. Вслед за финансовым сектором кризисные явления перекинулись на промышленность. В связи с ухудшением мировой конъюнктуры произошел серьезный спад производства, что негативно отразилось на всей экономике.

За три года, прошедшие с тех пор, экономика Украины частично восстановилась, страна смогла пережить острую фазу кризиса и стабилизировать ситуацию. Восстановление Украинской экономики было напрямую связано с восстановлением мировой экономики и спроса на отечественную продукцию, в первую очередь металлургическую. Так же, как и тогда, стабильность Украинской экономики зависит в первую очередь от внешних факторов — от цен на металл, нефть, химическую и сельскохозяйственную продукцию, и в первую очередь от стабильности мировой финансовой системы.

Столкнувшись с кризисными явлениями, руководители США приняли решение помочь крупным банкам и корпорациям, для чего был запущен печатный станок. В конце 2008 года Федеральной резервной системой США была запущена программа количественного смягчения QE1, в результате которой в экономику влили 2 триллиона свеженапечатаных долларов, благодаря чему удалось остановить кризисные явления, восстановить фондовые и сырьевые рынки по всему миру. Средств, выделенных по этой программе, оказалось недостаточно и ФРС США пришлось запускать QE2, в рамках которой еще триллион долларов поступил на рынки. Такая политика привела к обесцениванию доллара и запустила инфляционные процессы, государственный долг США достиг почти 100% ВВП, в мире началась валютная война с целью максимально девальвировать свою национальную валюту.

Такие меры помогли пережить острую фазу кризиса и частично восстановить экономику, но, по сути, кризис не был преодолен. Современный финансовый кризис отличается от прошлых кризисов. Основной причиной кризиса стала гипертрофированность и дисбаланс мировой экономики в сторону финансового сектора. Производство перестало играть решающую роль, на один добытый баррель нефти приходится десять, а то и сто фьючерсных контрактов продаваемых на бирже. Деньги стали делать деньги, убрав из классической цепочки товар. В результате этого активы потеряли обеспечение, и их реальную стоимость определяет только страх и жадность инвесторов.
На сегодняшний день есть два фактора, от которых зависит стабильность мировой финансовой системы. Это решение ФРС США о продолжении либо прекращении политики количественного смягчения и долговая ситуация в Европе.

Европейский союз, являясь экономически и политически неоднородным, так и не смог стать эффективным единым организмом. Греция — не единственная проблема ЕС, вслед за ней могут последовать дефолты Португалии, Ирландии, Испании и даже Италии. Такая цепная реакция вполне может спровоцировать новую волну финансового кризиса, которая в первую очередь ударит по финансовому сектору. Банки почувствуют острую нехватку ликвидности, начнут выводить активы, чем дестабилизируют финансовую систему.
Тем не менее, эти риски учитываются ведущими экономистами и 2008 год вряд ли повторится. Но то, что в ближайшем будущем финансовая, а возможно и политическая архитектура современного мира изменятся, можно не сомневаться.

Прогнози демографічної політики України

Купрій Т.Г.,
кандидат історичних наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління при Президентові України

Будь-який прогноз, зрештою, — лише гіпотеза про більш чи менш вірогідний перебіг процесів у майбутньому. Проте існує цілий клас демографічних прогнозів, розробка яких не ставить за мету якомога більш точні передбачення. Це так звані аналітичні прогнози, що являють собою дослідження закономірностей відтворення населення за певних ідеальних умов. Із допомогою прогнозів такого типу можна показати ізольований вплив якогось чинника (чи групи чинників) на демографічне відтворення за певних малоймовірних умов, які, проте, становлять науковий або практичний інтерес.
У списку п’яти країн світу, в яких до 2050 року очікується найбільше скорочення населення, входить Україна. За оптимістичним варіантом прогнозу українських вчених, до 2026 року загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 мільйона осіб, за песимістичним – до 40,4 мільйона.

У 2010—2020 рр. коефіцієнти народжуваності можуть бути отримані з допомогою лінійної інтерполяції. За цим варіантом, мінімум чисельності населення (33,347 млн. осіб) буде досягнуто у 2084 році. Після цього відбуватимуться коливання навколо 33,375 млн. осіб. З урахуванням сучасного рівня смертності жінок в Україні та середньо¬го віку матері при народженні дити¬ни, показник сумарної народжуваності для прос¬того заміщення поколінь має становити 2,097 дитина на одну українку. Але для багатьох українців професійна самореалізація і споживання стоять на першому місці. Дітей відкладають на потім і часто згадують про них, коли вже стає надто пізно. Сучасне життя зробило доступним для співвітчизників інші життєві моделі, які не передбачають ні обов'язкового шлюбу, ні дітей. Сучасний українець називає значно більше умов, необхідних, на їх думку, для створення сім'ї і народження дитини: закінчена освіта, стабільна робота, достатній дохід, принаймні у одного з батьків. Не дивно, що ми одружуємося після 26-27 років, як показало дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. В такій ситуації певну роль зіграв розвиток системи соціального забезпечення: діти перестали розглядатися як застава безбідної старості, що не є запорукою успішного майбутнього як для кожного громадянина, так і для держави в цілому.

Оскільки жоден із вітчизняних чи міжнародних демографічних прогнозів не передбачає такого істотного зростання народжуваності (причому не лише для України, а й для будь-якої країни світу), то чітко зрозуміло, що стимулювання народжуваності не може й не повинно бути єдиним інструментом демо¬графічної політики. Зокрема зменшити гостроту демографічної ситуації можна завдяки зниженню рівня смертності, особливо серед молоді та осіб працездатного віку. Зниження смертності в цих вікових групах певний час сприятиме омолодженню вікової структури населення та покращенню співвідношення між працездатними і непрацездатними віковими групами.

Сучасна вікова структура українсь¬кого населення дуже деформована. Ре¬зультати демографічних прогнозів вка¬зують на те, що події ХХ ст. настільки сильно позначилися на демографіч¬но¬му потенціалі України, що впливати¬муть на динаміку чисельності її населен¬ня упродовж найближ¬чих двох сто¬літь. Знизити деформованість вікової структури можна з допомогою проведення виваженої міграційної політики, наприклад сприяння імміграції в Україну осіб 1995—2005 років народження чи забезпечення сприятливих умов жінкам для поєднання професійної зайнятості з материнством.